Олена тихесенько, щоб нікого не розбудити, пройшла на кухню. Ввімкнувши світло, вона застигла, за столом сидів її колишній чоловік Олег.
– Ну і де ти була? – раптом запитав він.
Замість відповіді Олена лише знизала плечима.
– Я питаю, де ти так довго ходиш? Ніч надворі, – повторив він.
– А ти що тут робиш? Ти живеш тепер з іншою родиною? – промовила жінка.
– Зараз не про мене. Я питаю, де ти ходиш? – знову повторив Олег.
– Я жінка тепер самотня, розлучена. Маю права на особисте життя. – Олена налила води у склянку – А тобі нема чого робити в моїй квартирі. Тим більше, ставити мені запитання.
– Мене діти пустили, я хотів поговорити з тобою.
-Поговорив? Милості прошу на вихід, я дуже втомилася і хочу спати.
– Олено, почекай, я хочу повернутися. Давай почнемо з чистого листа?
– Щооо? З чистого листа? – Олена здивовано подивилася на колись таке рідне обличчя. – Ти хочеш жити з нами? А як же твоя та, інша?
– Вона мене обдурила, – Олег опустив очі.
Олена з Олегом познайомилися на роботі, обидва після інституту прийшли працювати на одне підприємство лише в різних відділах. Спочатку просто кивали один одному під час зустрічі. Потім Олег запросив її на обід у сусіднє кафе, вона погодилася, їй теж сподобався юнак.
Так почалися стосунки. Через рік романтичних зустрічей молоді люди одружилися, зняли квартиру і зажили самостійним життям. На роботу йшли разом, тільки потім розходилися різними відділами. Олена думала, що у вигляді Олега витягла щасливий квиток – вірний, добрий, надійний.
Коли за два роки народився перший син Сашко, Олег стрибав від радості, син, спадкоємець. Він оточив Олену з Сашеом турботою та увагою. Коли Сашку виповнилося два роки, Олена хотіла вийти на роботу, але дізналася, що вагітна знову. Так і вийшло, що з одного декрету вона пішла до іншого.
Народився Степан, і Олена ще на два роки засіла вдома. Олег був ідеальним чоловіком та батьком, у сім’ї не було сварок, свята разом, вихідні теж. Доводилося звичайно трохи обмежити фінанси, але Олег швидко ріс кар’єрними сходами. Згодом і Олена вийшла з декрету, полегшало.
Взяли велику квартиру в іпотеку, постаралися, щоб у дітей було по своїй кімнаті. Сашко зі Степаном спочатку в садок, потім у школу. Олена тільки й встигала то зі школи забрати, то на гуртки та секції відвезти, а ще робота, її ніхто не скасовував.
Олег же поступово переклав усі обов’язки з виховання дітей на Олену, йому було ніколи, робота забирала все більше часу. Ах якби Олена не пропустила перші тривожні дзвіночки їхнього відчуження. Їй здавалося, що вони цілком щаслива та благополучна родина. Вона дуже любила чоловіка і навіть думки у неї не виникало, що чоловік давно вже не має до неї почуттів.
Але, на жаль, була надто зайнята дітьми, роботою та домашнім побутом, тому не відразу помітила, що Олег вже не той чоловік, за якого вона вийшла заміж. Карти відкрилися, як завжди чисто випадково. Олег ще два тижні тому поїхав до родичів, наче там щось погано з двоюрідною тіткою. Олена звичайно з увагою до цього поставилася, таки родичі. На цей раз подруга Ольга попросила Олену зустріти її маму, вона приїхала від сестри, вони з чоловіком жили в Чернівцях. І оскільки у Олени цього дня був вихідний, вона не відмовила, Ольга теж часто допомагала Олені, забирала хлопчаків із секцій, якщо раптом Олена не встигала. І ось стоїть Олена, чекає потяга мами Олі і бачить Олега, що йде з перону, на який тільки що прибув поїзд з Одеси. Поруч із ним йшла миловидна брюнетка, а на руках в Олега хлопчик років чотирьох. Хлопчик обіймає Олега за шию, а брюнетка мило посміхається, ну пряма ідеальна родина.
Побачивши Олену Олег зупинився як укопаний, а Олені раптом стало не вистачати повітря, вона відкривала і закривала рота. Все було зрозуміло, виправдовуватися було марно. Олена готова була розплакатися, але на її щастя підійшла мама Олі, і вони рушили додому, залишивши здивованого Олега з його брюнеткою посеред вокзалу. Коли Олена прийшла додому, вона просто розплакала як маленька. Сашко з братом намагалися заспокоїти маму, вони не могли зрозуміти, що сталося. Хлопчикам на той момент було тринадцять та одинадцять. П’ятнадцятирічний шлюб Олени та Олега закінчував своє існування. Олег не з’явився цього вечора додому. Він прийшов за два дні.
– Олено, це було просто непорозуміння. Ти не мала ні про що дізнатися. – говорив Олег спокійно, ніби нічого страшного не сталося. – Я не збираюся йти з родини. Я люблю тебе та хлопчиків.
– Любиш? Це через таке велике кохання ти завів на стороні ще сім’ю? – Олена намагалася не плакати.
– Так люблю і думаю, що все залишиться як і раніше, ми все-таки стільки років разом. Як дружина та як мати моїх дітей ти мене влаштовуєш.
– Я тебе влаштовую?! – Олена не очікувала почути таке – Зате ти мене тепер не влаштовуєш. Я не збираюся жити в гаремі і чекати, коли ж мій чоловік із тієї родини прийде до нашої. Тож я подаю на розлучення.
– Я не дам тобі розлучення. Все залишиться, як і було. Просто я відвідуватиму і допомагатиму, там теж дитина.
– Ось і йди до дитини – Олена дивувалася почутому – Я тебе відпускаю, не зможу жити з тобою далі.
Розлучення було важким і довгим. Олег щоразу відтягував, надто зручно було йому і він не хотів щось змінювати у своєму житті. Хлопчаки, дізнавшись про другу сім’ю, геть-чисто відмовилися від спілкування з батьком. Олена довго їм пояснювала, що це він з Оленою розлучається, але ніяк не з синами. Чи погано чи добре, але Олені вдалося відновити стосунки дітей із Олегом, хоча Сашко зі Степаном не дуже виявляли готовність спілкуватися з ним.
Вони розміняли квартиру на двокімнатну та однокімнатну з доплатою. Сини залишилися з матір’ю. Після розлучення батьків вони ніби різко подорослішали, Олена вже бачила в них маленьких чоловіків, готових заступитися за матір у будь-якій ситуації. Ще рік знадобився Олені, щоб хоч якось прийти до тями. Їй навіть почало подобатися її теперішнє становище – вона вільна, ще молода, їй лише сорок два. У неї з’явився час на себе, хлопці тепер самостійніші. Олена стала зустрічатися з друзями, з’явився шанувальник, але зав’язувати міцні стосунки вона найближчим часом точно не збирається, вона тільки почала подобатися собі, подивилася на себе інакше. Адже раніше належала чоловікові та дітям, на себе часу не вистачало. А зараз? Навіть Сашко з Степаном сказали їй учора, що в неї очі блищать і виглядає вона інакше.
– Ні Олег, з чистого листа ми з тобою не починатимемо. Ти зрадив мене. Я не хочу та не зможу з тобою жити далі. Я надто вірила тобі, тепер довіра зникла. У нас різні дороги, у мене сім’я з нашими дітьми, у тебе інша сім’я та дитина.
– Це не моя дитина.
– Як не твоя?
– Дитина не моя. Вона мене обманула.
– Нуууу, знаєш, ти обдурив мене, вона обдурила тебе. Ось рівновага.
– Олено, давай почнемо спочатку? – Олег глянув на Олену з надією.
– Ні, я вже пережила все. Тепер у нас є різні дороги. А тепер йди. Я втомилася.
Олена стояла біля вікна і дивилася як Олег пішов на парковку до своєї машини, обернувшись на вікна, ніби чекаючи, що Олена передумає, постояв і поїхав. Олена ще кілька хвилин подивилася на нічне місто і пішла спати.
– Рівнавага – подумала засинаючи Олена. – Ти обманув, тебе обманули…