Колектив фірми був невеликий, але веселий. Вісім людей разом з директором.
Ще була прибиральниця, Раїса Семенівна, але вона одна на кілька офісів.
Добра самотня бабуся пенсіонерка…
Якось всі зібралися і вирішили перед Новим роком поговорити про бажання. От би добре було, якби всі бажання збулися…
Всі сиділи, готувалися до свята, вирізали сніжинки, розмовляли. Від роботи повністю відволіклися.
А тут раптом Ганна, наймолодша дівчина, сказала:
– У мене тільки одне бажання – у лотерею мільйон виграти, а може й два!
– А що ти з ним зробиш, із мільйоном? – запитала Катерина.
– Та я ще не вирішила, адже я ніколи не бачила стільки грошей, – відповіла Ганна. – Це просто мрія. А це скільки – мільйон? Пакет грошей? Або два? А він важкий?
– Ну це дивлячись як тобі пощастить, – засміялася Надія. – Якщо дрібними видадуть, то й не винесеш мабуть! Клич, якщо що! Допоможемо!
Любили у колективі над недосвідченими дівчатами пожартувати. Посміялися.
– А я б дачу купила. Квіти посадила б, шашлики робили б на вихідні… – мрійливо сказала Катерина.
– А я б подарунки всім купив, – підключився Петро. – Гарні. Щоб пам’ять лишилася…
‐ А мені комп’ютер потрібен, найдорожчий, – сказала Ольга. – Ну і ще може щось до нього…
‐ А я б по світу поїхав подорожувати… – сказав Олег.
– Я б дітям віддала, – сказала Лариса. – У них є кредит на квартиру. А стільки ще ж треба віддати…
– Краще онукам, – вставила слово Надія.
– А я б пекарню відкрила, – промовила Олена. – Торти їла б щодня.
– І ти б нас тут усіх залишила? – засміялась Надія.
– Ну, я б вам знижку робила…
…У кожного були свої нагальні проблеми, свої мрії і свій Святий Миколай. Що їм він подарує, і чи взагалі подарує, ніхто ще не знав.
Та й мільйона ніхто не виграв…
…Весь цей час Раїса Семенівна протирала вікна, щоб прикрасити їх до свят. Вона слухала і мовчки посміхалася. Мрії були хороші…
– Раїсо Семенівно, а щоб ви з мільйоном зробили? – раптом запитала стареньку Катерина.
– Де ж я його візьму, той мільйон?! – ахнула Раїса Семенівна.
– Ну можна лотерейку купити в подарунок. А раптом виграєте! Тоді замовляй подарунків собі на мільйон!
– Спочатку виграти треба, – сказала старенька. – А в мене й білета немає. Ну який тут мільйон? Ви мені краще нову швабру подаруйте на свято! Бо мені окрім вашого кабінету ще п’ять мити!
– А ми тобі білет із мільйоном подаруємо! – сказав Петро. – Ось і купите собі швабру яку захочете. І не тільки швабру!
– Ой, насмішили! – розсміялась Раїса Семенівна. – Мільйон. Ага. Як же ж! Як діти малі!
Раїса Семенівна пішла займатися своєю роботою тихо посміюючись над такою чудною пропозицією.
Але всі вирішили таки їй лотерейний білет подарувати. Ну і про бажання її не забули – швабру.
Все це їй і вручили на святковому корпоративі. Раїса Семенівна сиділа зі всіма недовго.
– Ви гуляйте, молодь, – сказала вона встаючи з–за столу. – Веселіться. Спасибі за подарунки! А я з мільйоном додому піду! Втомилася…
Раїса Семенівна поклала білет у кишеню й пішла додому.
…Після свят усі взялися за роботу. Ніхто й не згадав про мільйон. Ніхто не виграв. Та й білети не всі купували.
Аж тут прийшла Раїса Семенівна. В руках старенька тримала два важкі пакети з продуктами. Сама вона була якась дуже ошатна, з легким макіяжем, гарно вбрана.
Вона поставила пакети і почала викладати на стіл домашні пироги, салати, цукерки…
– А що за свято?! – ахнула Олена. – Що відзначатимемо? Невже мільйон? Раїсо Семенівно, ви виграли мільйон?! Наш білет виграв?
– Е–е–е ні, – помахала пальцем старенька. – Це мій білет виграв. Ви мені його подарували. А відзначатимемо ми мій день народження.
– А ми ж навіть подарунка не приготували, – загомоніли всі.
– А ви мені вже подарували! – сказала Раїса Семенівна. – Мені вистачить.
Усі смачненько поїли, все обговорили, настав час іти по домівках.
– Раїсо Семенівно, а куди ви свій мільйон витратите? – запитала Надія.
– Та нема вже його, – раптом сказала старенька. – Все витратила, ще й свої гроші доклала.
В кабінеті запала тиша. Всі здивовано дивилися на стареньку не розуміючи, що відбувається.
– Як витратили?! – сплеснула руками Надія.
– А що? Думаєте довго мільйон витратити? Легко, а якщо ще й нулів не вистачає, то ще швидше.
– Нулів? А скільки нулів вам не вистачило?
– Мені всього трьох не вистачило.
– Трьох? То це ж тисяча!
– Для вас тисяча, а для мене мільйон без трьох нулів. Головне, що ви такі добрі й веселі. Порадували мене…
…Добре, коли колектив веселий і дружний. Всі жартують, сміються і все у всіх добре…