За сімейними обставинами Діані довелося переїхати з невеликого містечка до себе на малу батьківщину. Розійшлися з чоловіком після двадцяти років життя. Жити з Віктором під одним дахом і навіть у одному місті стало неможливо. Жаль тільки школу, де вона довгий час викладала англійську мову. Але що вдієш, життя непередбачуване.
Добре, що син навчається в іншому місті в інституті, вдома не живе і не бачить відношення чоловіка до неї. Особливо в останні два роки він показав себе у всій красі, і для Діани було повним здивуванням дізнатися його з нового боку. Виявляється, можна стільки років прожити із чоловіком і не знати, на що він здатний.
А почалося з того, що у Віктора з’явилася на стороні інша жінка, молоденька колега Віра, на двадцять років молодша за нього. Не зміг він впоратися зі своєю пристрастю, а Віра й не заперечувала. Все-таки Віктор – головний інженер на підприємстві, а вона прийшла після інституту фахівцем-аналітиком. Як тільки він побачив Віру, не зміг відвести від неї погляду. Довгонога красуня, чорноока, з чорним волоссям до плечей, вона одразу закохаола його у себе.
Швидко закрутився роман, зустрічі, ресторани, прогулянки, подарунки, винайняв для неї квартиру в новобудові зі стильним дизайном. Що тут сказати, Віктор закохався. Віра теж захоплювалася симпатичним чоловіком із пристойною зарплатою та статусом, хоч і годиться їй у батьки. У відпустку цього разу він поїхав із Вірою до Туреччини, а Діана засмутилася. Вона готувалася до відпустки, ще взимку з чоловіком вирішили це питання, і раптом він сказав:
– Діано, ми з тобою нікуди не їдемо. У мене відпустка скасувалась, терміново треба їхати у відрядження.
Усю відпустку вона провела у матері на дачі у сусідньому місті. Втім, вона чудово відпочила на свіжому повітрі за містом, поряд озеро, купалася, засмагала, їла ягоди, багато читала. Син приїжджав на канікули теж до бабусі, вдома нікого немає, був лише два тижні, їх кудись на збори відправили.
На роботу прийшла у гарному настрої, для неї перше вересня завжди свято. Вчителі та учні всі ошатні, задоволені. Після закінчення лінійки, розійшлися класами.
Додому поверталася із квітами. Її улюблені учні подарували їй букети. Ось тут і зустрілася її гарна знайома, поспілкувалися, вже розходилися, як раптом вона спитала Діану:
– Слухай, а у твого Віті коханка молода з’явилася? Ти не знаєш? Я їх бачила в аеропорті. Ми з чоловіком доньку з Туреччини зустрічали, і він отримував речі з цього ж рейсу. А поруч довгонога красуня. Я знаю, що у вас син, а не дочка. Але вона йому в доньки годиться. Ти подивись за чоловіком, адже відведуть, – вона махнула рукою і пішла.
Діана впустила квіти, переступила не помічаючи, і йшла, як у тумані.
– Як із Туреччини? Він сказав, що був у відрядженні в Житомирі. Мабуть, подруга щось наплутала. Але з Віктором поговорю, – так і дійшла до будинку, машинально відчинила квартиру і одразу пройшовши до кімнати, опустилася без сил на диван.
Коли Віктор приїхав з роботи, затримавшись, як завжди, вона прямо його запитала:
– Значить ти відпочивав у Туреччині, та ще й не один, а з довгоногою красунею? Так? Ну, чого мовчиш, кажи, я слухаю.
Віктор змінився на обличчі, але потім прийшов до тями:
– Ти про що? Яка Туреччина, я ж сказав, був у відрядженні. Хто тобі таку днісенітницю сказав?
Діана трохи заспокоїлася, але все-таки згодом дізналася вона про його кохання, відчуваючи холод і відчуженість чоловіка, і довелося йому зізнатися:
– Так, закохався, на відміну від тебе вона молода, яскрава, активна. Це ти там зі своїми учнями вся у роботі. Вічно втомлена, серйозна, хоч тобі й сорок два, а ти завжди тримаєш себе в межах. А Віра розкута, я тільки з нею побачив, яке довкола вирує життя.
– Значить закохався, а навіщо обманювати з відрядженням? Міг би відразу сказати, до речі давно у вас стосунки?
– Давно, близько двох років, а ти віриш у все, суцільна наївність. Тож я тебе кидаю і йду до неї. Вірніше вона приходить до мене, Віра вагітна, і нам потрібна ця квартира, вона моя, але тобі, як дружині належить доля. Якщо ти претендуватимеш на цю частку, пиняй на себе.
– А як же син? – тремтячим голосом питала дружина.
– А що син? Син дорослий, закінчить інститут, піде працювати, не потрібна йому ця квартира. Якось я і з ним домовлюся, ми чоловіки, сподіваюся він мене зрозуміє, і буде на моїй стороні. А ти збирай свої речі та йди. Так, ще краще, якщо ти взагалі поїдеш звідси, я тобі тут життя не дам, все одно виживу.
– Але в мене тут робота, школа, учні, я не можу так одразу кинути їх.
– Ну, ти наївна! Ти що не зрозуміла, я не жартую. Мені твої учні неважливі. Нам тут у місті з тобою тісно буде. А не поїдеш – нарікай на себе. Забереш тільки свої речі, твоя зарплата втричі менша за мою, так що тут все моє, – говорив єхидно і гордо чоловік.
Діана його таким ніколи не бачила, розмовляє так, ніби перед ним не дружина, і нема двадцяти років сімейного життя. Вона не знала його таким негідником, вона не бачила його в такому стані.
Коли дружина зрозуміла, що чоловік не жартує, і вона йому не потрібна, і він навіть не хоче жити з нею у цьому місті.
Діана приїхала до свого рідного міста до матері. Має двокімнатну квартиру, батька вже немає майже шість років, нездужав довго. Дача за містом, батько Діани був будівельником і збудував добротний будинок, навіть іноді взимку вони з матір’ю там жили. Звичайно мати засмутилася:
– Дочко, прожити двадцять років і залишитися ні з чим. Подавай на розлучення, подавай до суду, не поступайся цьому негіднику. Треба ж. Я ніколи не подумала б, що зять таке викине.
Діана дослухалася до матері, нервів витратила безліч, але все-таки мама виявилася права, і правосуддя перемогло. Віктор дзвонив, говорив багато чого поганого, обіцяв приїхати до них із матір’ю, розібратися. Але добре, що це виявилося просто розмовами. Із сином теж посварився, бо той став на сторону матері, не дозволив синові приїжджати додому:
– Можеш до мене не приїжджати. У мене тепер є маленький син та молода дружина. А ти спілкуйся зі своїми жінками, – мав на увазі колишніх дружину та тещу.
Діана влаштувалася до школи, яку закінчила сама, і навіть залишилися там ще старі вчителі, трохи щоправда, лише двоє. Діану прийняли колеги тепло, директор школи, який, до речі, вже понад тридцять років нею керує, дбав про те, щоб їй усе сподобалося. Він звичайно не пам’ятає її особисто, як ученицю, стільки осіб пройшло за ці роки перед ним, але зрадів, що вона прийшла саме до своєї школи.
Діані за сорок, виглядає добре, це зовсім ще не вік, струнка та симпатична вчителька англійської мови. Трохи скромна, дуже чемна, вихована, цікавий співрозмовник. Одягається не помітно, все в міру, віддає перевагу класиці і в одязі, і в усьому.
Все добре, вдало склалося, але один нюанс її непокоїть. Вона прийшла на місце іншої вчительки, та звільнилася і повинна була поїхати до батьків, тяжко нездужала мати. А її чоловік Вадим Сергійович викладав фізику та був завучем. Від’їзд його відкладався, а може, сам не хотів, колеги шепнули Діані:
– Вадим не хоче їхати до дружини, у них стосунки на межі розлучення. Вона сама про це говорила. Його дружина сподівається, що розлука їм піде на користь. Хоча вже вік під п’ятдесят, і чи піде розлука на користь…
Так вийшло, що Вадим Сергійович став задивлятися на Діану, вона вмить це відчула, намагалася тримати дистанцію. З матір’ю радилася:
– Мамо, ну уяви, я тільки прийшла до колективу, і раптом він мене провокує, навіть не соромиться колег. Дружина поїхала, а він поводиться непристойно.
– Ну і що тепер, значить, ти йому подобаєшся, а раптом… – з усмішкою говорила мати.
– Мамо, він мені зовсім не подобається, якийсь нав’язливий і ніжний – це, по-перше, а по-друге, я тільки прийшла в новий колектив, що про мене подумають, а по-третє, я ще від колишнього чоловіка не відійшла, і зовсім не хочу жодних стосунків.
Вадим діяв наполегливо, користуючись своїм становищем завуча, приходив до неї на уроки, дивився на неї в упор, правда вона не губилася, але все одно було досить некомфортно. Щоранку зустрічав в учительській, допомагав зняти плащ чи пальто, вішав на вішалку і голосно питав:
– Ну як Ваш настрій колега? – і все намагався взяти за плечі. Діана хитала головою і швидко йшла за свій стіл.
Колеги почали шепотітися за спиною, вони бачили його знаки уваги, дехто посміхався єхидно, але більшість бачила, що Діана від нього намагається дистанціюватися. Вона це вже відчувала, все це напружувало її, навіть подруга дружини Вадима їй висловила:
– Дуже спритна ти виявилася колега. Дружина його поїхала, але це ні про що не говорить, вона вже в курсі про витівки свого чоловіка, та й його предмета обожнювання, – говорила зухвало вона.
– Він мені не потрібен, такі чоловіки зовсім не на мій смак. Тож будь спокійна колега та його дружині скажи те саме.
Директор дивився на Діану з недовірою, потім вирішила поговорити з нею, щоб припинити всі розмови в колективі. Діана пояснила йому, що тримає його на відстані, не дозволяє жодних вільностей і сама переживає від цього. Вона не звинувачувала і не очорняла Вадима, говорила коректно про нього, директор побачив і зрозумів, що вона справді не винна.
– Скажу Вам так колега, не звертайте уваги на його залицяння. Мені все зрозуміло, що свою репутацію Ви бережете. Працюйте та не переживайте.
Чи то директор розмовляв з Вадимом, чи ще що спало йому на думку, але одного вечора він прийшов до неї додому, матері в цей час вдома не було. Діана, почувши дзвінок у двері, думаючи, що прийшла мати, відчинила, не глянувши у вічко. Вадим прийшов із квітами:
– Діаночко, у мене немає більше сил. Я не можу повз тебе спокійно ходити, дивитися на тебе. Я тебе люблю, зі мною такого ще не було.
Побачивши розгубленість на її обличчі, він поклав квіти на тумбочку відразу в коридорі, зачинив двері і обійняв Діану. Вона, як могла намагалася відсторонитися, а він намагався дотягнутися до її губ. Їй було дуже неприємно, вона вже хотіла кликати на допомогу, але він не дозволив зробити цього. Сльози виступили на її очі, і в цей час мама відчинила своїм ключем двері. Вона здивувалася від побаченого, захвилювалася, побачивши в сльозах дочку і Вадима:
– Що тут відбувається? Ану пішов звідси, я цього так не залишу!
Вадим зрозумів, що треба йти, і сказав на прощання:
– Ти ще пошкодуєш про це, швидко підеш зі школи. Я тобі обіцяю.
Мама відразу набрала номер директора школи, вони знайомі з того часу, коли навчалася Діана, а мама на той час була головою батьківського комітету. Вона плутано і нервово розповіла про цю ситуацію, той заспокоював і обіцяв вжити заходів. Діана не змогла розмовляти з ним, вона просто плакала.
– Мамо, ну все, мені не працювати у школі, він мене виживе. Ну, чому зі мною відбувається таке? Чоловік вижив із міста, тепер цей виживає зі школи.
– Заспокойся дочко, це все від твоєї доброчесності, все переживаєш когось образити, а треба чинити так само, як роблять з тобою. Все буде добре, і знайдеться ще добра людина, твоя половинка, які твої роки. Сорок три – сорок-чотири, це найпрекрасніший вік! Повір мені, дочко.
Чим би ця історія закінчилася, Діана не знає, але директор буквально наступного дня запропонував Вадиму Сергійовичу написати заяву з власного, інакше… Той, звичайно, був здивований, що директор в курсі вчорашнього, але звільнився, розуміючи свій вчинок, і поїхав до дружини.
Через рік Діана зустріла свого чоловіка Олега, вона одразу це зрозуміла, настільки легко та приємно їм було спілкуватися. А ще за рік вийшла за нього заміж, переїхала до нього, і тепер вона всім каже:
– Життя прекрасне, коли поряд кохана людина і коли між ними повне порозуміння!