Олена накрила стіл, сьогодні до них у гості прийдуть друзі. Пролунав дзвінок у двері. На порозі стояли Ігор та Рита. Всі сіли за стіл. Раптом, Олена покликала Риту на кухню. – Нам треба поговорити, – зніяковіло почала вона, – У мене десь пропала обручка. – А я тут причому? – Здивувалася Рита. – Розумієш, вона лежала на полиці, а свекруха бачила, що ваша донька щось робила там, – пояснила Олена. – Тобто ти думаєш, що її забрала моя донька? – застигла від здивування Рита

Вони дружили сім’ями. Чоловік Олени Валентин працював разом із Ігорем. Коли з’ясувалося, що вони живуть в одному під’їзді, той почав ходити до приятеля в гості разом із дружиною Ритою та дочкою Христиною.

У жінок також знайшлися спільні інтереси, а діти грали разом. Коли першого вересня Сергійка, який був на рік старший Христинки, батько поважно відвів за руку на перший дзвінок, радість була спільною.

Спільним рішенням було відправити дітей на бальні танці. Там вони створили пару і навіть брали участь у показових виступах на сцені перед жителями міста. Сім’ї дуже тісно спілкувалися, разом справляючи дні народження та свята.

Ось і Новий рік вирішили зустріти у дружній компанії на території Валентина. Усі зібралися задовго до півночі.

Свекруха Олени, Євгенія Михайлівна, що приїхала в гості, дивилася телевізор, діти грали, Ігор з Валентином були захоплені своїми чоловічими розмовами, їхні дружини пліткували і кришили салати.

Пізніше за столом проводили старий рік і зустріли дзвоном фужерів новий. Було весело та шумно. Коли стомлена Євгенія Михайлівна пішла в іншу кімнату спати, спілкування стало ще більш жвавішим. Позіхаючи, але задоволені, гості розійшлися вже під ранок.

Пізніше, коли Олена прокинулася вона помітила, що десь немає її обручки. Вона розповіла про це Валентину. На запитання чоловіка вона сказала, що зняла її напередодні увечері, перед тим як готувати святкові страви.

Жінка поклала її у звичне місце – на книжкову полицю, що висить над диваном, у кімнаті, де спала свекруха. Та, звичайно, нічого не брала, але згадала, що, коли вона вже лежала, в кімнату забігала Христина.

– Вона залізла на диван і щось рухала на полиці, – заявила вона.

– Не могла ж вона при тобі взяти обручку, – здивувався Валентин.

– Так дівчинка думала, що я сплю! – Заперечила Євгенія Михайлівна, – Запитайте у неї, може, просто забула покласти на місце після того, як пограла.

– Так незручно, – засмутилася Олена, – виходить, що ми підозрюємо дитину, що це вона взяла?

– Не підозрюємо ми нікого, – переконав її чоловік, – Просто намагаємося розв’язати непорозуміння. Ось зараз вони прийдуть, і ти потихеньку поговори з Ритою. А поки давай пошукаємо краще, раптом обручка просто кудись закотилося.

Вони всі разом обшукали кожен куточок квартири, перерили все на полицях і шафах, але знайти її не вдалося.

Коли друзі, виспавшись, прийшли, господарі, не подаючи виду, пригощали їх, але розмова не клеїлася, бо була ніяковість від необхідності неприємної розмови. Вибравши момент, Олена викликала Риту на кухню.

– Нам треба поговорити, – зніяковіло почала вона, – У мене десь пропала обручка. Вона недорога, але це обручка, тому цінна для мене. І потім, кажуть, погана прикмета – втратити її.

– А я тут причому? – Здивувалася Рита.

– Розумієш, вона лежала вночі на полиці, а свекруха бачила, що Христина щось робила там.

– Та як ти можеш! Хочеш сказати, що моя дочка взяла твою обручку?

– Звичайно, ні! Напевно, вона просто гралася і машинально поклала її кудись.

– Ось і шукайте у себе!

– Ми вже всюди шукали.

– Нічого не знаю! Моя дочка не могла це зробити! Добре, я зараз піду і подивлюся в її вчорашньому одязі! – Рита вискочила з квартири. Незабаром вона повернулася і заявила, що, як і думала, нічого немає.

– З чого ти взагалі взяла, що це Христина? – обурювалася вона, – Може, це твоя свекруха неправду каже! Або ви самі!

– Ну навіщо нам неправду казати? – намагалася заспокоїти подругу Олена, – Повір, мені все це ще неприємніше, ніж тобі. Але що ж тепер робити, адже треба якось шукати обручку.

– Чого тобі неприємно, адже не твою дитину підозрюють. Та я в житті такого сорому не відчувала!

– Послухай, давай покличемо Христину і поговоримо з нею наодинці.

– Мені приховувати нічого, а ось тобі нехай буде соромно!

Рита кинулася до кімнати.

– Христина, – взявши дівчинку, що гралася за руку, вона розвернула її до себе, – Ти брала вчора у них обручку?

– Ні, – дівчинка, відвела було очі, але потім підняла на маму ясний погляд.

– Ось бачите! – тріумфально вигукнула Рита.

– Христино, ти ж вчора входила в кімнату, – втрутилася Євгенія Михайлівна, – І на полиці нишпорила. Що ти там робила?

– Я тільки подивилася і поклала, – обернулася до неї дівчинка, – а потім вийшла.

– Може, ти забула її покласти? – запитала Олена, – Зрозумій, адже ми не сваримо тебе, просто хочемо знайти обручку.

– Ще чого! Сварити вони будуть, – обурилася Рита, – Сказано тобі, поклала назад. От і шукайте, а ми йдемо! Нема чого сказати, сходили в гості називається. Може, спочатку у своїй сім’ї розберетеся? Вас тут он скільки, от і влаштовуйте один одному допит!

Жінка повела за собою доньку, блиснула очима на здивованого чоловіка. Той, вибачившись перед господарями, пішов слідом за ними.

– Я не знаю, що робити, – пригнічено зітхнула Олена, – Можливо, я не права в тому, що підозрюю дівчинку. Але ж кудись вона поділася?

– Так, давайте прояснимо ситуацію, – заговорив Валентин, – Олено, ти нічого не могла переплутати? Може, загубила до цього, або поклала до іншого місця?

– Ні! Я завжди залишаю її на полиці. І ввечері зняла і поклала там, я точно пам’ятаю.

– Так, йдемо далі. Я про це місце знаю, але вчора ввечері в ту кімнату не заходив і обручки не бачив. Сергійку, а ти бачив обручку?

– Ну, я знаю, що мама її там залишає, а вчора не дивився. І я не брав, навіщо вона мені?

– Ти бачив, коли Христина заходила до тієї кімнати? – продовжив Валентин.

– Ні я не бачив.

– Погано. Тоді ми не знаємо, чи ходила вона після цього ще кудись. Мамо, а ти бачила вчора обручку?

– Ні, навіщо я туди полізу та й темно вже було.

– Я ж вам торшер увімкнула, – втрутилася Олена.

– Ну і що? Я і при світлі погано бачу, а тут торшер. Та що це за допит? – розсердилася Євгенія Михайлівна, – Я що взяла вашу обручку? Ще й мене підозрювати надумали?

– Ну що ви, – почала заспокоювати її Олена, – Та в мене просто випадково вирвалося. Ми вам віримо.

– Ну дякую! – уїдливо озвалася свекруха, – заспокоїла. Та ну вас! Розбирайтеся тут самі, а я додому поїду, бо ще щось пропаде, а я винна буду!

Після того, як її проводили, син пішов у свою кімнату, а батьки вкотре почали шукати обручку.

Наступного дня зателефонувала свекруха і запитала, чи знайшлася обручка. Потім прийшла Рита з тим самим питанням.

– Вибач, я розізлилася вчора. Але я вперше потрапила до такої неприємної ситуації. Може, пошукаєте вдома ще раз, раптом обручка кудись закотилося?

– Та ми вже всю квартиру навиворіт вивернули, кілька разів все переглянули, немає її, як крізь землю провалилася!

– Ми з Христиною теж розмовляли, все пояснили. Вона сказала, що нічого не брала. Адже ми не один рік знайомі, як ти могла подумати на нас?

Увечері Валентин заспокоював дружину.

– Не хвилюйся ти так! Ну що, життя на цьому скінчилося? Купимо ми тобі нову обручку.

– Як ти не розумієш, я ж з нею заміж за тебе виходила. А тепер її немає, і я боюся, що це якийсь знак, раптом ти мене розлюбиш або щось погане трапиться з нашою сім’єю.

– Нісенітниці все це! Не думай про погане, кобручка – це всього лише метал, і моє кохання ніяк від неї не залежить. Давай забудемо цю історію і житимемо далі.

– Недобре вийшло, – засмучено продовжувала Олена, – Своїми підозрами та розпитуваннями ми і твою маму образили, і друзів. А якщо вони ні до чого? Я тепер уже почала сумніватися, а раптом це я сама щось наплутала? Звинуватити людину та посваритися легко, а от як тепер це виправити?

– Все владнається. Вони повинні зрозуміти, що ми просто хотіли розібратися в ситуації, щоб знайти обручку.

Щодня підозрювані дзвонили і з надією питали, чи не знайшлося обручка. Олена засмучено відповідала, що нічого нового сказати не може. Вона заспокоювала співрозмовників і запевняла, що нікого не звинувачує, бо, напевне, загубила її сама.

Так минув тиждень, пішов другий. Жінка була пригніченою, але вже змирилася що обручки немає. Коли, почувши дзвінок, вона відчинила двері і побачила Риту, важко зітхнула, приготувавшись до чергової важкої розмови.

– Проходь! – Усміхнулася Олена через силу.

– Подивись, це вона? – Подруга, що увійшла, розкрила долоню.

– Так! – Олена дбайливо взяла обручку, одягла на палець, – Бачиш, тут подряпина? Я якось зачепила і потім все збиралася відшліфувати це місце, але все відкладувала на потім, – Звідки вона у тебе?

– Уявляєш, приходжу сьогодні до школи, а вчителька мені розповідає, що Христина хвалилася перед однокласницями своєю каблучкою, і вчителька забрала її, щоб не загубилася. Каже, це ваше, мабуть?

Я не стала, звичайно, розповідати про тебе, моє, кажу, взяла донька без дозволу. Мені й так соромно, тому не хочеться ще чужих людей посвячувати у це.

Вдома почала питати Христину, вона зізналася, що взяла тоді у вас, хотіла перед подружками похвалитися, а потім викинути, щоб ніхто не дізнався. Уявляєш, якби викинула!

Олено, пробач ти мене! Адже я й подумати про неї не могла, от і образилася тоді. Не могла терпіти того, що мою дочку підозрювали, ще й чоловіка сварила за те, що засумнівався в нашій дитині.

– Та облиш ти, Рито! Ну подумаєш, взяла, це ж дитина! Це буває у дітей, і ніякого сорому тут немає. Дякую тобі за те, що винесла сміття з хати, як то кажуть, і повернула обручку. Ти справжня подруга!

Дві сім’ї залишилися друзями, їхні стосунки витримали випробування. Тільки Олена тепер ніколи більше не залишає своє обручку на видному місці, від гріха подалі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.