Оксана готувала вечерю на кухні, а її чоловік дивився телевізор у кімнаті. Жінка зайшла в кімнату, щоб покликати його до столу, і побачила, що Микола говорить по телефону. – Звісно, ​​ми будемо раді. Такий несподіваний сюрприз. Чекаємо! – розгублено казав він у слухавку. – Чому ми будемо раді? Що за сюрприз? – напружилася Оксана. – Роман з Анжелою, сказали, що заїдуть до нас. – Хтоо?! – зробила великі очі Оксана. Вона такого явно не очікувала

Оксана на кухні готувала вечерю, а її чоловік дивився телевізор у кімнаті, як завжди лежачи на дивані.

Жінка зайшла до кімнати, щоб покликати його до столу, і побачила, що Микола розмовляє по телефону.

Оксана подумала, що він говорить з донькою, яка нещодавно вийшла заміж.

-Звісно, ​​ми будемо раді. Такий приємний та несподіваний сюрприз. Чекаємо, – якось розгублено казав чоловік у слухавку.

При слові «сюрприз» Оксана напружилася, а коли чоловік закінчив говорити, то вона почала його розпитувати.

Вигляд у чоловіка був трохи винуватий. Оксана за двадцять п’ять років сімейного життя вивчила вздовж і впоперек свого Миколу, і якщо у нього був такий вигляд, то вона знала – значить він у чомусь винен.

-Чому ми будемо раді? Що за сюрприз? Хто телефонував? – почала випитувати дружини.

-Роман з Анжелою, сказали, що будуть завтра проїздом у нашому місті. Вони їдуть машиною, і заїдуть до нас.

-Хтоо?! – зробила великі очі Оксана.

-Ну з якими ми влітку відпочивали на морі, сусіди по будиночку.

-Нічого собі, їдуть просто так, без запрошення? Так взагалі не робиться. Я ось ніколи без запрошення нікуди не їжджу, – твердо сказала Оксана.

Вона такого явно не очікувала.

Вона дивилася на чоловіка, а його вигляд став ще більш винуватим.

-Оксаночко, ну це я їх запрошував, – зітхнувши, зізнався Микола. – Сказав, що якщо будете у нас в місті, то заїжджайте, завжди будемо раді…

-Ну ти даєш, і хто тебе таке просив казати? У нас були інші плани на завтра! – обурилася дружина.

-Оксаночко, ти ж сама казала, що вони приємні люди, що треба б було нам з ними подружитися, бути на зв’язку і після відпустки, – виправдовувався чоловік.

-Приємні вони – це так. І проти дружби з ними я нічого не маю проти, але в нас з тобою порожній холодильник! Є тільки сосиски, яйця та й так дрібниці! І грошей обмаль, скоро зарплата.

-Там у морозилці пельмені є, я бачив…

-Ти розумієш, Романа з Анжелою незручно пельменями годувати, вони знають, що ми з тобою заможні люди, і квартира в нас величезна, а не ця, двокімнатна.

-Не зрозумів я щось, Оксано. З чого вони вирішили, що ми заможні люди? – здивувався Микола.

Тепер вже винуватий вигляд був в Оксани. Вона опустила очі й зізналася:

-Я сама про це якось сказала… Ох, як недобре вийшло…

-І хто тебе просив таке казати?! – тепер вже Микола був обурений.

-Знаєш, Анжела розповідала про їхній двоповерховий особняк, дорогу машину останньої моделі, про свою хатню робітницю і басейн. Мені стало заздрісно і прикро, що ми так не живемо, от я й наговорила зайвого. Я сказала, що ти працюєш у банку, а я маю квітковий бізнес…

-Ну ти даєш, Оксано! – округлив очі чоловік. – Ну я працюю у банку, ти правильно сказала, тільки у тебе не квітковий бізнес, а ти працюєш продавчинею у квітковому магазині.

-Я сказала, що ти банкір, а не охоронець в банківському відділенні…

Микола сперся на спинку дивана і взявся руками за голову.

-І як тепер нам викручуватись? Вони зайдуть до нашої квартири й одразу зрозуміють, що ти казала неправду! Як вони дивитимуться на нас після цього?

Вони навіть про вечерю забули, але потім поїли майже холодні сосиски з макаронами, і вирішили придумати план.

Микола сказав:

-Ну з приводу квартири скажемо, що ми продали нашу чотирикімнатну, а цю тимчасово орендуємо, чекаємо на нову, яка ось-ось добудується.

-Ну гаразд, а грошей я піду позичу в сусідки, – сказала Оксана.

-А що ж подавати до столу? Ну можу курку, фаршировану ананасами, у мене вона добре виходить, ну ігристе, пару салатів. Гаразд фруктів я куплю. Ось тільки посуд у нас не дуже гарний… Доведеться у сусідки просити, в неї є розкішні келихи і сервіз старовинний, від бабці залишився. Ще, мабуть, дев’ятнадцятого століття. Ось так!

Оксана пішла до сусідки Ольги, вони давно дружили і допомагали одна одній.

Довелося їй все розповісти Ользі. Та її підтримала, віддала майже останні гроші, якщо вже таке діло. В неї скоро зарплата.

Вона дістала з коробки гарний сервіз, келихи і принесла в квартиру Оксани.

-Не бійся Оксанко, я тобі зранку допоможу салати приготувати і накрити стіл.

Роман з Анжелою приїхали о третій годині дня.

Оксана побачила, як припаркувалася старенька машина «Таврія» у вікні кухні.

Вона не повірила своїм очам, коли з машини вийшла Анжела з Романом з пакетом гостинців.

Вони зайшли в квартиру, привіталися і Микола тут же розказав свою версію про новий будинок, що будується, бо Анжела озирнулася й сказала:

-Як мало у вас місця!

А Роман просто відповів:

-Та нічого Анжело, навіть трохи більше, ніж у нас.

Микола з Оксаною здивовано переглянулися, знизали плечима, і запросили гостей у кімнату, за гарно сервірований стіл.

Вони постаралася, стіл був уміло накритий за всіма правилами.

Поки всі розсілися, Оксана поклала Романові курку з ананасами, він понюхав, спробував і сказав:

-Ооо, Оксано, це так смачно, я ніколи не їв курку з ананасами. Анжело, вчись, попроси рецепт, потім приготуєш сама. Ну й смакота.

Анжела почервоніла. Вона поклала собі салат.

-Оксано, який у тебе гарний сервіз! Це, мабуть, старовинний? – не втомлювався захоплюватися Роман.

Оксана тільки кивала головою, а Роман не міг відволіктися від курки.

-Ми вранці тільки каву з бутербродами попили та й виїхали, ось я і зголоднів.

-А що хатня робітниця не могла собою щось приготувати? – просто запитав Микола.

Роман сміявся від душі:

-Миколо, ти що, яка хатня робітниця?! Ось у мене хатня робітниця з собою, – показав він на Анжелу.

Оксана з Миколою переглянулися:

-А ми думали, що у вас хатня робітниця, особняк, басейн, дорога машина.

Анжела сиділа вся червона, опустивши очі, Роман глянув на неї.

-Зрозуміло, знову Анжела розповідала про свої мрії? Дорогої машини у нас немає, у нас проста «Таврія». Зате надійна. Басейну на жаль, теж немає, вже не кажу про двоповерховий будинок…

Микола здивовано повернувся до Романа, і випадково зачепив келих. Той опинився на підлозі.

-Ох, що ж я скажу сусідці? – мимоволі сказала Оксана. – Келихи і сервіз сусідки моєї. А квартира ця наша, справжня.

Всі разом розсміялися, сміх стояв на всю квартиру, і, мабуть, його було чути далеко на вулиці.

Коли всі втихомирилися, напруженість зникла, було весело.

Роман з Анжелою виявилися простими людьми і чудовими друзями, і вже не потрібно було розігрувати із себе крутеликів.

З фінансами в них було те саме, і працював Роман простим будівельником. Він виявся людиною з гумором.

-Як ми раді з Анжелою, що знайшли таких простих і душевних друзів, – сказав він. – І нічого, що в плані фінансів і у нас, і у вас не все гаразд. Розбагатіємо і запросимо один одного у власні будинки, а пригощатимемо смакотою з французькими назвами.

Тож приїжджайте тепер в гості до нас, але прийматимемо ми у нашій маленькій квартирі і годуватимемо тим, на що заробили.

Довго вони ще сміялися зі своїх мрій, а Роман сказав, що найбільше він любить картоплю з оселедцем, а Анжела сосиски з картопляним пюре.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.