Завтра у Олени Миколаївни ювілей – 45 років. Вирішила вона трохи витратитися відсвяткувати ювілей не вдома, щоб до ночі тарілки не перемивати, та біля плити два дні не стояти, а в невеликому ресторанчику.
Заздалегідь дізналася скільки зал окремий коштуватиме, вартість меню порахувала, вийшло зовсім не так дорого, як вона думала. Стала відкладати потихеньку, так щоб сімейний бюджет не витрачати, а то Микола у неї строгий господар, не любить непотрібних витрат. Вважає їх непотрібними жіночими вигадками, але тут же така справа – ювілей.
Чим ближче до свята, тим настрій у Олени все кращий і кращий, ну і що, що роки йдуть, гавіщо за ними сумувати? А от побачити рідних, близьких, друзів за одним столом, хіба це не радість? Донька із сином приїдуть з навчання, батьки будуть, та пара подруг із чоловіками. Усі один одного знають вже багато років. От тільки б Микола не вперся і не зіпсував свята. Тим більше, що день народження у неї в листопаді, на дачі вже працювати не треба, у ліс по гриби та ягоди теж, а снігу ще стільки не нападає, так що можна і відпочити культурно.
А тут ще сон їй наснився, ніби сидить вона в тому ресторані, у новій гарній сукні з келихом ігристого в руці, а довкола букети з квітами та рідні обличчя, все так святково, так урочисто. Прокинулася і згадала, а сукні то в неї немає. Є звичайно, але вони не святкові, та й давно з моди вийшли, ну не в робочих штанах ювілей зустрічати. А плаття, вона запам’ятала, як виглядає. В обідню перерву вибігла в найближчий магазин тканин, вибрала тканину небесно-блакитну, гарна сукня вийде гарна. Треба тільки грошей підзбираи, а там вона до Тані подружки прибіжить, розкаже їй яке плаття вона уві сні бачила, а та майстриня на всі руки їй його і пошиє і бере вона зовсім недорого, зачіску їй дочка допоможе зробити.
Настрій у Олени Миколаївни ставав усе кращим і кращим. Ось вже й тканина куплена і з Танею фасон обговорили, стільки журналів переглянули, та ще й в інтернеті покопалися, знайшли сукню з її сну. Ось вже зовсім скоро буде готова, вже кілька примірок було. Та й аванс за банкет уже внесено. Радіє Олена і зовсім не помічає, що чим ближче її ювілей, тим сильніше хмуриться Миколай чоловік її.
З ним вони прожили майже 20 років, Микола був чоловік серйозний, господарський. Він так одразу дружині і сказав, що ніяких нісенітниць не потерпить, потрібні квіти, так он вони в садку ростуть, мало – на дачі цілу грядку виділю сажай скільки хочеш, але не більше однієї грядки, нічого землю всяким займати.
Про всякі моря нема чого мріяти – не мільйонери вони, ось на дачу будь ласка кожне літо їзди, там річка є, от і скупаєшся. А потім у ліс по гриби та ягоди. Потрібно в суворості господарство вести, тоді в усьому порядок буде. Так вони наекономили Миколі на хорошу машину.
Ну як Миколі, це все для сім’ї, їх же на дачу і возить. Потім будинок поновили, потім гараж, у Миколи все за планом було.
Олена, якось побачивши в тієї ж Тані шубку легку, немов пушинка, теплу, гарну, заїкнулася було про те, що і їй таку хочеться, ну хоч через пару років. На що отримала розумну відповідь Миколи: – Дітям скоро в інститут вступати, а вона про одяг думає.
Зітхула Олена, та й заспокоїлася, куди їй у такій шубці ходити, ну не в гараж же картоплю перебирати. Ось Микола якийсь господарський, про дітей думає. Але зараз діти вже навчаються і досить успішно, є чим батькам пишатися. Оксана на економічний вступила, а синочок Євген на інженера подався.
Може тепер Микола згадає про мрію її про шубку, ювілей все-таки, може порадує хоча б обіцянкою? Але щось він останнім часом все про моторний човен говорив, що у всіх чоловіків, є а у нього немає. А він дуже любить рибалити, та й частину улову можна продавати, а частину звичайно ж у будинок, у сім’ю.
Ось вже незабаром свято. Сукня готова. Як гарно їй у ній, зовсім не 45, а 35. Подружка молодець, та й віддала майже зовсім задарма. Каже, як же я візьму багато, якщо в тебе в ресторані ще їсти буду. Взяла символічну суму, щоб плаття носилося і все. Які добрі таки у неї друзі.
До мами в гості зайшла, сукню показала. Та навіть сльозу пустила, згадала про весілля Олени, каже така ж гарна як тоді. У кімнату пішла, повернулась із невеликою коробочкою. Хотіла на свято подарувати, але краще зараз віддасть, щоби одразу до сукні було. А в коробочці сережки з синім камінчиком і кулончик з таким же тонким ланцюжком. Це каже ще твоєї бабусі було, носи тепер і ти, а потім і Оксані передай. Обійнялися. Ну, тепер настрій Олені не могли зіпсувати навіть похмурі погляди чоловіка. Тепер свято точно вдасться.
І ось, нарешті, настав день ювілею. З ранку вже дочка із сином зателефонували, привітали, вже в дорозі вони обидва скоро будуть. Подруги, колеги, матуся – всі зателефонували, написали. Із роботи навіть спеціально букет їй передали. Та не якихось гвоздик, а троянд білих наче сніг. Вона так і ахнула, коли побачила. Ніколи в неї таких гарних квітів не було.
Тільки один Микола мовчить, навіть звичайне привітання не пробурчав, як завжди робить. Але хіба до цього їй зараз. Ось діти приїхали, закружляла її метушня. Незабаром вже й прикрашатися час, зачіску робити готується. Микола збирався йти в звичайному, але тут вже син наполіг, щоб батько, хоч сорочку білу надів. Свято все-таки. От наче й зібралися.
Вирішили шиканути – викликали таксі до ресторану. Микола почав бурчати, але під переконаннями сім’ї здався. І ось вони ошатні та щасливі приїхали, там вже їх зустрічають у зал проводять урочисто прикрашений.
Незабаром і гості підійшли. Стільки квітів Олена ніколи у своєму житті не отримувала, може тому, що й день народження свій ніколи не святкувала. Микола вважав все це пустощом, ну не діти ж вони справді. А може, треба було? Хоч би круглі дати. А подружки ще й цілу програму вигадали, конкурси, привітання, танці. Як добре, які вони молодці. Так Олені давно не було весело та легко. Давно вже не дивиться на Миколц, хоч все життя на нього озиратися звикла. А тут наче забула зовсім про нього. Тільки компліменти та вітання слухає та на очах від них розквітає.
Ось настав час і для поздоровлень від дітей та чоловіка. Діти зворушливо привітали маму, цілий фільм про неї зробили. Олена навіть крадькома сльозу змахнула, так зворушливо було. Ось встав і Микола.
— Все це, звичайно, гарно і добре, — почав він, — але це міг би бути мій моторний човен, який приніс би набагато більше користі сім’ї, ніж це свято. А ти Олена завжди була зручною дружиною і в цьому головна твоя гідність, і я хочу, щоб після свята вона не пропала.
Тост він закінчив у повній тиші. Гості не знали, як на це реагувати. Та й сама Олена не знала, що сказати. Невже за 20 років у нього не знайшлося жодних для неї слів, крім як зручна?
Добре, допомогла подруга. Оголосила наступний конкурс. Але настрій явно пішов на спад, і гості стали потихеньку розходиться. Незабаром залишилася лише сім’я. Микола діловито обходив стіл і просив упакувати офіціантів всю незачеплену їжу, ну не пропадати ж добру.
Олена сиділа з розгубленим виглядом. А потім встала і попросила сина викликати їй та бабусі таксі, вона поки що вирішила пожити в неї. Потім буде видно.
На другий день вона повернулася, поки Миколи не було вдома, зібрала речі, забрала білі ніби сніг троянди і знову поїхала до мами. А через місяць подала на розлучення та ще й на поділ майна. Тому, що не збирається залишати Миколі все, що було куплено за рахунок її відмов від своїх бажань. Їй всього 45 все життя попереду і ніколи вона більше не відмовлятиметься від себе, щоб виконувати бажання інших.