Оксана запізнилася з роботи. Незабаром Сергій приїде. А в неї нічого не готове. Оксана дістала з сумки пиріжки, дбайливо їх виклала у хлібну корзину та накрила рушником.
Ці пироги вже набридли їй, але ось вже два місяці, як вона справно готується до приїзду чоловіка пирогами.
У Оксани чудова майбутня свекруха. Жінка вона вже самотня, кілька років тому поховала свою свекруху, разом із якою Сергія на ноги ставили після того, як батько Сергія покинув цей світ. Живучи довго зі свекрухою Людмила Геннадіївна зрозуміла, що з майбутньою невісткою треба знаходити спільну мову ще до одруження сина. Адже зі своєю вона її знайшла, лише тоді коли вони обидві втратили дорогу людину.
І ось ця сама майбутня свекруха і розповіла Оксані, що зустрічати коханого чоловіка пирогами з поїздок у них сімейна традиція. Її свекруха так чоловіка зустрічала, потім батька Сергія, а коли свекрухи не стало, ця почесна місія перейшла до рук Людмили Геннадіївни. А раз Сергій переїжджає до Оксани, то тепер це її обов’язок – чоловіка з відряджень пирогами зустрічати. А сама Людмила Геннадіївна пирогами зустрічала сина та майбутню невістку, коли ті в гості заходили.
Жили вони поруч, на різних кінцях району, але свекруха в життя молодих не лізла, але завжди була рада, коли вони до неї в гості заходили. І в них все було з повагою та увагою. Захотіли в гості зайти, дзвоніть та попереджайте, а то бадьора пенсіонерка і своє життя мала. То з подружками на скандинавську ходьбу, то до місцевого музею на якусь виставку. Все примовляла: “Поки онуків не народите, треба встигнути нагулятися, а потім із онуками гулятиму”. Та й до молоді без попередження не приходила.
Сімейна ідилія, одним словом.
Тільки цю ідилію псували пироги. Не виходили вони у Оксани. Кекси, штруделі, млинці, пряники, печива – на ура, а пироги ну ні як. Спробувала вона кілька разів приготувати, навіть за найпростішими рецептами, але не її. Тільки продукти викидала. Мамі дзвонила, плакалася. А мама заспокоювала, що буває не всім пироги даються. Але як тут заспокоїтись, коли у них сімейна традиція.
Але вихід знайшовся сам собою. Оксана йшла з роботи та побачила пекарню. Зайшовши до неї вона відчула запахи свіжої випічки. На удачу вона купила з десяток пиріжків. Тим більше, Сергій завтра має повернутися.
А Сергій тільки й запитав, що за рецепт і чого так мало. Оксана пожартувала, що вчора наготувала і на роботу взяла. Все одно він багато не їсть. Оксана зраділа. Ось і рішення.
А як на зло на роботі затримали. Оксана бігом, бігом, щоб Сергій не запідозрив. Пироги в хлібний кошик, а пакет із чеком у відро для сміття. Але здається промахнулася.
Сергій приїхав, як і обіцяв.
– Ох Оксано, заганяли вони мене. – Сергій обійняв дружину. – Ти сама як?
– На роботі завал. Вечеря ще не готова. Хвилин ще двадцять. – Вона взяла його дорожню сумку, щоб одразу закинути прання.
– Не страшно, зараз умиюсь і пирогами перекушу.
– Вони якраз на тебе чекають.
Після ванни Сергій зайшов на кухню, щоб швидко пиріжок у свій голодний живіт відправити, а потім перевдягатися. Жував пиріжок і згадав, що в кишені папірець залишився. Дістав його і вирішив у відро для сміття викинути. Відчинив шафу і помітив пакет, що валявся біля відра. Оксана робила все швидко і цього не помітила. Засунув пиріжок у рот і підняв пакет. А у пакеті чек, на якому можна прочитати “Пиріжки з…”. Сергій вийняв чек і почав вивчати його. Ох, Оксана, Оксана. Попалася.
– Оксано, а чого пирогів сьогодні так мало? – Оксна була у ванній і його добре чула.
Почувся звук пральної машинки, що працює, і Оксана зайшла в кухню.
– Та взяла більше на роботу. Бо у нас їдальня сьогодні не працювала. – Оксана дуже переживала, що коли вона дісталася пекарні, пирогів майже не залишилося.
– А я щось думав у магазині закінчилися. – Сергій дивився з хитрим прищуром на Оксану, коли клав чек на стіл.
– Вибач, – Оксана приречено сказала це і присіла на стілець. – Ну не вмію я пироги пекти. Розумієш, все можу, а пироги – ні. Я і так, і так. Стільки продуктів перепсувала. А у вас традиція.
Сергій розсміявся. Оксана думала, що він її образить, скаже, що вона не господиня, а він сміявся.
– Оксано, рідна. – Він сів перед нею. – Я ці пироги ще змалку нелюблю. Бабуся мене ними все життя годувала. Але як коханій бабусі відмовиш? Добре хоч пекла коли дід із батьком із поїздок поверталися. Бабусі не стало, мама за пироги взялася. А я їх не люблю. Але як сказати мамі? Сімейна традиція – Сергій спостерігав, як Оксана починає усміхатися. – До тебе переїхав, думав, що все, а тут ти з пирогами.
– А я думала, що ти мене поганою господинею вважати будеш.
– Оксано, та ти найкраща господиня. Тільки будь ласка, не треба більше пирогів. У тебе такі кекси, а млинці… – Сергій сказав мрійливо. – Щодня їв би, але боюся в двері перестану пролазити. Давай більше без пирогів?
– Згодна. А твоя мама?
– А Мамині пироги доведеться терпіти. – Сергій сказав це дуже трагічним тоном.
Оксана перестала купувати пироги, а ось хліб з тієї пекарні став її улюбленим. Дуже свіжий та смачний.
У суботу Оксана вирішила зайти у магазин та купити свіжий батон. Завтра вони до Людмили Геннадіївни мають іти в гості та хліба на понеділок не вистачить. Оксана зайшла до хлібного і застигла. На касі стояла Людмила Геннадіївна.
– Які у вас пиріжки сьогодні чудові. Завтра син із невісткою прийдуть у гості, побалую. – Вона передала гроші за пиріжки і коли обернулася до виходу побачила Оксану. – Ой.
Вони вийшли з магазину, щоб поговорити спокійно.
– Оксано, я тебе прошу. Не кажи Сергію, що я не вмію пироги пекти. Розумієш, моя свекруха така майстриня була, її пироги вся округа хвалила. А я ось ніяк. – Людмила Геннадіївна була дуже схвильована.
– Людмила Геннадіївна. – Оксана говорила тихо та змовницьким тоном. – Я вам одну таємницю відкрию. Тільки нікому, гаразд?
– Яку? – свекруха зацікавилася.
– Сергій пиріжки на дух не переносить. Він бабусю боявся образити, а потім вас. Мої ледве їв. До речі, теж із цієї пекарні. – Оксана це сказала з таким обличчям. – І коли правда відкрилася, то стало легше на душі. Я теж з пирогами не дружу.
– Ой Оксано. Як мені з тобою пощастило. – Людмила Геннадіївна обійняла Оксану. – А що Сергійко любить? Я ж взагалі якось із випічкою ніколи не дружила.
– Все інше. – Оксана посміхнулася.
– Ох, а чим же мені вас завтра пригощати? – Людмила Геннадіївна занепокоїлася. – Ну не торт магазинний купувати.
– А давайте я до вас завтра вранці прийду і ми з вами щось приготуємо.
– Давай. – Жінка розпливлася в посмішці.
На цій добрій ноті вони розійшлися. Оксана купила хліб та поспішила додому, а Людмила Геннадіївна до подруги, пиріжки є.
– Сергій, я до твоєї мами, а ти до нас годинки через чотири підходи. – Оксана збиралася у гості.
– А що у вас від мене за секрети? – Сергій висунув голову з кабінету.
– Та твоя мама вичитала рецепт нового тіста для пирогів. Покликала разом освоювати.
– Ну тримайся. – Сергій обійняв дружину. – Я скоро.
– Не спізнюйся. – Оксана цмокнула Сергія і поспішила до свекрухи.
Коли Сергій відчинив двері своїми ключами і ступив у квартиру, то відчув незвичайний запах випічки. Свіжа здоба з ароматом яблука та кориці. Він уже навіть був готовий з’їсти такі пиріжки, дуже вже вони смачно пахли.
А на кухні на нього чекали дві кохані жінки. Майбутня дружина та мама. Тільки на столі замість пиріжків стояв дуже апетитний штрудель.
– Сергійку, синку. Давай тепер ми з тобою не будемо більше вдавати і будемо говорити чесно, якщо тобі не подобається якесь моє блюдо. Обіцяю, що я тебе почую та зрозумію. – Людмила Геннадіївна дуже пишалася собою. Під чітким керівництвом Оксани вона опанувала тісто, яке їй стільки років не давалося.
– Як же мені з вами пощастило. – Сергій обійняв своїх коханих жінок. Адже це таке щастя, коли в сім’ї мир та спокій. І жодних пиріжків.