Олексію наснилося рідне село. Він бачив себе маленьким, з гілочкою в руці. Хлопчик швидко біг по сільській вулиці, а біля нього біг білий гусак.
-Мамо, мамо!
-Синку!
Олексій добіг до рідної брами, де його підхопила на руки мама і відігнала нахабного гусака.
-Мама, мама…
Олексій розплющив очі. Сон був такий яскравий, що йому знадобився час, щоби зрозуміти, що він уже давно не босоногий хлопчик, а керівник солідної будівельної фірми – Олексій Степанович.
Він досі відчував тепло маминих рук зі свого сну…
Давно він не був у рідному селі! Справи не дозволяли вибратися навіть на кілька днів. То одне замовлення, то інше.
Олексій твердо вирішував – ось закінчу цей проект і обов’язково поїду до мами! Але з’являлося нове замовлення, яке обіцяло непоганий прибуток і все починалося наново…
Не сказати щоб Олексій був жадібним до грошей, але репутація фірми не дозволяла йому відмовитися від вигідних клієнтів.
Мама спочатку часто дзвонила, іноді писала повідомлення, але у сина не завжди виходило відповідати і вона стала дзвонити рідше, лише регулярно вітала сина з Днем народження та Новим роком.
Олексій сів на дивані і задумався.
-Ох, мамо, мамо! Як же я перед тобою винен! Відбуваюся надісланими тобі грошима, а коли приїжджав до тебе? Вже й не пам’ятаю!
Олексій так ясно побачив свій рідний дім, маму, яка сидить біля вікна, що з’явись у нього крила, так би й полетів у рідні краї…
-Все вирішено! Сергій замінить мене на якийсь час.
Сергій був давнім другом Олексія. Вони разом росли в одному селі, ходили в одну школу, разом грали та пустували.
Коли Олексій відкрив свою фірму, він навіть не мав сумнівів, кого взяти собі в заступники.
Сергій був надійним та чесним, на нього завжди можна було покластися.
Раптом задзвонив телефон. А ось і Сергій! Тільки згадав його!
-Привіт, друже! Не хотів відволікати тебе на вихідний, але мені треба з тобою поговорити, – сказав у слухавку Сергій.
-А я сьогодні маму уві сні бачив! – раптом сказав Олексій.
-Значить і сон як би натякає!
-Ти про що говориш?
-Чекай, я їду до тебе! – сказав Сергій і поклав слухавку.
Через пів години друзі вже сиділи за столом. Олексій чекав, коли друг почне говорити, але той все мовчав і тільки крутив у руках чашку з кавою.
-Ти вдома в селі давно був? – нарешті запитав Сергій.
-А то ти не знаєш? На роботі скоро ночуватиму. От і хотів поговорити з тобою. Надумав я до мами з’їздити, давно настав час. Сон як побачив, то зранку місця не знаходжу. Мама на мене чекає…
-І не тільки мама! – раптом заявив Сергій.
-Ну, що ти все ходиш колами! Я ж бачу – є, що сказати, – не стримався Олексій.
-Так, мені є що тобі розповісти! Зустрів я, значить, пару днів тому тітку свою, тітку Марію. Вона зараз у місті в дочки живе, то вона мені розповіла дещо.
Новина така, що не знаю, з чого й почати. З одного боку сумна, а з іншого…
-Та говори вже, не тягни!
-Маринку пам’ятаєш, мабуть? – запитав Сергій.
-Звісно пам’ятаю! Недобре якось у нас з нею вийшло! Ми ж любили один одного, та я й зараз її люблю. Вже й не пам’ятаю, чому тоді посварилися, але так і не змогли помиритися. Я чув, вона виїжджала з села, заміжня була…
-Повернулася вона додому півтора роки тому. Ох, Олексію! Хотів би я тобі про неї добре сказати, але не можу!
Нема більше Маринки! Тітка сказала, що як приїхала вона назад, з того часу й заслабла. Вона ж із бабусею росла, батьків давно немає.
Бабця її до останнього доглядала. З чоловіком розлучилася, він приїжджав за нею, назад кликав, але не вийшла у них розмова, поїхав чоловік назад один.
А Марина так з бабусею і залишилася. І із сином…
-У неї є син? – здивувався Олексій.
-Так, є. Твій син, Олексію…
Олексій не розумів, чи він правильно розчув слова друга.
-Як мій? – нарешті сказав він. – Вона ж вийшла заміж? Та й мене давно в селі не було!
-Так вона й поїхала одразу ж після тебе. Хлопчику п’ятий рік. Цей вік тобі щось говорить? Заміж вона вийшла три роки тому.
Воно б усе нічого, хто зна, але перед тим, як її не стало, вона бабусі своїй все й розповіла…
Бабуся її старенька вже зовсім. Розуміла Маринка, що не віддадуть хлопчика їй, піде в дитбудинок…
А баба Катя, після того, як Маринки не стало і сама від злягла! Покликала вона матінку твою, та все їй і розповіла… А ось тепер я тобі говорю…
Що робити думаєш? Адже син він тобі рідний! Ні бабусі, ні твоїй мамі Василька не віддадуть – старенькі вони! Але недобре це, якщо хлопчик при живому батькові в дитбудинку житиме.
-Василько, значить?
-Василько! Василь Олексійович…
-А мама чому мені не сказала?
-Ну, Василько поки що у прабабці. Мати твоя намагалася оформити документи, схоже відмовили їй. А тобі чомусь не повідомляє, то це ти у себе запитай. Мабуть, не сподівається, що ти свою роботу на хвилинку посунеш.
-Та почекай ти! Ти мені таке розповів, я ще й зрозуміти не встиг, а ти вже з докорами! Хто тобі сказав, що я відмовився від сина? Почекай, друже! Дай подумати, адже не чужа мені Маринка була, та й син є…
Я вранці, коли прокинувся, хотів тебе просити, щоб ти відпустив мене на якийсь час, хотів їхати до мами. А зараз і поготів – треба!
-Треба, друже! Треба! І швидше. Хлопця можуть будь-якої миті забрати.
-Мені треба мамі подзвонити, – сказав Олексій і набрав номер матері.
-Мамо, я все знаю! Тітка Марія Сергію розповіла. Це не телефонна розмова, я завтра приїду.
Під’їжджаючи до рідної хати, Олексій з сумом згадував своє кохання.
-Як же так, Маринко моя, що ми наробили, чому обоє такі нерозумні…
Мама зустріла сина біля воріт, обійняла й заплакала.
-Гаразд, мамо, не плач, бо я сам не стримаюся. Ходімо до хати! Де Василько?
-Та в мене зараз! Бабуся Катя зовсім слаба, не доглянути їй за хлопчиком…
Олексій зайшов до хати. За столом сидів хлопчик, побачивши якого Олексій не зміг стримати вигук подиву! На нього дивилася його копія!
-Ти мій тато?
-Так, синку… А ти звідки знаєш?
-Мені мама твою фотографію показувала. Я тебе впізнав.
-Ти поїдеш зі мною? Нам треба дещо зробити.
-Так, тату, поїду! А бабуся Катя і бабуся Валя з нами поїдуть?
-Синку, все вирішимо, зараз нам треба з тобою з’їздити в одне місце, а бабусі нас тут чекатимуть.
Сергій зробив усі довідки і вже незабаром Олексій одержав документи про батьківство!
Бабуся Катя була рада за правнука, але, на жаль, до весни її не стало. Пішла бабуся спокійно – доля Василька у надійних руках…
Баба Валя, мама Олексія, поки що живе в селі, кличе сина до себе.
Але це питання не вирішено – Олексій має ухвалити рішення, яке влаштує всіх.
Йому тепер є про когось думати. Разом із Васильком вони вирішать, де їм буде краще.
Головне, що син зараз разом із батьком…