Оксана прибирала на кухні, як раптом задзвонив телефон.
Вона взяла слухавку. Це була її подруга Галина.
-Що! Радієш?! – кричала Галя в слухавку. – Дочку народила?! І фотографії мені надіслати, вистачило нахабства. Так і знай – я говорю з тобою востаннє. Запам’ятай! Ти для мене більше не існуєш. Так само для мене не існує і вся твоя, так звана, сім’я!
В слухавці почулися короткі гудки…
Оксана так і застигла з телефоном в руках. Вона розуміла, чому так поводилася подруга. Усе це через сина Галини…
…Оксана з Галею виросли у невеликому селі. З самого раннього дитинства вони дружили та жили по сусідству.
У 15 років Галя познайомилася із Миколою. Він приїхав на літо до бабусі. Микола з Галиною дуже закохалися один в одного.
А чим закінчується кохання у дуже молодих і недосвідчених людей? Правильно – вагітністю!
Галя повідомила новину Миколі. Він чоловік нехай і вирішує, що робити.
Микола поїхав додому, але обіцяв повернутися.
Галя і її батьки анітрохи у ньому не сумнівалися. З першого погляду було зрозуміло, що він хлопець надійний та порядний.
Щоправда, Миколі довелося затриматись і закінчити технікум. Галя народила без нього сина Артема, а через два місяці їй виповнилося 16 років.
Артемчик ріс, Микола працював на вантажівці і все в них було добре.
Артемчику було 5 років, коли Галя з Миколою переїхали з села в місто.
Батьки Миколи побудували собі будинок, а їм залишили квартиру.
Оксана була не такою жвавою та товариською, як її подруга. Хлопці за нею не бігали. Вона спокійно вступила в інститут.
З Галею дівчина постійно підтримувала зв’язок. Якось вони навіть разом їздили відпочивати на море.
Галя з Миколою жили добре, тільки дітей у них більше не було. Але вони з цим змирилися – Артемчик є і це вже щастя.
Оксана закінчила інститут і одразу пішла працювати.
Вона купила квартиру в іпотеку, а ось з особистим життям все не складалося, ніби вінець безшлюбності якийсь…
Вона була і гарною, і розумною, але може роки згаяла, або ще що…
Були в її житті два скороминучі романи, які закінчилися нічим. Вона вирішила, що щастя їй долею не передбачене…
Раптово у Галини не стало Миколи…
Галина замкнулася, не хотіла нікого бачити й чути. Оксана пробувала її розбурхати, часто дзвонила. А Галя дуже різко попросила не турбувати її…
Оксана хотіла приїхати підтримати подругу, але та їй не дозволила. Оксана розуміла, що подрузі потрібен час, щоб відійти від всього, що сталося.
Років п’ять їхнє спілкування обмежувалося повідомленнями на свята.
Десь рік тому Галя, як ні в чому не бувало, зателефонувала Оксані.
Вони стали зідзвонюватися, як і раніше. В Оксани за графіком була відпустка у липні й вона пообіцяла Галі приїхати на тиждень до неї у гості.
Перші дні відпустки Оксана вирішила просто відіспатися, але не тут – то було!
Пізно ввечері зателефонував син Галини Артем. Він дуже схвильовано розповів, що мати дуже заслабла і вона в лікарні.
Оксана швидко зібралася і поїхала до подруги. Артем зустрів її на вокзалі. Оксана одразу його впізнала. Він був схожий на батька, такий же високий, темноволосий, тільки в окулярах…
Артем встиг розповісти Оксані, поки вони їхали з вокзалу, про стан матері. Прогнози були хороші, от тільки Галина не хотіла нічого робити для одужання.
-Може хоч ви її переконаєте, – говорив Артем.
Вони одразу поїхали до Галі. До неї їх не пустили, але сказали, що хвилюватися не треба.
Вдома Артем раптом запитав:
-А можна я не називатиму вас тітка Оксана, як у дитинстві? Ви ще така молода, а я вже такий дядечко. Я називатиму вас просто Оксана.
Оксана посміхнулася і погодилась.
Артем нагодував гостю вечерею. Він добре готував, навчився, поки мама сумувала за батьком – вона тоді навть готувати не хотіла.
Оксана дізналася від хлопця, що Артем закінчив інститут, йому вже 26 років і він працює програмістом.
Наступного дня Оксана знову з’їздила до Галі. Її знову не пустили до неї і сказали, що їй тижнів два-три доведеться провести в лікарні.
Оксана з Артемом тоді багато часу проводили разом, розмовляли і спілкуватися їм було цікаво.
Несподівано Оксана зрозуміла, що вона шалено закохалася в Артема. Шалено!
Такого з нею ніколи не було. Вона дуже добре розуміла, що цього кохання не повинно бути – їй 42 роки, йому 26.
Вона няньчила його в дитинстві, він син її кращої подруги, яке може бути кохання?
От тільки кохання не питає дозволу, воно просто приходить і все…
Оксана зібрала свої речі. Увечері, не дивлячись в очі Артему, вона попросила викликати їй таксі.
-Ти нікуди не поїдеш! Поглянь на мене! Ти не хочеш їхати, і я не хочу, щоб ти поїхала, а потім він обійняв її…
Це були найщасливіші дні у її житті. Вона вперше почувала себе коханою та бажаною. Вона забула про різницю у віці, про слабу подругу… Вона забула про все.
Були тільки він, вона і кохання!
Оксана стрепенулася тільки тоді, коли Артем привіз Галину додому.
Наступного дня Оксана поїхала, сказавши, що має термінові справи на роботі.
Вдома вона спробувала заспокоїтись, але як можна бути спокійною, якщо Артем дзвонив щодня?
А потім Оксана зрозуміла, що чекає дитину. Вона плакала, їй було недобре, вона не знала, як вчинити, чи треба сказати Артему?
Артем, як відчув її сум’яття і подзвонив сам. Він теж розхвилювався, коли дізнався новину про дитину.
Тепер вже Оксана намагалася його заспокоїти.
-Ти тільки не хвилюйся, я все зроблю сама, не станеш батьком мимоволі…
-Не смій! Навіть не думай про це. Я скоро приїду, – сказав Артем.
Він швидко перевівся по роботі в місто, де жила Оксана і приїхав з речами.
Оксана вмовляла його схаменутися і піти, але він і слухати не хотів…
Вони скромно розписалися. Артем запрошував матір. Вона не приїхала і не привітала їх…
Галя не відповідала на дзвінки Оксани.
З Артемом вона розмовляла, переважно, єхидно
-Не набридла ще тобі синочок, молода дружина? – казала вона йому по телефону.
В Оксани з Артемом народилася донька Ганнуся. Їй вже три місяці. Ось її фотографії і відправила Оксана Галині, сподіваючись, що вона внучці і перестане ображатися.
Не вийшло…
Галина ще більше розізлилася.
-Це розплата за моє щастя. Це розплата за моє грішне кохання, – з гіркотою думала Оксана.
Раптом заплакала в ліжечку донька. Оксана взяла її на руки, нагодувала.
Вона милувалася дочкою і думала:
-Хіба може кохання бути грішним? Любов це радість та щастя! Скільки мені щастя відпущено? А скільки буде – все моє!
Вона заспокоїлася, посміхнулася і сіла чекати чоловіка з роботи…