Галина з Василем сиділи на кухні. Василь їв вареники, а вона пила чай. – Васильку, я тут подумала, – нарешті сказала Галя. – Вже рік ти до мене ходиш, а ми все не заручені. – Галю, ну які заручини! – раптом заявив Василь. – Заручини треба, якщо ми дітей хочемо. – А ми що не хочемо? – захвилювалася Галина. – Ну ти ж не молода вже, – сказав Василь. У Галини округлилися очі

Василь Галю дратував. Не дуже, не настільки, щоб розлучитися з ним. Але все ж таки неприємне почуття щодня псувало їй настрій…

Він був надто м’який, надто поступливий, у всьому з нею погоджувався.

Він навіть сам одного разу сказав, що якщо хочеш втримати жінку, просто роби, що вона хоче.

Галя тоді подумала, що це наслідки виховання його строгої мами.

І він справді намагався їй догодити. А ще назвав її Кицею. Яка ж вона киця? Он яка велика і висока жінка!

Сам він був маленький, худенький. І робота у нього була непрезентабельна – комірник у продуктовому магазині.

А їй хотілося, щоб її чоловік був височенний, бажано мускулистий, і щоб професія в нього була якась престижна. Може програміст якийсь, чи успішний юрист.

-Та покинь ти його, Галю! Чого ти чекаєш? – радила подруга Оля, яка сама була одружена з високим красенем з бородою.

-Ну як же я так… Він же ж любить! – відповідала Галя, хоча зовсім не в цьому була справа.

А справа була в тому, що Галі вже було 35 років, а заміж вона так і не вийшла! Всі подруги давно вже мали сім’ю і дітей понароджували. А вона все ніяк не збереться…

До того, як зійтись з Василем, Галині здавалося, що на роботі жінки дивляться на неї співчутливо. А після того, як дізналися про Василя, то заповажали, визнали своєю, ніби. Хоча, мабуть, їй просто здавалося.

Загалом Галя морально готувалася до того, що коли Василь їй зробить пропозицію, вона відповість згодою.

Вона вже навіть фасон весільного вбрання вигадала, щоб на її фігурі добре виглядало.

А Василь тим часом пропозицію робити не поспішав. Все ходив до неї, на ніч залишався і вареники її домашні їв.

От і в той день вони сиділи з Василем на кухні. Василь їв вареники зі сметаною, а вона пила чай з печивом.

-Васильку, я тобі давно сказати хотіла, – наважилася Галина взяти ситуацію під свій контроль. – Незручно мені перед знайомими та колегами. Вже рік ти до мене ходиш, а я все оголошення про заручини не зробила.

-Галю, ну які ж заручини… – раптом заявив їй Василь. – Зараз не час зовсім. У мене на роботі, кажуть, скорочення будуть. Та й взагалі, навіщо одружуватися? Одружуватись треба, якщо ми дітей збираємося народжувати. А ми ж не збираємось? Так?

-Як це не збираємось? – захвилювалася Галина. – А навіщо тоді ми взагалі зустрічаємося? Я вважаю, що діти – це головна мета спілкування чоловіка та жінки!

-Але ж ти вже не молода… – несміливо зауважив Василь.

У Галини округлилися очі.

Цього вона вже не витримала. Галя думала, що Василь її любить, тільки й думає, як би сім’ю повноцінну з нею завести. А він виявляється зовсім не хоче такого.

І Галина виставила Василя за двері. Він, звичайно, ходив, просив її одуматися, але вона була непохитна. Виставила його зі своєї квартири і двері зачинила.

Галя зателефонувала матері, а та їй і каже, мовляв, бери відпустку та приїжджай до мене на дачу. Так і зробила Галина.

А як приїхала, мати її до паркану підвела і сказала уважно подивитися на сусідську ділянку.

А там!

Галина навіть ахнула від подиву. Там прополював грядки чоловік її мрії. І високий, і з волоссям густим, і м’язи під футболкою видно.

-Це Ігор, син Степана Петровича. Вже місяць тут живе. Я б тобі раніше зателефонувала, та тільки думала, що ти зі своїм Василем возишся, – мати уважно глянула на Галину. – Ну що? Жених, чи ні?

-Жених, – видихнула Галина.

-Ну, тоді я піду покличу їх у гості на вечір, – рішуче заявила мати.

Галина надвечір причепурилася. Одягла сарафан квітчастий, волосся гарною шпилькою зібрала. Трохи переживала, звичайно, що схуднути до вечора не вдасться, але вже нічого не поробиш…

До приходу гостей мати Галини пиріжків напекла, а сама Галя салати зробила. Загалом стіл непоганий вийшов.

Гості прийшли вже майже о восьмій вечора. Степан Петрович чомусь похмурий був. А ось Ігор, його син, як Галину побачив, так одразу розквіт.

-Який приємний сюрприз! – поцілував він їй руку. – От вже не очікував, що в цих місцях такі красуні водяться!

-Ну що ви, – зніяковіла Галина і почервоніла.

Гості на вечерю, звичайно, ігристе прихопили. Так би мовити, для кращого зав’язування дружніх стосунків.

Галя від ігристого стала, не ховаючись, розглядати Ігоря і навіть подумки його чоловіком називати.

Ігор помітив млосний погляд Галі і запропонував їй прогулятися. Галина погодилася, а Степан Петрович невдоволено глянув на них двох, але нічого не сказав…

-Складно передати все те хвилювання, Галино, яке викликає в мені ваша близькість, – воркував Ігор, ведучи Галю за руку доріжками дачної ділянки. – І яка дивовижна зустріч! Я таку, як ви, Галю, шукав усе життя!

Галя червоніла і бентежилася, проте руку не забирала. І так їй прямо солодко було слухати гарні промови Ігоря, що вона й думати забула про свого Василя.

Роман закрутився швидко і яскраво. Ігор приходив щодня, і мама Галини одразу ж бігла кудись у термінових справах. То до сусідки, то в магазин. А одного разу взагалі у місто поїхала, підморгнувши доньці. Мовляв, не гай часу, Галино…

І Галина гаяти часу не стала. Обняла вона Ігоря і прошепотіла йому, що, мовляв, вся я ваша, Ігоре Степановичу.

Ігор тоді тільки під ранок пішов. А Галина заснула в мріях про шикарне весілля та двох діток, які в них будуть.

Наступного дня Галина марно чекала на Ігоря, він не прийшов…

Тоді вона сама пішла до нього, а Степан Петрович сказав, що Ігор повернувся додому. Мовляв, він на дачі у батька жив тому, що співмешканка його з дому виставила, образилася за щось…

А вчора зателефонувала і сказала, що вибачила. Він і поїхав сьогодні ранковою електричкою.

-Навіщо ж він у мене всю ніч провів, коли вона ще вчора зателефонувала? – кліпала очима Галина.

-Ну що ж ви, жінки, такі довірливі, – засмучено пробурмотів Степан Петрович і розчаровано глянув на Галю. – Іди, Галино, додому і забудь про Ігоря.

Галина години дві плакала в материних обіймах. Але робити нічого – довелося змиритися. Зібралася вона і поїхала назад у місто, додому…

А вдома одразу ж Василю зателефонувала і стала як би між іншим про справи питати.

Василь одразу зрозумів, що Галина гніватися перестала, і в гості напросився. Галина звеліла приїжджати наступного ж дня.

-Ну й нехай, що дратує і сім’ю не хоче. Зате хоч співмешканки таємної в нього немає, – міркувала Галина, а в самої на душі було сумно.

Увечері наступного дня у двері подзвонили. Галина зітхнула, приготувалася дратуватися на Василя і пішла відчиняти двері…

А за дверима, думаєте хто? Ігор!

-Галино, ну що ж ти втекла? – запитав він. – Я ж тебе шукав всюди, де тільки можна. Так би й загубили одне одного, якби я не здогадався у твоєї матері адресу запитати.

-А що, Ігоре Степановичу, хіба ви до співмешканки не повернулися своєї?

-Вибач, Галино, що не розповів тобі про співмешканку, – відповідає Ігор. – Але тільки в мене з нею все закінчено. І їздив я до неї, щоб свої речі забрати і розлучитися остаточно…

-Чи бува не через мене? – єхидно запитала Галина.

-Через тебе, Галю. Покохав я тебе всім серцем, – зізнався Ігор.

Галина розтанула і почервоніла. Аж раптом вона помітила, що сходами Василь піднімається.

Він іде по сходах, а в Галі роздратування на нього росте.

Вона швиденько Ігоря в квартиру завела, а сама на сходовому майданчику залишилася.

-Вибач, Василю, помилилася я. Жодного продовження у наших стосунків бути не може, – сказала жінка, зайшла в квартиру і зачинила за собою двері…

З того часу Галина дратувалась дуже рідко. В основному з робочих питань. А ось на Ігоря – ніколи!

Бо весь він був ідеальний. І високий, і м’язистий, і називав її не інакше, як Галочка.

А працював він викладачем в університеті на факультеті інформатики. Тож майже програміст.

Одружилися вони через рік і одразу ж дитинка зʼявилася.

А ще через рік – друга. Усе, як і мріяла Галина…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.