Степан зранку гуляв біля під’їзду. Нарешті вийшла сусідка Надія. – Здрастуйте, – нерішуче сказав він. – Хороший день сьогодні. – Ви думаєте? – Надія здивовано глянула на похмуре небо і пішла далі. – Ти що, до моєї сусідки залицяєшся? – засміявся сусід Олег. – Знаєш, у неї кран на кухні не працює. Давай я тебе до неї направлю? Увечері, дядько Степан, одягнувши костюм подався до Надії

Степан Максимович взяв стілець і вмостився біля вікна.

Була восьма година ранку, а в цей час сусідка Надійка виходить з під’їзду і йде на роботу.

Щоранку дядько Степан, як його кликали всі сусіди, проводжав поглядом цю жінку.

Степан Максимович уже років із десять був вдівцем.

Діти жили в іншому місті й відвідували його нечасто.

Вийшовши на пенсію, Степан Максимович трохи засумував. Але прихистивши у себе невеликого песика, життя в нього стало веселішим.

Надійка, сусідка з дому навпроти, йому подобалася дуже давно.

-Але хіба ж можна задивлятися на чужу дружину? – думав дядько Степан.

Та рік тому в нього зʼявилась надія. Справа в тому, що Надійка розлучилася з чоловіком!

Звичайно, йому було шкода самотню жінку, але в глибині душі він був навіть радий цій події.

Він надіявся, що жінка зверне на нього увагу або навіть погодиться стати його дружиною.

Єдине, що бентежило дядька Степана, це велика різниця у віці. Надя була на п’ятнадцять років за нього молодшою. Їй нещодавно виповнилося пʼятдесят два, можна сказати, майже дівчина.

Надійка вийшла з під’їзду, поправила капелюшок і, швидким кроком, попрямувала у бік зупинки. Коли її тендітна фігурка зникла з горизонту, дядько Степан зітхнув і відійшов від вікна.

-Може, ми завтра, – звернувся він до своєї собачки. – О восьмій, вийдемо погуляти з тобою? Поговоримо з нею?

Собачка радісно завиляла хвостиком.

Вранці наступного дня дядько Степан статно крокував біля сусідського під’їзду. Незабаром зʼявилася Надійка.

-Здрастуйте, – нерішуче звернувся до неї дядько Степан. – Хороший день, сьогодні.

-Ви так вважаєте? – Надія здивовано глянула на похмуре небо. – Напевно, дощ буде.

-Так дощ, це добре для ґрунту, – пробурмотів Степан Максимович, зрозумівши, що сказав дурницю.

Надійка кивнула і зникла за рогом будинку. Дядько Степан засмутився.

-Ти що, до моєї сусідки залицяєшся? – засміявся сусід Олег, який вийшов з під’їзду. – Вона жінка вільна.

Степан Максимович зніяковів і почервонів.

-Та ти не переживай, це діло хороше, – продовжив Олег. – Знаєш, у неї кран на кухні протікає. Вона до мене зверталася. Там роботи на пару хвилин, трохи підкрутити треба. Давай я скажу, що зайнятий і до неї тебе направлю. Впораєшся?

Увечері, дядько Степан, одягнувши новий костюм і прихопивши інструменти, подався до Надії.

Знявши піджак, Степан приступив до роботи.

Надійка стояла так близько, що дядько Степан дуже розхвилювався. Рука зісковзнула і, не розрахувавши сили, він зірвав вентиль. Вода, фонтаном пішла на Степана Максимовича. Вона бризкала на стіну і водоспадом стікала на підлогу.

Надійка ахнула.

Степан Іванович швидко перекрив подачу води на кухню.

Він дуже засмутився.

-Треба ж так осоромитися перед жінкою, – подумав він.

-Я так розумію, – почала першою розмову Надія. – Води у мене на кухні не буде?

-Я зараз все приберу, – пробурмотів дядько Степан. – Я полагоджу все.

-Звичайно приберете і полагодите, – зітхнула сусідка, – Тільки вам переодягтися потрібно. У мене штани і сорочка від чоловіка залишилися, – вона оглянула чоловіка. – Має вам підійти. Вони чисті.

Степан Максимович провозився із краном недовго. Коли все було зроблено і прибрано, господиня запросила його за стіл на чашку чаю.

Дядько Степан від радості та збентеження зовсім розгубився. Він почав відмовлятися. Надійка знизала плечима.

Степан Максимович розізлився на себе за нерішучість.

-Надія, – раптом заявив він. – А не хочете піти завтра в кіно?

Жінка застигла від несподіванки й уважно подивилася на Степана.

-Ну, ви самотня, – знову зам’явся дядько Степан. – Я вдівець. Якщо сходимо у кіно, ніхто нічого не скаже на це, – він благаюче подивився на Надійку. – А якщо у кіно не хочете, можна в кафе сходити…

Запала тиша. Надія стояла, дивилася на Степана Максимовича й усміхалася.

-Добре, – махнув рукою дядько Степан. – Піду я.

-Чекайте, – стрепенулась жінка. – А ви не хочете запросити мене в театр? Я там уже років із десять не була. Дуже хочеться сходити…

Через два роки, дядько Степан і Надія оформили офіційний шлюб.

Весілля не святкували. Соромилися. А даремно…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.