Оксана не знала, що робити. Як сказати про все дочці? Раптом вона не зрозуміє, засудить, розірве стосунки? Думка: “Як я дивитимусь їй в очі?” – не давала спокою ні вдень, ні вночі. Увечері Оксана, вислухавши розповідь Олі про те, як минув день, тихо сказала: – Доню, я мушу тобі дещо сказати

Оксана не знала, що робити. Як сказати про все дочці? Раптом вона не зрозуміє, засудить, розірве стосунки? Думка: «Як я дивитимусь їй в очі?» ─ не давала спокою ні вдень, ні вночі.

А почалося все п’ятнадцять років тому. Олі тільки-но виповнилося три роки, коли мама і тато розійшлися. Причиною розлучення стала подружка Оксани, з якою вона навчалася в одній групі та продовжувала спілкуватися після закінчення інституту. Дівчина часто приходила до них в гості. Поклала око на чоловіка Оксани, а потім благополучно відвела його з родини.

Оксані на той час було двадцять два. Дізнавшись про зраду, вона, не сумніваючись жодної хвилини, подала на розлучення, зі словами:

─ Якщо він вже зараз шукає мені заміну, що буде, коли мені стукне сорок? Ні. Нехай живе десь там і буде щасливим. Я впораюсь.

І впоралася. Щоправда, зареклася: жодних стосунків! Нам і вдвох буде добре. Тому сама піднімала дочку, допомоги ні в кого не просила.

Ні, залицяльників у Оксани вистачало. Дехто навіть пропонував руку та серце. Але ніхто не підкорив її серця, не торкнувся душі. Жінка розривала стосунки, щойно кавалер починав претендувати на щось більше. Оля тим часом підростала. Перетворилася на симпатичну, струнку брюнетку, від якої всі чоловіки божеволіли.

Однак дівчина непомітно перейняла манеру поведінки матері, і ні з ким дуже довго не зустрічалася. Мама та дочка насолоджувалися компанією один одного. Їм справді було добре вдвох. Здавалося, що так завжди буде.

Все змінилося відразу. Відзначивши повноліття, Оля, несподівано закохалася. Зустріла хлопця у фітнес клубі та втратила голову. На щастя, почуття виявилися взаємними. Кирило одразу запропонував жити разом, але Оля відмовилася. Сказала, що громадянський шлюб не для неї. Хлопець, ніби саме на це й чекав. Наступного дня прийшов до Оксани просити руки її дочки.

Молодята подали заяву, призначили день весілля. Оля, яку поглинули нові почуття та турботи, зовсім не помітила, що з матір’ю щось відбувається. Оксана змінила зачіску, помітно схудла, очі сяяли, як у дівчинки. Так-так, дорогий читачу, Оксана, нарешті, теж закохалася.

Андрій з’явився в її житті за дивним збігом обставин. Він привіз із відрядження посилку від сина сусідці зверху. Але помилився поверхом, подзвонив у двері до квартири Оксани. Вона, без грама косметики на обличчі, у домашньому, затишному, помаранчевому халатику відчинила двері. Пояснила, що Віра Іванівна живе прямо над нею, тільки треба постукати, а не дзвонити. Бабуся погано чує. Чемно попрощавшись, зачинила двері.

І залишилася на місці, намагаючись вгамувати хвилююче серцебиття. Вона й уявити не могла, що Андрій так і стоїть біля її дверей, ще не розуміючи, що його тут тримає.

Сусідки не виявилося вдома. Андрій, зібравшись із духом, знову подзвонив у двері до квартири жінки, яка справила на нього таке сильне враження. Оксана відчинила, від несподіванки охнула. Вислухавши, запропонувала зачекати на Віру Іванівну. І Андрій увійшов.

Їхній роман розвивався стрімко. Виявилося, що Андрій не одружений.

─ Шукав тебе, тому й не одружився, ─ пояснив він Оксані. І додав:

─ А тепер не хочу втрачати жодної хвилини. Виходь за мене заміж. Без тебе я не зможу жити. І дуже хочу зробити тебе щасливою.

Оксана розтанула від таких слів і, ясна річ, погодилася.

І ось тепер, вона не знала, як сказати дочці, яка готується до весілля, що у свої сорок теж збирається заміж… і вже чекає на дитину.

Увечері Оксана, вислухавши розповідь Олі про те, як минув день, чим вони з Кирилом займалися, які магазини відвідали, тихо сказала:

─ Доню, я мушу тобі дещо сказати.

─ Що, мам? Я тебе слухаю.

─ Розумієш… Здається, я теж виходжу заміж…

─ Ти? Як це? А як же я?

─ Оля, у тебе буде своя сім’я, свої турботи. Ти будеш щаслива з Кирилом. Я впевнена. Але ж і я маю право на щастя.

─ Маєш. Тільки я думала, що ти будеш щаслива з нами та з онуками.

─ Оля, адже я ще не стара…

─ Так, але… все це так несподівано. Сподіваюся, у вас не буде весілля?

─ Чому?

─ Ну, якось… Ти ж моя мама… Це взагалі нормально, виходити заміж одночасно з дочкою?

─ Не знаю. Добре. Поговорю з Андрієм. Може, й весілля не влаштовуватимемо. Щоб тебе не бентежити.

─ То його Андрієм звуть? ─ вже набагато миролюбніше запитала Оля.

─ Андрієм, ─ з посмішкою відгукнулася Оксана та розповіла історію їхнього знайомства.

─ Нічого собі! Ви вже три місяці разом, а ти нічого не казала!

─ Оля, тобі не до мене було. Я ж розумію, що таке кохання…

─ Гаразд, мамо, сходиш із нами завтра до ювелірного? Треба обручки вибрати. Я довіряю твоєму смаку. Кирило теж піде з нами. Потрібно ж приміряти…

─ Звичайно, підемо, ─ з полегшенням видихнула Оксана, зрозумівши, що важка розмова, якої вона так боялася, закінчена.

Вранці попрямували до ювелірної крамниці. Проте, кільця купити не вдалося. Поки чекали, коли звільниться продавець, Оксані стало погано: голова закружляла, в очах потемніло, вона ледве встигла доторкнутися до стіни й сіла на підлогу.

Оля та Кирило перелякалися, викликав та швидку.

─ Що з мамою, лікарю? ─ запитала схвильована Оля, після того, як маму оглянули.

─ Нічого страшного. У вагітних таке буває. Гуляйте з мамою більше, і все буде добре.

─ Вагітних? Кирило, ти чув? ─ Оля здивовано подивилася на нареченого.

─ Круто! ─ озвався той, ─ молодець теща!

─ Яка молодець? У нас самих незабаром дитина буде…

─ Правда? Чого ж ти мовчала? ─ Кирило ніжно обійняв наречену.

─ Сюрприз хотіла…, ─ Оля мало не плакала.

─ Так чудовий сюрприз! Правда, Оксано Миколаївно? ─ лікар уже відпустив маму, і вона непомітно для Олі підійшла ближче.

─ Доню, я така рада за тебе! ─ мама провела долонею по щоці дочки.

─ У мене є пропозиція! ─ енергія Кирила на радощах била через край, ─ а давайте розпишемося в один день! І весілля разом зробимо! Це ж так круто: мама та дочка одночасно виходять заміж!

Оксана подивилася на Олю, чекаючи на її реакцію. Дівчина подумала кілька секунд і, задерикувато поглядаючи на маму, видала:

─ Я ─ за! А ти, матусю?

По щокам Оксани потекли сльози радості. Оля теж почала схлипувати.

─ Ану, майбутні матусі! Жодних негативних емоцій! Лише радісні! ─ Кирило підійшов і обійняв одразу обох.

А далі мама і дочка разом обрали весільні сукні, обручки та інші дрібнички. Зіграли веселе спільне весілля. А трохи згодом лежали у пологовому будинку в одній палаті. І сини у них народилися з різницею у три дні!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.