Михайло заїхав за мамою на роботу, щоб відвезти її додому. Сівши в машину Ганна, поглянула на сина: той виглядав загадково. – Привіт, сину! Як справи? Щось трапилося? – Привіт, мамо! Трапилося, тільки ось не знаю, сподобається тобі новина, чи ні!

Михайло заїхав за матір’ю на роботу, щоб відвезти її додому: її машина вже тиждень перебуває в ремонті.

Ганна останнім часом стала сильно втомлюватися і з радістю пішла б на пенсію, але молодший, Данило, поки вчиться і йому потрібна допомога.

Сівши в машину, поглянула на сина: той виглядав загадково.

– Привіт, сину! Як справи? Щось трапилося?

– Привіт, мамо! – Михайло вже виїжджав на трасу, – трапилося, тільки ось не знаю, сподобається тобі новина, чи ні!

Ганна напружилася. Що там за новина така, якщо може не сподобатися?

– Ну? Почав, кажи вже!

– Ти тільки постався спокійно, добре? – Син явно набирався духу, – у тебе буде третій онук!

Мама збиралася з думками. Новина несподівана, звісно! І… Діти, звісно, ​​завжди добре. Ось тільки… Жанна, невістка, не працює і, схоже, тепер ще не скоро піде працювати. Миїайло працює за двох, але грошей, за словами невістки, вічно бракує. І тепер знову витрати. Але троє дітей – це ж так здорово!

– Мамо! Ну! Як тобі новина? – Син дивиться на реакцію матері.

– На дорогу дивись!

– Мам, ось тільки не скажи, як моя теща Жанні сказала: “Не потрібний тобі третій! Треба перервати вагітність!”.

– Твоя теща хай своєю невісткою командує! Це питання тільки ви самі маєте вирішувати. Троє дітей це чудово! Ось тільки… Впораєтеся?

– Я так і знав, що ти так скажеш… Мамо, ти найкраща мама на світі! Впораємося!

* * *

Іванкові було вже півтора місяці.

Того дня Ганна заїхала по дорозі з роботи, щоб якось допомогти невістці. Перемила посуд, приготувала вечерю, трохи прибралася. Старші діти були з дідом, у хаті Ганни.

Жанна була явно не в дусі. Майже нічого не говорила, в обличчя свекрухи не дивилася… Ганна, розуміючи, що краще піти раніше, вже зібралася їхати додому, як невістка випалила:

– Ось! Ви навіть не спромоглися подивитися, які подарунки купила моя мама!

– Але… Які подарунки?

– Як це які? Ті що в шафі!

Ганна розгубилася. По шафах вона не має звички без потреби лазити, звідки їй знати про подарунки?

– Якщо покажеш-погляну!

– Не показуватиму я!

– Жанно, в чому річ? Твоя мама має повне право робити подарунки своєму онукові, але я не розумію, ти мене звинувачуєш?

– Моя мама старається, чим може, допомагає, а ви вдаєте, що вам це не цікаво!

Свекруха вже просто не розуміла: що від неї хоче невістка? Чим вона цього разу завинила? Тому вона стояла вже у дверях, смикаючи свою сумочку і мовчала…

– А ви не думаєте, що коли народилася дитина, ваш онук, їй потрібно дарувати подарунки?

– Жанно, але я дала вам гроші, щоб ви самі купили все, що вам потрібно! Мені ніколи ходити по магазинах, адже я завжди вдень на роботі!

– А як же інші люди роблять покупки?

Ганна відчувала, що невістка просто шукає привід посваритися. Їй би просто грюкнути дверима і піти. До того ж, вона ще не вечеряла, і голод давав про себе знати. Сісти та поїсти приготовану нею ж вечерю вона не вважала за можливе: мало радості є в будинку, де на тебе косяться…

Роздратований голос невістки зовсім не сприяв доброму становищу, тому жінку прорвало:

– Твоя мама, Слава Богу, купила подарунки своєму онуку, а твоя свекруха купила вам цю квартиру, і машину, на якій ти їздиш! Це не береться до уваги? На сьогодні у мене немає таких грошей, щоб вам їх просто так давати: твій дівер, Данило, навчається і на сьогодні він більше потребує допомоги. Це важко зрозуміти?

– Ах так? Це ваша квартира? Тоді я йду!

Ех, у цієї дівчинки просто талант вивернути все навиворіт! Їй про одне, вона про інше!

– Жанно, куди ти підеш?

Але невістка вже дзвонила своєму братові, щоб він за нею приїхав. А Ганна зателефонувала Михайлові, щоб той вплинув на свою дружину. Але її син був у нічну зміну і навіть не мав нагоди говорити.

А Жанна тим часом поклала немовля в крісло для машини, кинула в сумку якісь речі і рушила у бік дверей. Але Ганна стояла в неї на шляху:

– Жанно, я йду! Цей дім ваш, я маю свій! Залишайся вдома, не роби дурниць!

Але Жанна відштовхнула свекруху убік, відчинила двері квартири та увійшла до ліфта. Потім щось згадала, поставила речі та дитину на підлогу ліфта, а сама кинулась у квартиру. Ганна заціпеніла від того, що відбувається. Рунулась до кабіни і підхопила дитину, доки ліфт не закрився.

Невістка поїхала, Ганна закрила квартиру та поїхала додому. Їхала повільно, сльози туманили очі, страшна образа заповнила всю свідомість настільки, що вона вже себе просто нічого не розуміла.

Як доїхала до своєї оселі, жінка не пам’ятала.

Довго сиділа за столом, збираючись із думками, а потім розповіла Вікторові, чоловікові, цю історію. Той довго лаявся. Він і без цього недолюблював норовливу невістку, але тепер його було не зупинити. Ганна не витримала:

– Все досить! Я сама винна! Нема чого було лізти до них зі своєю допомогою! Нехай живуть як хочуть! Їй скільки не роби добра не зрозуміє! Михайла шкода…

Вночі жінка не могла заснути. У всьому винила тільки себе.

Весь наступний день Анна працювала, як уві сні. Співробітники цікавилися, чи у неї все гаразд. Всім говорила, що просто недобре почувається. Тільки своїй подрузі Ніні розповіла свою історію і та дуже довго обурювалася:

– Гнати таку треба у три шиї! У неї ж із головою щось гаразд! З’їсть твого сина !

Але Ганна тільки зітхала:

– Бог з тобою! Куди її гнати? Як так можна? Це якщо тільки Міша сам піде… Там же троє дітей!

* * *

Щойно вона повернулася додому, задзвонив домашній телефон. Це була Жанна:

– Михайло у вас? Я приїхала, а його вдома не було!

– Як так не було?

Страх скував серце. Не дай Боже, а якщо Михайло що накоїв? Непростий у нього характер, якщо спалахне, що завгодно від нього можна очікувати. Вона його добре знає!

– Ах, Жанно! Не приведи Господь, якщо що з ним станеться.

Кинула слухавку. Взяла себе в руки. Увімкнула мізки. Де може бути? Подзвонила другу, Олегу:

– Привіт мій хороший! Як справи? Твій друг у тебе?

Олег на тому кінці радісно відповідає:

– Ні, тітко Ганно! Не було його в мене.

Але Ганну не проведеш: по голосу зрозуміла, що все гаразд, Олег в нього.

– Добре! Я тебе зрозуміла! Так ось. Як він у тебе з’явиться, скажи, що його дружина чекає на нього вдома. Ти мене зрозумів?

Олег сміється:

– Зрозумів, зрозумів, не хвилюйтесь!

Не минуло й четверті години, як зателефонувала Жанна:

– Не хвилюйтеся, Михайло вдома!

Ага, подзвонила б ти… Михайло сказав зателефонувати, заспокоїти матір, ясна річ!

Неділя минула, як уві сні. Жити в такому стані було все важче. Ганна не знаходила місця. Не можна затягувати ці сварки. Якось треба вирішити питання раз і назавжди.

Повертаючись із роботи, набрала телефон Жанни. Михайло був на роботі, тому була можливість поговорити за його відсутності. Але говорити наодинці теж ніяк не можна: знову навигадує всякого…

– Привіт, Жанно! Я хочу поговорити з тобою, але хочу, щоб при розмові була твоя тітка. Можеш попросити її зайти?

– Привіт ! Навіщо потрібна тітка? Приходьте, поговоримо самі.

Ганна зам’ялася. Але потім ризикнула:

– Добре, за двадцять хвилин!

Невістка відчинила двері з напруженою посмішкою:

– Проходьте!

Ганна пройшла до квартири і сіла на дивані. Невістка навпроти.

– Жанно. Нам треба поговорити дуже серйозно. Михайло мій син. Я його виростила і знаю дуже добре. Він не ангел, злити його не можна. А ми з тобою його просто бісимо. До добра це не доведе. Так ось! Тобі він чоловік, а мені син. Так?

– Так, – озвалася невістка.

– Так ось. Обидві ми його любимо і обидві не бажаємо йому зла, правда ж?

– Так, правда.

– Ми з тобою також не ангельського характеру. Це факт. Але в нас з тобою є Михайло і нам треба його берегти, бо ж ми обоє його любимо?

– Так, любимо.

– Кожна з нас може поставити його перед вибором: чи вона, чи я. Скажу тобі по секрету: не факт, що він вибере тобе чи мене. Може психанути, кинути все і взагалі кудись поїхати. Нам із тобою це треба? Не треба. У нас є лише один варіант: якось пристосуватися один до одного. Все, що потрібне мені-це поважне ставлення. Мене любити не обов’язково. Думаю, що й у тебе така сама думка. Я не помиляюсь?

– Ні, не помиляєтесь!

– Тепер я хочу, щоб ти мені сказала: які у тебе претензії до мене? Запитання, образи, скарги? Я хочу знати, щоб постаратися не допускати цих помилок!

Несподівано Жанна заплакала:

– Ви навіть краще, ніж моя мама! Просто мені прикро, що моя мати не така, вона ніколи зі мною не говорила так, як ви! І Михайло так вас любить! Він сказав, що ніколи від вас не відмовиться.

– Моя ж ти дурн_нька! Хто ж від матері відмовитиметься? Ти відмовишся? Ні! І він не відмовитиметься!

Ганна сіла поруч із невісткою і обняла її, заспокоюючи.

Таку ось картину і застав Михайло. Як потім вони зізналися, Жанна боялася розмови зі свекрухою та вмовила, щоб він відпросився з роботи.

З того часу в цій сім’ї відновився мир. Ганна більше не сується до молодих зі своєю допомогою.

Їй цілком достатньо, що внуки всі вихідні проводять у них. На свята та дні народження вся родина збирається разом.

Крім того, Михайло любить привозити своїх друзів у заміський будинок своїх батьків, як на дачу, обожнює смажити шашлики і просто посидіти в саду.

Життя триває!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.