Оксана готувала святковий стіл, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Хто б це міг прийти, я нікого не чекаю, дивно? Жінка відчинила двері, і не повірила своїм очам, за дверима стояв її колишній чоловік Роман, з букетом квітів. Оксана застигла, почувши його тихий голос: – Привіт, Оксано, можна увійти? Нам треба поговорити. Оксана відступила вбік, і пропустила його в квартиру

Почалася передноворічна метушня, всі кудись поспішають, закуповують продукти, тільки Оксана спокійно ходить між рядами, не поспішаючи розглядає різнокольорові упаковки, вибирає фрукти.

А на вулиці теж ажіотаж, особливо в місцях, де продають живі ялинки, багатьом хочеться відчути аромат хвої, але Оксана щороку вбирає невелику штучну ялинку. Не хочеться їй возитися з живою, так, добре, коли справжня лісова красуня в квартирі, запах свіжої хвої, але потім після неї скрізь голки, та й виносити складно.

Оксана живе одна, з чоловіком давно розійшлися, вірніше він пішов від неї до іншої жінки п’ятнадцять років тому, коли їй було сорок три роки. Донька вийшла заміж, і поїхала до чоловіка, Оксана залишилася одна в квартирі. Роман просто поставив дружину перед фактом:

– Іду до іншої жінки, я серйозно полюбив її.

Оксану він застав зненацька, вона зовсім не підозрювала чоловіка в зраді.. Вона була мрійливою жінкою, на життя дивилася крізь рожеві окуляри, але господинею була гарною, домашньою жінкою, вміла смачно готувати і пекти пироги. У неї була близька подруга Інна, ділова, спритна, і вона завжди спускала на землю Оксану, якщо вона раптом помріє:

– Ну що ти подруга знову літаєш у хмарах, спустись, ти поговори зі своїм чоловіком, його знову бачили в кафе з іншою жінкою, а ти все – “мій Ромчик, мій Ромочка”.

– Інно, що ти таке кажеш, мій Рома не здатний на зраду, він завжди спокійний, однолюб, у нас немає скандалів, ніколи мені не висловлює своє невдоволення, – усміхаючись, відповіла Оксана.

– Ну-ну, ніколи ти мене не слухаєш, зніми свої рожеві окуляри, вони тобі заважають, не можна в наш час дивитися на все в рожевому кольорі, наше життя сповнене несподіванок, – рішуче казала їй Інна. Але Оксана завжди думала добре про всіх.

Коли Роман збирав речі, Оксана плакала:

– Рома, коли ж ти встиг полюбити іншу, все в нас було добре, єдине ти почав затримуватися на роботі, але я не думала, що це через неї.

– А ти ніколи не думаєш нічого поганого, у тебе все завжди добре, от і отримуєш. Ти що, не відчуваєш, я до тебе ставлюся прохолодно, як жінка ти вже мене не дуже цікавиш, живу з тобою за інерцією, – вигукував до неї Роман.

Оксана пішла до іншої кімнати:

– Як ж права була моя подруга, адже попереджала вона мене, от і чоловік каже, що я не така, як усі. Думаю завжди про всіх добре, а все виходить навпаки. 

Роман зібрав речі, відчинив двері до кімнати:

– Прощай дружино, квартиру залишаю тобі та доньці, мало, що у неї там у житті трапиться, бажаю щастя тобі.

Він пішов тихо і спокійно, Оксана була йому вдячна, що залишив двокімнатну квартиру, і почалося її самотнє життя. Приїжджала подруга часто, хоч вона і заміжня, але все встигала, заспокоювала Оксану, не давала їй переживати, витягувала її в кінотеатр, на прогулянки, і життя її налагодилося. Донька з чоловіком відвідували з онукою, вона для них пекла свої чудові та смачні пироги.

Вона звикла до своєї самотністі, заміж більше не хотіла, хоч Інна їй і пропонувала познайомити з добрим чоловіком, але Оксані було комфортно одній. Чоловіка свого колишнього вона жодного разу не зустрічала, хоч і живуть в одному місті, але в різних районах.

Ось і зараз, напередодні Нового року, вона ходила магазинами, купила подарунки своїм, особливо онучці хочеться порадувати, вона вже майже доросла. Подругу Інну теж не забула, додому купила фрукти, яблука, мандарини, ще дещо. Вона Новий рік завжди зустрічає сама, подивиться трохи новорічну програму і лягає спати. Це потім до неї можуть діти приїхати, або вона до них, подруга теж може заскочити.

Оксана ялинку вбрала три дні тому, сьогодні тридцять перше грудня, скоро шість вечора, вона поставила на стіл фрукти, цукерки, приготувала два салати, поки стоять у холодильнику, зробила нарізки, всього потроху, скільки їй потрібно? Зробила кілька бутербродів із червоною ікрою, вона дотримується приказки: «Як зустрінеш Новий рік, так і весь рік житимеш». Ось Оксана намагається на кожен Новий рік, щоб стіл був накритий смаколиками, гарно сервірований, незважаючи на те, що вона сама за нього сідає.

О восьмій годині вечора пролунав дзвінок у двері:

– Хто б це міг прийти, я нікого не чекаю, дивно?

Вона відчинила двері, і не повірила своїм очам, за дверима стояв з букетом квітів її колишній чоловік Роман. Вона спочатку застигла, почувши його тихий голос: – Привіт, Оксано, можна увійти?

Оксана відступила вбік, він увійшов, простяг їй квіти:

– З наступаючим тебе, бажаю тобі гарного настрою та щастя.

– Дякую, і тебе теж із наступаючим, а ти як тут? Чому прийшов? Що ти хотів? Чому ти один? – трохи прийшовши до тями, вона ставила йому запитання.

А Роман топтався в коридорі. Він постарів, майже весь сивий, на це Оксанв відразу звернула увагу, йому шістдесят один рік, очі тьмяні, але чисто поголений і чисто одягнений, потім вона зовсім отямилася:

– Проходь, якщо не поспішаєш, скидай куртку там у коридорі, і проходь.

Роман увійшов до кімнати, окинув поглядом квартиру, зазначив, що все стало по-іншому, ремонт, меблі інші, затишно і пахне пирогами, які він раніше любив. Він скучив за запахом її пирогів і тортів, у цьому вона майстриня.

Сиділи навпроти один одного, Роман відповідав на її запитання, розповідав про життя:

– Я живу один вже років п’ять, вона від мене пішла до іншого, знайшла молодшого, з грошима, я живу в квартирі матері, її не стало близько чотирьох років тому.

Він свідомо не називав на ім’я ту, іншу жінку, до якої колись пішов від дружини, мабуть, думав, що Оксані неприємно чути, але вона все давно йому пробачила, і десь навіть вигороджувала перед собою його.

– Після розлучення з тобою, я більше не одружився, жили так, без штампу в паспорті, це їй не потрібно було. Я дуже сумую за донькою, адже я з нею бачився всього кілька разів, не хоче вона зі мною зустрічатися, не пробачила мене, хоч я і просив у неї пробачення. Ну що це я все про себе, а як ти розкажи про себе? – схаменувся Роман.

– А що я, у мене все добре, давно змирилася з самотністю, заміж більше не хотіла, – спокійно розповідала вона.

Вони сиділи і говорили, потім Оксана раптом схаменулась:

– Ой, Рома, а ти коли йдеш, а то мені треба стіл накрити, вже майже одинадцята година! Незабаром настане Новий рік.

– Оксано, а можна я з тобою зустріну Новий рік? Я тому й прийшов, я вже давно, періодично приходжу до будинку, просто не хотів, щоб ти мене бачила, вже близько року я здалеку спостерігаю за твоїм життям, – чесно та відверто зізнався колишній чоловік.

– Та будь ласка, залишайся, разом зустрінемо Новий рік, поїсти я приготувала, давай накривати стіл.

Роман схопився, метушливо пішов на кухню допомогти принести тарілки та все інше. О дванадцятій годині, Оксана з Романом підняли фужери, зустріли Новий рік. Вона зазначила про себе, що Роман мало не розплакався, ледве стримав у собі сльози, і відвернувшись на мить витер очі.

Оксана вирішила, якщо Роман попросить її залишитися з нею, вона, швидше за все, дозволить. Їй шкода його, він один, вона знає, що таке самотність, але жінці легше. А Роман, ніби відчув, що вона подумала, сказав:

– Оксано, пробач мені, вибач, що я пішов від тебе, мене життя пок-рало, бумеранг повернувся, та я і знав про це, знав, що колись це станеться. Жаль тільки, що я про це не думав у той час, коли йшов від тебе. Звичайно, тоді я зовсім про інше думав, не вистачало мені мудрості та розуму, пішов від рідної дружини…

Вона довго мовчала, боролася сама з собою, але її доброта і жалість взяла гору:

– Я пробачила давно тебе, бо треба прощати, так легше жити, коли не тримаєш зла в собі, але я ніколи не думала, що ти повернешся. Залишайся, почнемо все спочатку, тепер уже обидва пенсіонери, дбатимемо один про одного, і я думаю, що дочка зрадіє.

Роман таки не витримав, сльоза покотилася по його щоці, він обійняв дружину:

– Дякую рідна, дякую, що ти мене вибачила, виходь знову за мене заміж?

Коли донька з сім’єю першого січня приїхали привітати Оксану, вони здивувалися, побачивши, що двері їм відчинив Роман, і нічого не розуміючи, дивилися на неї:

– Так, діти, з Новим роком, а ми з батьком зустрічали Новий рік, і ось вирішили із цього року разом продовжувати наше життя.

– Мамо, тату, я дуже рада за вас, адже я тебе теж пробачила, тату, але не показувала вигляду, прикро було за маму, – радісно обійняла їх донька, і всі весело вітали один одного з Новим роком і новим щастям.

Рада за подругу була і Інна, вона прямо так і заявила:

– Ну і слава Богу, подруго, тепер і ти не одна, я знала, що це колись трапиться, повернеться до тебе твій благовірний, а ти обов’язково пробачиш.

Роман з Оксаною прожили три з половиною роки, і його раптово не стало. Мабуть, у неї така доля, жити на самоті.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.