-Ну що за день такий!
Ірина поклала рушник на стіл. Взяла совок, віник і почала прибирати з підлоги чашку.
-Ще кажуть, що це на щастя! Де ж це щастя!
Сльози зʼявилися на очах.
Не щастить їй останнім часом. То сумку в автобусі забула. То на роботі з подругою посварилася. Хотіла помитися – у ванній лампочка не працює. Ще й чашка улюблена…
Ірина розплакалася.
І поскаржитися нема кому, підтримати. Вона зовсім одна. Самотня, нікому не потрібна жінка…
З чоловіком розлучилася, дітей немає, і не буде, так їй сказали… Тому й чоловік пішов.
Батьків давно немає, із сусідами особливо спільну мову не знайшла.
Була подруга – і з нею посварилася. Та й з чоловіками не щастить. Ось уже майже сорок, кому вона потрібна, не багата, не красуня…
Живе в скромній однокімнатній квартирі, робота-дім! Господи! Що ж так погано все!
Ірина наплакалася вдосталь… Витерла сльози – треба чимось зайнятися.
Прибрала на кухні. Знайшла запасну лампочку. Дістала драбину. Залізла… Потяглася до лампочки. Відчула прохолоду від підлоги. Ворухнулася.
Начебто все добре. Тихенько встала.
Взяла телефон, дійшла до дивана, лягла. Хоч вона і опинилася на підлозі, але начебто нічого серйозного…
Але все-таки вирішила викликати швидку.
Ірині просто потрібно зараз ну хоч комусь поскаржитися, розповісти про те, що з нею трапилося.
Щоб хоч хтось пошкодував її, виявив співчуття до неї… Ну, хоча б лікар швидкої допомоги!
У двері подзвонили. Вона відчинила. Увійшов чоловік у білому халаті. Ірина пройшла до дивана, їм запропонувала стілець.
Чоловік посунув стілець до дивана.
-Ну, розповідайте! Що трапилося?
Ірина гадала, що на виклик приїде жінка. Їй здавалося, що жінка виявить до неї більше співчуття. Як чоловікові пояснити, що її хвилює?
Але коли побачила ясний, спокійний погляд сірих очей, то заспокоїлася і розповіла все.
Лікар уважно оглядав жінку. А Ірина, хоч і неважно почувалася, помітила, що чоловік був дуже симпатичний.
І погляд такий добрий, очі сірі з темними віями. І приємний голос. Їй стало спокійно, здавалося, все стало так добре.
Лікар закінчив огляд.
-Ну нічого страшного, вам пощастило! Але, звичайно, треба полежати трохи, заспокоїтися. Ви більше злякались.
Жінка зовсім заспокоїлася.
-А з ким ви живете? Є кому за вами доглядати, в аптеку сходити? Краще надвір поки не виходити.
Ірина зніяковіла.
-Одна живу… Але я сусідку попрошу…
-Ясно…
Вони пройшли до коридору. У відчинені двері ванної, чоловік побачив драбинку.
-А як же ви без світла? Давайте вам вже й лампочку поміняю!
Ірина не встигла заперечити, як чоловік швидко впорався з лампочкою. Попрощався і вийшов.
-От щастить же комусь. Він чийсь чоловік… Якщо він чужій жінці готовий допомогти, то свою, напевно, на руках носить!
Вона ніяк не могла забути погляду сірих очей.
Зітхнувши повернула себе до реальності. Аптечка зовсім порожня. Потрібно список написати. І в аптеку треба йти самій.
Із сусідкою вона не спілкувалася, звертатися до неї незручно.
Одяглася, вийшла з під’їзду. Раптом відчула слабкість і присіла на лавочку.
До під’їзду під’їхала швидка! Іра побачила ту саму бригаду. І сіроокий її теж впізнав. Зупинився на секунду.
-Чому ви на вулиці?
-В аптеку треба…
-Ясно… Ідіть додому, у мене виклик в цьому будинку знову, я зайду до вас.
Ірина піднялася у квартиру. Незабаром він подзвонив у двері. Взяв у неї список та гроші.
-Ви почекайте трохи? У мене закінчується зміна, все привезу.
Ірина готова була чекати все життя!
Приїхав він швидко. Жінка за його відсутності трохи привела себе до ладу. Ну і вигляд! Навіть лікар швидкої її пошкодував! Як стареньку! Дожилася!
Він увійшов, простяг їй пакет.
-Вибачте, що я забрала у вас стільки часу! Не треба було, я сама якось!
-Нічого. Я ж зрозумів, ви самотні, нема кому вам допомогти…
-Вам мене стало шкода! Не треба мене шкодувати, у мене все гаразд!
Ірина заплакала, пішла на кухню. Їй хотілося плакати, плакати, сховавшись від усіх… А, по суті, і ховатися не треба, і так немає нікого навколо!
Вона раптом відчула, як теплі руки взяли її за плечі.
-Заспокойтесь, будь ласка. Мені вас справді стало шкода, ви така беззахисна, як маленька дівчинка… Вас образили?
Ірина схлипнула.
Життя образило! Чоловік пішов, дітей нема, ні в чому не щастить! Навіть сумку загубила!
-Мене, до речі, Сергій звуть. Сумку загубили! Із документами, з грошима?
-Ні…
-Ну ось, знову вам пощастило! Та ви щаслива жінка!
-Та вже ж… Ще й чашку улюблену впустила!
-Зачекайте трохи!
Сергій вийшов. Через якийсь час він повернувся із тортом. І поставив на стіл коробку з двома гарними чашками.
-Тепер у вас буде нова улюблена чашка!
Іра заварила чай… Поступово вона заспокоїлася. Вони пили чай, розмовляли про все, і їй ніколи не було так добре! І хотілося, щоб це ніколи не закінчилося. Якось вони зустрілися поглядом… Непереборне бажання захопило їх обох…
Після того, що сталося, Іра розгубилася. Що він подумає? Та він просто із жалості з нею! А вона розтанула! Взяла себе в руки. Що зроблено те зроблено…
-Тобі, Сергію, пора, напевно вдома чекають…
Він підхопився.
-Так, так…
Попрощався.
-Одужуй, Ірочко, все буде добре. Вибач мені… Я не знаю, як це вийшло!
Пішов.
Перший тиждень Ірина чекала. Другий тиждень. Сергій не з’являвся.
І раптом жінка зрозуміла, що з нею щось відбувається. Щось таке, що вона ще ніколи не відчувала…
Купила тест. Вона вагітна. Ірина застигла. Чи хотіла вона цього?
Один день перевернув її життя…
Вона довго мріяла про дитину, але тепер вона буде їй нагадуванням про найбільше розчарування в її житті.
Чи зможе вона дати йому достатньо свого кохання?
Доля надіслала їй ще одне випробування.
А може, цей малюк даний їй, щоб нагадати, що життя триває? Нагадати, що мрії збуваються, навіть найзаповітніші!
А найголовніше те, що вона тепер не самотня, адже у неї буде малюк, її щастя!
А наступного дня в двері хтосб подзвонив. На порозі стояв Сергій з букетом квітів…
Так, вона щаслива і везуча!