Ніна прийшла з роботи трохи пізніше, і одразу ж запитала у Андрія: – Ти чому сміття не виніс? – Все я виніс, – спокійно відповів той. – Як же ти виніс, якщо мішок зі сміттям досі стоїть на місці? – Де стоїть? – не зрозумів чоловік. – Там, куди я його поставила. Не віриш, іди сам подивись! Андрій швидко пішов до коридору. Як не дивно, пакет зі сміттям справді стояв там

Ніна прийшла з роботи трохи пізніше, і одразу ж запитала у Андрія:

– Ти чому сміття не виніс? Я ж тобі на роботу дзвонила та просила.

– Все я виніс, – спокійно відповів той.

– Як же ти виніс, якщо мішок зі сміттям досі стоїть на місці? – Дружина суворо глянула на Андрія.

– Де стоїть? – не зрозумів чоловік.

– Там, куди я його поставила. Біля комори.

– Не говори дурниць, – занервував чоловік. – Ти попросила, і я виніс.

– Не віриш, іди сам подивись! – Дружина продовжила свердлити чоловіка невдоволеним поглядом.

Андрій чортихнувся, нервово схопився з крісла і швидко пішов до коридору. Як не дивно, біля дверей у комору справді стояв пакет зі сміттям.

– Звідки це знову взялося? – Запитав приголомшений чоловік.

– Що означає знову? Це я вранці поставила, – відповіла дружина. – А ти кажеш, що виніс.

– А що я тоді виніс? – Задумано запитав сам у себе чоловік. – Я ж пам’ятаю, як я прийшов з роботи, побачив пакет, який стояв тут. Щоправда, темно було. Я світло не включало…

– І що ж тоді виніс? – У голосі у дружини з’явився переляк.

– Тут стояв пакет… – почав згадувати чоловік. – Я його – цап, і поніс. Доніс до смітника і жбурнув.

– Якого кольору пакет?

– Здається, синій… Так, точно синій.

– Ти з глузду з’їхав? – Вигукнула дружина і картинно схопилася за голову. – Це ж не можна було викидати!

– Але ж ти мені сказала, що там стоїть покет! – вигукнув чоловік. – І він тут стояв.

– Я ж сказала винести сміття, а не пакет із потрібними речами!

– З якими речами?

– За ними сьогодні Олена, сестра моя приїде. Я для її дітей речі дитячі приготувала. Що ти накоїв?.. Давно ти цей пакет викинув?

– Ну, година, мабуть, вже минула, – винувато знизав плечима чоловік.

– Тоді біжи, дивись, може, він все ще валяється у смітнику! – наказала дружина.

– Ага…

Чоловік квапливо накинув на себе куртку, надів черевики і помчав надвір.

Вже через хвилину він, трохи соромлячись людей, які раз у раз підходили до сміттєвого бака зі своїми пакетами, старанно почав перебирати сміття, намагаючись знайти свій синій пакет. Найжахливіше полягало в тому, що він навіть не уявляв, який це був пакет, і що за речі знаходилися в ньому. Якісь дитячі речі. Мобільний телефон залишився вдома, і уточнити у дружини подробиці було неможливо.

Копав він довго і марно. Через хвилин двадцять він побрів додому, зовсім засмучений.

Дружина, як не дивно, зустріла його на порозі весела.

– Що знайшов? – Запитала вона його з підковиркою.

– Ні, – махнув він рукою.

– І добре. Пакет з дитячими речами, виявляється, досі лежить у шафі. Значить, я його не ставила біля дверей. Тільки про це подумала. Так що, даремно ти в смітнику рився.

– Так? – У чоловіка відлягло від серця, але він, раптом, знову кинув свій погляд на пакет зі сміттям, який все так і стояв біля комори. – І все-таки, що тоді я викинув?

– А ти точно викидав щось? – З усмішкою запитала дружина.

– Ніби так… – вже невпевнено відповів чоловік.

– Мамо, тату, – з кімнати визирнула дочка із заспаним обличчям і запитала: – Ви синій пакет із моїми речами, бува, не бачили?

– А що? – У батька знову серце впало у п’яти. – Ти що, пакет якийсь втратила?

– Ну, – кивнула дочка. – Я його десь залишила, не можу згадати де.

– А що там було? – обережно спитала мама.

– Мої спортивні речі. Ми ж завтра з друзями у ліс зібралися. То не бачили?

– Як тобі сказати… – невпевнено відповів батько. – А що за пакет, ти можеш його описати? На пакеті може щось намальовано?

– Там написано «лав», англійською. Такий великий і синій.

– Зрозумів, – кивнув батько. – Будемо шукати.

І батько кинувся назад на смітник.

Тепер він точно знав, що треба шукати. Правда, знову довелося перебирати всі ці брудні та пакети, але перебирати вже зі змістом.

І знову всі його старання виявилися марними.

Через півгодини він знову переступав через поріг своєї квартири, не уявляючи, як виправдовуватиметься перед дочкою.

І знову його зустріла весела дружина.

– Знайшовся, чи що, це ч…ів пакет? – здогадався тут же чоловік, увесь сповнений злості.

– Угу, – кивнула дружина.

– І де він був?

– У неї під ліжком.

– Дивний будинок якийсь… – майже простогнав чоловік. І відразу побачив пакет зі сміттям, який вперто стояв біля комори. – А що ж я тоді виносив замість нього? – Майже закричав чоловік, показуючи пальцем на злощасний пакет.

– Та ти нічого не виносив, – спокійно сказала дружина. – Ти у мене, як завжди, все робиш автоматично. Думаючи тим часом про щось інше. Ось і з цим пакетом… Напевно, ти тільки хотів його винести, а в мозку в тебе спрацювало, що ти вже виніс.

Раптом вхідні двері відчинилися, і на порозі з’явився син. Не вітаючись, він відразу почав нишпорити поглядом по підлозі коридору.

– Мамо, тату, тут пакет стояв, куди ви його поділи?

– Який ще пакет? – Простогнав батько. – Синій?

– Ні, зелений. Великий такий. З дисками. Коротше, із комп’ютерними іграми.

І тут батько раптом ясно згадав, що пакет, який він викидав, був справді зеленим, і там, насправді, лежало якесь дивне сміття, схоже на диски в упаковках з комп’ютерними іграми.

– Я його викинув! – Вигукнув він у серцях. – Набридли мені вже твої іграшки!

– Тату, ти чого?! – Син навіть здивувався від подиву. – Я цей пакет сам на смітнику знайшов, хотів у ньому покопатися, може, що цікаве для себе знайду!

– І нічого всяке сміття додому з смітника тягти! – майже закричав батько. – А якщо тобі цей пакет такий дорогий, йди, на смітник і сам його шукай. Він, мабуть, ще там. І, заразом, отой пакет віднеси. Не все ж таки мені цією справою займатися. – Він махнув рукою і пішов із коридору.

– Мамо, що це з ним сьогодні? – спитав здивований син у матері.

Мама у відповідь тільки весело засміялася.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.