Наталя готувала обід, коли в віконце постукали. Зайшов Федір, залицяльник її сестри Тані. – Що ти хотів? – запитала Наталка. – Та от не знаю, що Тані на день народження подарувати. – Обручку звичайно, – відповіла вона. Федір скривився в удаваній посмішці

Наталя крутилася на кухні, готувала обід, коли в віконце постукали. Жінка глянула на вулицю і побачила біля ґанку Федора, залицяльника її молодшої сестри Тетяни.

Вона кивнула йому, і хлопець легко вбіг по сходинках ґанку в сіни, а потім пройшов на кухню. Він, озираючись, привітався з Наталею.

-А що, Сергій на обід не приїхав ще? Одна тут пораєшся? – запитав він ніби між іншим про Наталчиного чоловіка.

-Ні, він цей тиждень далеко їде, обідають в полі, а що, хотів його бачити? Може, щось передати? – поцікавилася Наталя.

-Та ні, я так… З тобою поговорити зайшов. Справа така. У Тані скоро день народження, може, підкажеш, який подарунок їй купити… Не знаю, от.

-Ой, який подарунок… Сам думай. Дівка на виданні. Обручка – найбажаніший подарунок дівчині, – сміливо сказала Наталя, дивлячись хлопцеві прямо в очі і посміхаючись.

Федір скривився в удаваній посмішці і зіщулився. Він присів на табурет і задивився на Наталю.

-Чесно кажучи, у нас ще до цього справа не дійшла, – промимрив він. – Тобто вона дівчина гарна, скромна, красива, як і ти…

Федя дивився на Наталю і очі його ставали немов масляні. Наталя здивовано зловила на собі його погляд і зніяковіла. А він, осмілівши від її замішання, встав і наблизився.

-Я, чесно кажучи, не через неї до тебе зайшов, розумієш? – сказав хлопець, простягаючи руки.

Наталя вивернулася від нього, зазирнула до кімнати і крикнула:

-Доню, піди-но курочкам дай чашку з зерном. Ось. І приходь потім.

Дівчинка років семи вийшла з кімнати, кивнула нежданому гостю і, взявши чашку, пішла на двір.

-Так значить, – почала Наталя, – і гнівний погляд її не віщував нічого доброго. – Ах, ти, хитрюга… Ти що, переплутав щось? Ти куди це прийшов? А те, що я заміжня, це нічого, га? Бідна моя Таня, от же ж, зв’язалася, ще й закохалася в тебе, мабуть.

Так от. По-перше, ніколи не приходь сюди, зрозумів? По-друге, щоб і з Танею я тебе більше не бачила! Такі залицяльники нам не потрібні! Геть звідси!

Наталя відкрила двері і виставила його в сіни. Федір почервонів від злості. Не чекав він від молодої, красивої і ніжної жінки такого звернення. На ґанку він прокричав:

-От ви і є з сестричкою обидві дур*пи. Суворого виховання і моральної поведінки. Білі ворони! Показують із себе… Дуже треба! І кращих бачив!

Він вибіг з двору і зник. А Наталя села за стіл і заплакала. Від образи за себе, за сестру. Вона дочекалася дочку і, непомітно змахнувши сльозу, сказала:

-Я зараз прийду, тільки до тітки Тані забіжу в бухгалтерію. Я швидко.

Накинувши на голову хустку, Наталя, пішла до сільради. Йти було близько, хвилин п’ять. Підійшовши до входу в будівлю, Наталя в задумі зупинилася. Сторож, Іван Петрович, побачивши її, посміхнувся і запитав:

-До сестрички, мабуть? Га? Проходь.

-Привіт. А вона у себе? На обід не йшла? – запитала Наталя, боячись вже зустрічі з сестрою.

-Тут вони всі. Уже прийшли з обіду. Працюють.

-А, ну так я потім зайду. Нехай працюють, дядько Іван. Потім я…

Наталя розвернулась і тихо побрела додому. Що сказати сестрі, вона не знала. А раптом Таня любить Федька? Може все йому пробачить… І що там між ними? Не при людях такі розмови ведуться. Там же зрозуміють всі. Ні. Зопалу можна нічого поки говорити.

Наталя повернулася додому, продовжила клопотати на кухні, але думки про Таню не йшли у неї з голови. Не хотіла вона лихої долі сестричці. Не сказати нічого? Потім все одно дізнається. Сам же скаже по злобі або при першій сварці.

Наталя читала доньці книжку, коли в будинок зайшла Тетяна. Вона поцілувала племінницю, потім Наталю, і вони сіли за стіл.

-Чого приходила? – поцікавилася Таня. – Мені сторож сказав.

-Так… Який торт тобі готувати на день народження? Замовляй. На скільки людей і з чим. Відзначати в бухгалтерії будете? Я заздалегідь зроблю. І подарунок від мене відповідно. Як, до речі, у тебе з Федьком? Що він дарувати буде, не знаєш?

Тетяна знизала плечима.

-Так, торт можеш приготувати. А решту я сама наготую. А Федя… Та ну його. Не чекаю я від нього подарунків. День прийде, два ні. Чи то хлопець він мій, чи ні? Не зрозумію. Мутний він якийсь… Ти ж знаєш, що я люблю чесність і відвертість в усьому. А чому ти питаєш? – Таня здивовано подивилася на сестру.

-Заміж тобі пора. Шукай чоловіка надійного, щоб любив по-справжньому. Не пара він тобі, я думаю. Слизький тип. Зайшов ось сьогодні, і сальними очима на мене вирячився. Виставила я його, звичайно. Добре ще чоловік не знає, а то що б подумав? Не знала, як і сказати тобі, а й не сказати теж не можна. Жени ти його геть.

Таня почервоніла і схилила голову. Вона мовчала деякий час, потім зітхнула і махнула рукою.

-Добре ще, що від тебе дізналася. А то б інша жінка по всьому селищу рознесла, було б мені сорому за мого “хлопця”. Все вірно… Думаю, що він і не прийде більше. І добре. Без зайвих пояснень і непотрібних слів.

Таня встала, і повільно пішла з хати. Наталя наздогнала її, і обійнявши, прошепотіла:

-Мила ти моя… Не сумуй. Така красуня. Знайде тебе твоє щастя, я вірю. А від таких тримайся подалі.

-Та хто ж знав…

Сестри зітхнули, Таня посміхнулася і немов прояснилася.

-Гаразд, бувай, скоро чоловік твій повернеться. Зустрічай, вечерю накривай. А я додому. Меню свого свята продумувати буду. І ви – перші мої запрошені. І найбажаніші. Чекатиму!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.