Женю, а ти в село не збираєшся, часом? – дід Петро вирішив подзвонити внуку. – Може й приїду, діду, – відповів той. – У мене тут є цікава справа! Поліз я вчора, на горище, а у старій скрині – папірець. Карта там. А на ній план. Скарб, здається. Так що приїжджай, допоможеш

Петрович вийшов на ґанок. Прикривши очі, глибоко вдихнув свіже повітря, заслухався трелями солов’я, що долинали з ліска, що розташувався неподалік, за пагорбом.

Поспішати йому нікуди. Петро Петрович давно вже на заслуженому відпочинку. Сил останнім часом, правда, не вистачає на все. Все-таки вік…

А справ у своїй хаті більш ніж достатньо… Картоплю абияк з Марусею викопали. А ще не завадило б грядки перекопати. І яму під туалет копати треба… Дід Петро почухав потилицю. Внука б зараз сюди… У голові діда, не обділеною фантазією, миттєво виник план…

-Марусю!

З будинку відгукнулася його дружина: “Чого тобі?”

-Тобі дочка не говорила, Женя до нас не збирався?

-Та начебто ні.

Женя – єдиний онук Петровича, двадцятирічний хлопець, який до роботи був не дуже налаштований, як раз в цей час, сидячи за комп’ютером, подумав, що добре б було до діда змотатися, на шашлички. Тут і пролунав дзвінок від улюбленого дідуся…

-Онук, привіт…

-Привіт, діду. Тільки подумав про тебе… Треба ж…

-Женю, а ти в село не збираєшся, часом… Скучили ми…

-Я теж, діду скучив. Може і приїду…

-Ти казав, металошукач купив?

-Купив.

-З собою візьми… У мене тут є цікава справа одна!

-Яка?!

-Ось приїдеш, дізнаєшся – що!

Дід поспішно вимкнув телефон. Начебто клюнув… Подивимося… Петрович аж потер руки в передчутті.

На наступний день, онук вже стояв на порозі старої дідової хати… Обійнялись, розцілувались, добре поснідавши бабусиними варениками, онук, нарешті запитав:

-Так що у тебе, діду, за справа цікава?

-А ось послухай. Поліз я вчора, на горище, вирішив прибрати там трохи. У старій скрині все розібрав, а там, за дощечкою, папірець.

Онук аж витягнувся від цікавості.

-І що?

-Нічого. Карта там, старовинна. А на ній план. Скарб, здається…

-Нічого собі, діду. Не жартуєш, як завжди?!

-Та які жарти. Сам дивись…

Петрович простягнув онукові заяложений папірець з планом власного городу. Готував старий цей план з величезним піднесенням! Весь вчорашній день, малював, робив помітки… Розстарався так, що любо глянути… Як є старовинний план!

Онук задивився на папірець.

-Ну і ну! Діду, це ж наш город!

-Так, а я тобі про що! Пошукати б не завадило!

-Само-собою, діду, давай!

-Тільки ось сил немає у мене… Заслаб я трохи.

-Я сам все зроблю!

Очі у хлопця загорілися.

-А раптом там золото, або взагалі коштовності якісь!

-Отож! Ти бабусі тільки не говори поки. Потім скажімо, як знайдемо. Гаразд?

-Звичайно, не скажу.

-От і добре.

-Ага!

Перемовляючись, вони вийшли на подвір’я. Пройшлися по ділянці.

-Начебто тут!

Поводили металошукачем. Начебто навіть щось запікало… Дід Петро щосили стримувався, щоб не розсміятися, так зосереджено серйозний його онук ніколи не був…

-Неси лопату, діду!

-Зараз!

Всі вихідні внук провів на городі діда, викопуючи скарб… Навіть бабусині вареники не могли відвернути його від роботи. Та й натішитися не могла на “золотого” внучка-помічника…

Коли яма стала вже досить глибокою, а скарбом там і не пахло, Женя, якось зажурився.

-Діду, може, там і немає нічого?

-Схоже, що немає… Петрович демонстративно зітхнув. – Ну, нічого… Зате, ось, тепер яма під туалет новий у нас є!

Тут, дивлячись на задоволене обличчя діда, Женя все зрозумів.

-Діду?

-Що?

-Обманув, так?

Дід, не чекаючи такого швидкого прозріння онука, аж відступив на крок назад.

-Ну… Так це…

-Обманув… Ну ти діду, даєш!

Вони обидва, одночасно розреготалися так, що чутно було на іншому краю села…

Вже через тиждень новий туалет стояв на новому місці, в очікуванні відвідувачів.

А історію цю ще довго обговорювали в селі. Дід Петро став місцевою знаменитістю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.