Надія готувалися до святкування річниці весілля. Раптом жінка помітила, що Віктор став дивно поводитися. – Невже все? Невже він знайшов іншу, – думала Надя. У суботу ввечері жінка накрила святковий стіл. Віктор прийшов з величезним букетом троянд. Сівши за стіл, Віктор подивився Надії в очі і взяв її за руки. – Надя. Я повинен тобі дещо сказати, – раптом почав чоловік. – Почалося! – Подумала Надя і вирішила прийняти гірку правду

Віктор вийшов із ЗАГСу і зітхнув на повні груди: нарешті! Вільний! Його, тепер вже колишня дружина, цокаючи каблучками, підбігла до чоловіка, що чекав її, і демонстративно його поцілувала, помахавши свідоцтвом про розлучення. Віктор посміхнувся і подумав: – Вічно у Алли все напоказ!

Алла кинула переможний погляд на Віктора і, підхопивши під руку нового коханого, почала віддалятися від будівлі ЗАГСу. Віктор знову посміхнувся і подивився на всі боки, роздумуючи, як відзначити розлучення. Погляд його привернула дівчина, яка виходила з дверей того ж ЗАГСу. Було видно, що вона дуже засмучена і ось-ось розплачеться.

Вона спустилася по сходах і тут помітила парочку, що віддаляється. Сльози беззвучним потоком ринули з її очей. Віктор, який уже попрямував до своєї машини, зупинився. Лаючи себе за те, що лізе не в свою справу, попрямував до дівчини.

-З вами все в порядку? Чи може вам допомогти?

-Н-ні… Не варто! – Схлипнула дівчина, але Віктор вже твердо вирішив їй допомогти.

-Мене Віктор звуть, а вас? – Дівчина мовчала. – Ви сьогодні розлучилися? – Тиша. – Це ваш чоловік там? – Віктор махнув у бік парочки. Знову ні звуку. – Він із моєю колишньою дружиною йде, – дівчина підняла на нього свої величезні очі. Від сліз та переживань вони були темно-синього кольору. Віктору навіть здалося, що він починає занурюватися в них, як у вир.

-Надя. Надія, – швидко промовила дівчина, – а ви значить теж сьогодні розлучилися?

-Так, – просто відповів Віктор.

-Ну і як?

-Що як”?

-Як ви себе почуваєте?

-Добре, – Віктор не розумів до чого вона хилить.

-Чому?

-Ну… у нас давно все до цього йшло… І ось, ми обидва отримали те, що хотіли…

-Ви її не любите?

Віктор вже хотів відповісти, що такі питання між сторонніми людьми недоречні, але погляд дівчини зупинив його. У цьому погляді читалося стільки переживань та надії, що хтось розділить її горе.

-Ні, вже не люблю, – відповів він і з очей Надії знову полилися сльози.

-Знаєте що? А давайте разом десь відзначимо наші розлучення! – несподівано для себе запропонував Віктор

-Як це “відзначимо”? – Надя здивовано дивилася на нього.

-А Так! Ми з вами, так би мовити, друзі по нещастю. Чому б нам не поєднатися?

-Але ж ви сказали, що не любили свою дружину?

-Я її зараз не люблю, але колись любив! Ми з вами можемо поділитися переживаннями: я минулими, ви справжніми. Кажуть, сторонній людині легше вилити душу.

Надія подивилася на нього довгим поглядом і… махнула рукою:

-А давайте!

-От і добре! Знаю неподалік непогане кафе, йдемо? – Віктор весело зігнув руку в лікті, пропонуючи її дівчині.

-Виходить, що твій чоловік і моя дружина пішли від нас один до одного? – Віктор уважно подивився на свою нову знайому.

-Виходить, – Надія задумливо крутила в руках келих з ігристим., потім стрепенулась і нахилилася у бік Віктор, – негідники! Правда?

-Не можу не погодитись! – кивнув Віктор. – Моя одразу, як тільки у нас почалися проблеми, почала шукати мені заміну.

-А Я … Я так його любила! Я готова була на все заради нього! А він… Він просто розтоптав мої почуття! Він навіть не приховував, що має іншу жінку! Немов я… Немов я – пусте місце! Ти знаєш, Вікторе, – Надія вже була трохи «весела», – коли я сказала, що розлучаюся з ним, він дуже здивувався. Сказав, що такій як я, краще сидіти тихо і мовчати, бо якщо ми розлучимося, я більше нікому не буду  потрібна! А я вирішила: ну і хай! Нехай я залишусь на все життя одна, зате не буду постійно переживати через його зрадаи та байдужість!

-Ось це ти правильно зробила! – Віктор із захопленням подивився на дівчину. – Молодець! – Він теж був трохи «веселий», – Ти все правильно зробила! А щодо самотності… Нерозумний чоловік твій колишній! Ти цілком симпатична дівчина… Ти ще сама вибиратимеш чоловіків!

-Ага, – сумно кивнула Надія, – ти думаєш, я себе в дзеркало не бачила? Але дякую, звичайно!

-Та ти чого? – Віктору хотілося довести свою правоту. – Ти просто до себе надто критична! Або так віриш своєму колишньому, що не бачиш, як на тебе дивляться інші чоловіки!

-Вікторе, перестань! Я розумію, що ти хочеш мене втішити… Але… Не варто!

-Та не хочу я тебе втішати! Навіщо мені це треба? – розізлився Віктор. І раптом йому в голову спала зовсім неочікувана думка, – а давай ми з тобою одружимося!

-В сенсі “одружимося”? – Надя спробувала сфокусувати на ньому свій погляд.

-В прямому! Нехай знають: на них світ клином не зійшовся, і нам нічого не вартує знайти їм заміну!

-А-але..

-Ти не турбуйся! Шлюб буде фіктивним, ми просто робитимемо вигляд, що у нас все чудово! Але! Як тільки ти або я знайдемо відповідного партнера – одразу ж розлучаємося! Добре?

-Добре! – ще не зовсім розуміючи, з чим погоджується, відповіла Надія.

Коли наступного дня Віктор заїхав за нею, щоб вирушити до ЗАГСу, Надія не повірила своїм очам. Вранці, згадуючи цю розмову, вона вирішила, що це просто балаканина, але… Ось він, Віктор, стоїть на її порозі і запитує, чому вона не готова.

Вони тихо розписалися і Надія переїхала до свого нового чоловіка. Попри очікування, Віктор виявився спокійним і вихованим хлопцем. Він великодушно надав їй свою кімнату, переїхавши до вітальні. Він завжди попереджав, коли хотів до неї увійти. Допомагав по господарству і навіть залишав їй на це господарство гроші.

Надія теж нстаралася. Як справжня дружина вона наводила лад і затишок у будинку, намагалася щоразу приготувати щось смачненьке, стежила за одягом чоловіка, щоб він завжди був чистим та випрасуваним, не лізла з розпитуваннями. З боку їхня сім’я здавалася ідеальною.

У гостях у друзів вони зображали закохану пару, чим дуже злили своїх колишніх, за іронією долі, що опинилися з ними в спільних компаніях.

-І що твоєму чоловікові не вистачало? – запитання застало Надію зненацька. Вони вдвох сиділи біля телевізора. Віктор дивився спортивний канал, а Надя в’язала. – За інших обставин я б тебе носив на руках!

-Так, а що зараз заважає? – вирішила пожартувати дівчина.

-Справді, а що? – Віктор несподівано схопився і, підхопивши Надю на руки, закрутив по кімнаті. Надя залилася веселим сміхом.

-Вітя! Досить! У мене голова вже кругом йде! – Все ще сміючись вигукнула Надя. Віктор відразу поставив її на підлогу. Зробивши крок у бік дивана, Надя раптом похитнулася і схопитися за Віктора. Через мить вона вже була в його обіймах, а його губи цілували її.

-Вікторе, я все розумію… Але… може… Ми не будемо використовувати один одного для цього? – відсахнулася вона.

Їй здалося минула вічність, поки вона почула відповідь:

-Можливо, ти маєш рацію, але … Надя! Ти не подумай нічого такого! Ти справді мені дуже подобаєшся!

Не кажучи жодного слова, Надя побігла до своєї кімнати.

Цілий тиждень вона намагалася не дивитися на Віктора, хоч він і поводився як завжди, ніби й не було того поцілунку. Але самій Надії цей поцілунок згадувався щовечора. І цей спогад не давав їй спокою. У перше у житті вона перестала думати про колишнього чоловіка. Її вже не цікавили питання, як йому живеться з новою дружиною. Вона вже не уявляла, як він прийде до неї і почне просити її повернутися. Всі думки Надії крутилися довкола Віктора.

-Надю, може в кіно сходимо? – питання прозвучало в суботу вдень, коли Надія мила по обіді посуд.

-Коли?

-Сьогодні.

– Але… Я хотіла на вечерю приготувати котлет. Ось.. фарш виклала…

-Зачекають твої котлети, – Віктор посміхнувся.

-Вони не можуть чекати, інакше нам вечеряти не буде чим.

-Надю, ну ти чого якась нудна? Тебе чоловік у кіно кличе, а ти про котлети думаєш! Невже ми не знайдемо, що поїсти?

-Добре, – посміхнулася Надія, – пішла вдягатися!

Фільм був на диво романтичним. Парочки довкола, не соромлячись, цілувалися. Наді було незручно, дивлячись на них, і в той же час її брала заздрість. Як було б здорово, якби Віктор раптом теж вирішив її поцілувати! Немов читаючи її думки, чоловік раптом обійняв її і, повернувши до себе її обличчя, почав цілувати.

Після кіно Віктор повів її до ресторану, де вони неквапливо повечеряли, потанцювали, поговорили на абстрактні теми. Весь вечір чоловік не зводив з неї сповнених ніжності очей. Під його поглядом Надія зніяковіло опускала очі, але в душі вся тремтіла, відчуваючи щось незвичайне. Вже в таксі Віктор знову поцілував її. Так вони і їхали всю дорогу, не відриваючись однин від одного.

Вдома вечір продовжився…

***

Минуло півроку. Надія жила як у казці, впиваючись турботою чоловіка. На роботі вона з нетерпінням чекала на зустріч з ним, а вдома намагалася не відходити від нього ні на крок. Віктор відповідав їй взаємністю. Не було жодного дня, щоб він не подарував їй квіти, цукерки чи приємну дрібничку.

Наближалася річниця їхнього сімейного життя. Надія раптом помітила, що чоловік все частіше став задумливим і спантеличеним. “Невже все?” – Злякалася вона. – “Невже він знайшов іншу? Та, яка справді стане для нього рідною людиною?”

До хвилювань Надії додалося погане самопочуття. Сильно хвилюючись, вона придбала тест. Так і є! Вона вагітна! Що ж їй робити? Адже якщо вона скаже про вагітність Віктору, він, як порядна людина, не залишить її, але назавжди втратить надію на життя з коханою жінкою. А Наді дуже не хотілося цього. Вирішивши мовчати, жінка почала готуватися до річниці.

Віктор прийшов із величезним букетом троянд. Прийнявши квіти, Надія повела його до вітальні, де було накрито стіл для святкової вечері. Сівши за стіл, Віктор подивився Надії в очі і взяв її за руки.

– Почалося! – Подумала Надя і вирішила зібрати в собі всю мужність, щоб вислухати гірку правду.

-Надя! Ти знаєш, я довго думав над нашими стосунками… Я розумію, що ми дуже нестандартно почали… Але як би там не було… Останнім часом наші стосунки увійшли в зовсім інше русло, ніж на початку. І, зізнаюся чесно, мені це дуже подобається. Я зрозумію, якщо ти зі мною не погодишся, але скажу: за цей час я полюбив тебе. Ти саме та жінка, з якою я хотів би провести залишок свого життя. – Тут Віктор вийшов з-за столу і опустився перед Надею на одне коліно. В руках його виявилася коробочка з чарівним кільцем усередині. – Надю! Ти вийдеш за мене заміж? По справжньому!

У Наді на очах з’явилися сльози.

-Ну звичайно! Якби ти знав, як я цього хотіла!

Вони обнялися і довго цілувалися.

-Але.. Як мені виходити за тебе заміж, якщо ми вже одружені? – раптом “дійшло” до Надії.

-Поїдемо у весільну подорож! – весело відповів Віктор. – У нас же з тобою не було медового місяця! А ще ми одразу ж приступимо до дітей! – Чоловік вже посміхався на весь рот, задоволений своїми планами.

-Ну, в цьому немає потреби, – загадково усміхнулася йому у відповідь Надя.

-Як? Ти.. це… правда? – Віктор на всі очі дивився на дружину. Та лише опустила очі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.