Андрій прийшов з роботи мовчазний. Уляна зварила какао, поставила на стіл тарілку з печивом і приготувалася до розмови. – Ну що там, любий? – почала вона перша. – Я ж бачу, щось трапилось. Давай вже розповідай! – Уляно тут таке… Навіть не знаю, як сказати. Мені написала колишня. Каже, що виходить заміж. А доньку залишає в нас. Уляна мовчки сіла на стільчик

Два роки минуло з того дня, коли Андрій з Уляною одружилися.

Весь цей час Уляна чекала, коли вона зможе стати мамою, але поки що не виходило. Але час настав і після двох років шлюбу, Уляна зрозуміла, що її мрія збулася.

Незабаром у їхній сім’ї буде поповнення!

Чоловік теж був радий, що скоро стане татом, але радість його була стриманішою. Він мав досвід попереднього шлюбу.

У нього росла донька, яка жила з колишньою дружиною. Бачив він доньку рідко, колишня не надто заохочувала їх зустрічі, а Андрій не наполягав.

Але раптом все змінилося! Марина почала іноді привозити дівчинку до батька.

Уляна не заперечувала, але дівчинка була замкнута і на контакт з новою татовою дружиною йшла погано.

Вона сиділа тихо, мовчки дивилася мультики і спілкуватися з Уляною не виявляла бажання.

Якось Андрій прийшов з роботи і Уляна зрозуміла, що сталося щось таке, про що чоловік не наважується їй розказати.

-Щось сталося, любий, – запитала вона.

-Та нічого такого, – неохоче почав Андрій. – Просто мені подзвонила Марина і попросила взяти Лізу до нас на два тижні пожити. Сама вона їде відпочивати за кордон, а дівчинку хоче залишити зі мною… Тобто з нами.

Їй потрібно ходити до школи, все-таки перший клас…

-І в чому проблема?

-Тобі й так важко. Тим більше я бачу, що з Лізою у вас непрості стосунки… Я весь день на роботі, дочка більшу частину часу буде з тобою. Ти не проти? Впораєшся?

-Якщо тільки проблема в цьому, то не переживай, я доглядатиму за Лізою, як за своєю дитиною. Вона хоч і не бажає зі мною спілкуватися, але я відчуваю, що вона хороша дівчинка і проблем від неї немає. Якби вона сама не відверталася від мене, то ми б чудово порозумілися.

-Я тебе дуже люблю, ти в мене теж добра і розумна. Я сподіваюся, що колись Ліза це теж зрозуміє. Вранці я відвозитиму її до школи, а ти сама забиратимеш її після занять. Зможеш?

-Звісно, ​​мені прогулянки корисні!

Перший тиждень все складалося дуже добре.

Відносини Уляни і Лізи хоч і не стали дружніми, але дівчинка була слухняна, акуратно робила уроки і приймала допомогу Уляни.

Але одного разу все раптово змінилося.

Андрій прийшов з роботи мовчазний і похмурий. Уляна зрозуміла, що сталося щось таке, що стосується його колишньої дружини.

Після того, як Лізу поклали спати, Уляна приготувалася до розмови з чоловіком.

Вона зварила какао, поставила на стіл тарілку з печивом і цукерками і приготувалася вислухати чоловіка.

-Ну що там, любий? – почала вона розмову перша. – Я ж бачу, що щось трапилось. Давай вже розповідай.

-Уляно тут таке сталося… Навіть не знаю, як сказати. Сьогодні мені на роботі прийшло повідомлення від Марини. Вона пише, що виходить заміж і з чоловіком вони житимуть за кордоном.

А Лізу вона залишила зі мною не на два тижні, а невідомо, на який термін… Її майбутній чоловік не знає, що у Марини семирічна дитина, а я рідний батько, тому дочка житиме з нами…

Уляна мовчки сіла на стільчик.

-А я вже про це здогадалась. Сьогодні я розбирала речі, які ти привіз із Лізою і побачила, що у сумці лежать усі документи дівчинки. Це, крім тих, що вона віддала особисто тобі. Я одразу зрозуміла, що через два тижні Марина не приїде за донькою.

-І що ми будемо робити?

-Що робити? Жити як і жили! Тільки треба перевести Лізу до школи поближче…

Вони сиділи на кухні, обнявшись, коли почули якесь шарудіння. У дверях стояла Ліза, її обличчя було у сльозах.

-Що трапилося, доню? – Андрій узяв доньку на руки, а та уткнулася йому в плече і тихо запитала:

-Мама покинула мене? Вона не приїде?

-У мами зараз невеликі труднощі. Ти поживеш із нами. Ти ж не проти?

-Ні, але я сумую за мамою…

-Я розумію, але поки що мамі треба поїхати і я не знаю, коли вона повернеться.

«І чи повернеться взагалі!» – подумав Андрій, але вголос цього не сказав.

Він відніс її до ліжечка. Андрій з ніжністю дивився на дочку.

Життя йшло своєю чергою. Але іноді Уляна помічала, що Ліза довго стоїть біля вікна, дивиться в далечінь, думаючи про своє, або жінка відчувала на собі уважний погляд дівчинки.

Одного дня Уляна зранку відчула себе недобре і Андрію довелося самому забрати доньку зі школи.

Уляна не помітила, як задрімала, а прокинулася від того, що маленька дитяча ручка обережно торкається її живота.

Уляна вже була на шостому місяці, дитина активно ворушилася. Вона відчула поштовх і Ліза швидко прибрала ручку.

Уляна розплющила очі.

-Це я зробила? Тобі недобре? – чомусь пошепки запитала Ліза.

Уляна посміхнулася.

-Ні, все добре. Це дуже часто буває. Малюк просто привітався з тобою.

-Правда?! Він знає, що я є?

-Він знає все.

-А можна я ще раз доторкнусь, може він знову захоче привітатися?
-Звичайно можна! Подивись, як малюк тобі радий!

-Ти думаєш, він любитиме мене?

-Звичайно любитиме, адже ти його сестра, близька йому людина!

-Це добре! Хоч хтось мене любитиме…

Уляна не чекала від Лізи таких слів. Жінка сіла на дивані і обняла дівчинку.

-Що ти собі придумала, моя ти маленька? Хіба ми не любимо тебе? Батько любить, і я люблю. А скоро і маленький з’явиться, він любитиме тебе найбільше.

-А мама мене не любить. Вона мене покинула!

-Давай не будемо так говорити про твою маму. Тим більше, що ти живеш із татом.

-Це правда! І ти любиш мене?

-Звичайно, доню. Ми всі тебе дуже любимо.

Коли Андрій зайшов до кімнати, він побачив двох своїх рідних дівчат.

Ліза притулилася до Уляни, а та ласкаво погладжувала пишне волосся дитини.

По щоках Уляни текли сльози, але то були сльози радості.

Вона подивилася на чоловіка, а той здивовано розвів руками.

Уляна кивнула головою і посміхнулася. Тепер у них справжня, дружня сім’я…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.