Тетяна поралася на кухні, коли повернувся чоловік. – Вечеряти будеш? – запитала вона. – Я спочатку у ванну, – буркнув Микола. Жінка помітила, що останнім часом, чоловік дивно себе поводе. Раптом, на його телефон прийшло смс. На екрані висвітлився напис: “Зайченя”. Тетяна відкрила смс, і застигла з телефоном в руках. – Що з тобою? – запитав Микола, коли вийшов з душу. – А ти це у свого “Зайченя” запитай, – Таня вказала на телефон. Микола схопився, прочитав повідомлення і розсміявся

«Яке ж гарне життя», – любила повторювати Тетяна, кохана та любляча дружина, мама чарівної доньки Катрусі, та й просто приємна у всіх відношеннях жінка. Так, їй у житті пощастило з чоловіком.

Незабаром десять років їхнього спільного життя, ювілей, і Микола готував їм із дочкою сюрприз. Це дуже інтригувало Тетяну, вона не могла здогадатися, що це за сюрприз, чому навколо нього стільки таємниці?

Якби це була поїздка в екзотичну країну, наприклад, вона б знала, тому що він попросив би її заздалегідь оформити відпустку. Машини для неї? Ну теж навряд чи, прав у неї немає, водити вона особливо не прагне, робота у двох кварталах, школа Катрусі по дорозі. А за покупками вони завжди їздять разом.

Ну що ще? Тетяна допитувалася у чоловіка, але після двох спроб перестала чіплятися до Миколи з цим питанням. Він багатозначно відмовчувався, але останнім часом якось дуже змінився.

Працював Микола, звісно, ​​багато. Він мав мережу магазинів запчастин і зовсім невеликий салон з продажу б/у автомобілів .

Бізнес прибутковий, звичайно. Але гроші в них у сім’ї якось не накопичувалися. Микола постійно стверджував, що вони в обороті, так, зайвих немає, але це тимчасово. Все налагодиться. Тетяна вірила чоловікові беззастережно, але почала хвилюватися за його постійні відлучки.

Де він бував вечорами? На дзвінки відповідав, але якось поспіхом, а часто був поза зоною дії мережі. Пізно приїжджаючи додому, пояснював це поїздками кудись у справах бізнесу, а нещодавно попросив:

– Таня, давай домовимося, ти мене ні про що не розпитуєш. Бізнес є бізнес. І взагалі, канікули у Катрусі. Може, ви до мами поїдете днів на десять? А до нашого ювілею повернетесь.

Це було щось нове. Тетяна образилася, попросила відпустку на тиждень і почала збиратися до мами. Перед від’їздом вона зустрілася ввечері зі своєю подругою Оленою. Олені не важко було розпитати, що трапилося, чому такий поспіх з від’їздом і взагалі, що з обличчям?

Таня розповіла про свою образу на чоловіка та про причину від’їзду.

– Ой, не подобається мені це все. А хочеш, я заїду до нього якось увечері, ніби не знаю, що ти поїхала? Може, щось проясниться?

Але Тетяна відмовилася. Ні, це якось дріб’язково і взагалі, у неї немає підстав не довіряти чоловікові. Поки що ні, а перевіряти його – вона вважає негідним. Микола так любить її та Ктрусю!

– Любив, згодна, – відповіла Олена. – Але, Таню, коли чоловік так різко змінюється у своїй поведінці, нічого не каже, та ще й просить поїхати – це вже наводить на певні думки, ти не знаходиш?

На цій сумній ноті їхня зустріч закінчилася, і Тетяна прийшла додому, де її на самоті чекала дочка. Тата знову не було вдома, і прийшов він пізніше, ніж звичайно. А завтра треба було їхати.

– Вас Віталік на вокзал відвезе, добре? А то я буду дуже зайнятий зранку, – сказав Микола і, навіть не поцілувавши дружину, пішов спати.

Ніч пройшла неспокійно, чоловік прокидався, кілька разів вставав, але Тетяна вперто мовчала, ковтаючи непрохані сльози.

З ранку він поспіхом провів їх зі своїм помічником, веселуном і балакуном Віталієм, і Тетяна не втрималася від запитання:

– Микола Дмитрович так втомлюється останнім часом. Бізнес його дуже закрутив. Ви хоч допомагаєте йому?

– У салоні так. Я там тепер за головного, а шеф усе у справах якимось роз’їжджає. У нього ж магазинів у місті, самі знаєте скільки.

І знову від Тетяни щось вислизало. Якась важлива ниточка, за яку вона ніяк не могла вхопитись, щоб розмотати свій клубок сумнівів. А попереду тиждень невідомості.

Мама помітила настрій Тані і, почувши, що вона переживає за Миколу та його незрозумілу поведінку, сказала:

– Викинь із голови, Таню. Не така Микола людина, щоби дружину обманювати. Все налагодиться, дочко, ось побачиш.

Але наступного дня зателефонувала Олена та повідомила, що була вчора в них близько одинадцятої ночі, але Миколи вдома не було. Вона просиділа майже до дванадцятої, але він так і не з’явився. І рано-вранці заїхала, але ні його, ні машини у дворі. Схоже, він не ночував вдома.

– Робити тобі нема чого! – розлютилася Тетяна. – Просила ж, не потрібно жодних стежень!

І після цього розплакалася. Вона поспішно зібралася і, залишивши Катрусю у бабусі, поїхала додому, пояснивши мамі, що їй потрібно готуватися до ювілею все ж таки, а вони з Катрусею нехай приїдуть напередодні.

Квартира зустріла її непривітною прохолодою, скрізь було чисто, прибрано. Навіть до кухні не причепишся. Чоловікові вона не дзвонила, просто вирішила дочекатися його приходу. З’явився він не пізно, на щастя, один і дуже здивувався її присутності.

– Так, я повернулася, Миколо! – Сказала вона, – Мені набридла ця гра в мовчанку, я втомилася від твоїх недомовок! Може все ж таки поділишся зі мною, що відбувається?

Микола сів на диван, обхопив голову руками і промовив:

– Все, не можу більше! Не можу тримати це в собі. Можна спочатку в душ, потім поговоримо? Звари будь ласка кави. Мені незабаром треба від’їхати у справах.

Тетяна не знайшла, що відповісти. Та зрештою! Це вже переходить будь-які межі. І тут на журнальному столику задзвонив його телефон. Тетяна взяла його та так і застигла з трубкою в руці: на екрані висвітлився напис «Зайчиня»! Руки її затремтіли, у голові була одна думка: відповісти чи ні?

Але тут дзвінки припинилися і слідом надійшло СМС від того ж абонента: «Я вже на місці. Чекаю тебе. Не затримуйся, приїжджай раніше. Я не зможу сьогодні залишитись на ніч». Це був кінець…

Микола вийшов із душу, розтираючи голову рушником. Не почувши запаху кави, він запитав:

– Тань, що з тобою? Дивна якась. А кава де?

Вона зібрала всі свої моральні сили, щоб не розплакатися і не відповісти в риму, і вимовила крізь зуби:

– Не знала, що ти такий безграмотний, любий. Виправ у себе в телефоні. Слово «зайчиня» пишеться через «е».

Микола схопив телефон, прочитав повідомлення і розреготався.

– Ех, Таня, Таня! Вари каву, збирайся та поїхали.

Вона стала заперечувати, але чоловік виявив свою звичайну наполегливість і через півгодини вони вже мчали по шосе у бік від міста, а на її питання відповідь була одна: сюрприз!

Але нарешті вони під’їхали до симпатичного будиночка за веселим парканом. Підстрижені кущі, квіти в клумбах, доріжки в гравію. А з дому вийшов огрядний чоловік і привітно привітався.

– Ось, знайомся, це Павло Андрійович – те саме «Зайчиня», відповідальний за будівництво нашого будинку. Сюрприз, люба! Менше тижня не дотяг до ювілею, але побоявся, що справа вже до розлучення дійшла б. Нам залишилося трохи, деякі меблі розставити, останні приготування, так би мовити. Ну йди, оціни.

Виявляється, кілька останніх років Микола планомірно будував цей заміський будинок для них. Сюди йшли його кошти та час, сили та бажання зробити коханій дружині та доньці сюрприз до десятирічного ювілею їхнього спільного життя.

Сюрприз не вийшов таким, яким він хотів. Зате всі непорозуміння нарешті вирішилися! І обидва зрозуміли, що у коханні, у сім’ї найважливіше – це довіра. Але краще все ж таки обходитися без сюрпризів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.