Людмила поралась на кухні. – Люда! Ти що не бачиш?! Вже ж пересмажилось! – почула вона голос чоловіка. І справді – млинець на сковорідці аж почорнів. Олег зайшов на кухню. – Про що ти задумалась? – запитав чоловік. – Та так, ні про що, – схаменулась Людмила. – Треба альтанку на дачі зробити, – зітхнув Олег. – Можливо Петро мені допоможе. Від цих слів Людмила раптом застигла

Людмила поралась на кухні.

-Люда! Ти що не бачиш?! Вже ж пересмажилося! – почула вона голос чоловіка.

І справді – млинець на сковорідці аж почорнів.

-Про що ти задумалася? – Олег увійшов на кухню і побачив дружину, яка застигла біля вікна з кухонною лопаткою в руках.

-Та так, ні про що, – схаменулась Людмила і швидко відшкребла млинець від сковорідки. – Через пару хвилин буде все готове.

Людмила увімкнула витяжку і продовжила готувати млинці, не дивлячись на чоловіка.

Олег сів за стіл. В очікуванні сніданку він вголос розмірковував про те, що не погано було б цього року розпочати будівництво альтанки на дачі.

З іншого боку, альтанка може й почекати, а ось на машину тієї самої моделі, яку Олег давно хотів, зараз акція в салоні. Може, все ж таки варто змінити авто…

-Як думаєш? – запитав він дружину.

-Так… Мабуть… Не знаю, вирішуй сам, – розгублено відповіла Людмила, ставлячи на стіл тарілку з млинцями.

Олег здивовано глянув на дружину.

-Точно все добре? – запитав чоловік.

Олег, почав цю розмову, чекаючи на іншу реакцію.

Людмила вже давно дуже хотіла зробити на дачі невелику альтанку.

-У тебе що відпустка намічається? – замість відповіді запитала Людмила.

-На жаль ні, – зітхнув Олег. – Але альтанку треба нарешті зробити. Можливо Петро, зможе допомогти…

Від цих слів Людмила раптом застигла, але Олег цього не помітив.

-Марійко, іди снідати, – покликала вона дочку.

Під час сніданку Людмила знову була задумлива. Але ніхто цього не помітив.

Олег розповідав дванадцятирічній доньці про різні країни, в яких він побував.

Марійка слухала із захопленням.

Людмила дивилася на всю цю картину ніби збоку. Вона одна бачила тріщину, яка пролягла між чоловіком і дружиною у цій, здавалося б, щасливій сім’ї.

Людмила з Олегом були разом уже п’ятнадцять років. Олег був старший за неї на дев’ять років. Коли вони почали зустрічатись і в перші роки після весілля, Людмилі це подобалося.

Вона почувала себе спокійно і впевнено, поряд із серйозним і впевненим у собі Олегом.

Олег часто їздив у відрядження за кордон. До цього Людмила звикла.

Але останні кілька років їй стало здаватися, що між ними ціла прірва. І не тільки через те, що Олега часто не було вдома.

Почуття ніби притупилися. Вони були немов старі добрі друзі. Близькість майже зійшла нанівець, а пристрасть і романтика зникли.

Людмила розуміла, що це залежить від них обох, але сама не прагнула щось виправляти. Жили та й жили собі…

Рік тому, Олегу у спадок дісталася квартира і дача. Квартиру вирішили здавати в оренду поки Марійка не підросте. Але невеличкий ремонт там таки був потрібен.

Дачею ж Людмила вирішила також зайнятися. Але Олег мав відрядження за відрядженням.

Тоді він вирішив найняти робітників, щоб питання з ремонтами не затягувалося.

Ось тут і зʼявився Петро. Він і пара його помічників, займалися будівництвом. Чоловік він був розумний, роботу свою знав. Олег був задоволений ним.

А коли Олег їхав у чергове відрядження, контролювала перебіг ремонту Людмила.

З першого погляду щось у Петрі привернуло її увагу. А далі більше. Людмила зрозуміла, що веселий, симпатичний Петро не виходь у неї з голови.

Вона нишком спостерігала, як, весело насвистуючи, Петро спритно справляється з роботою. Дійшло до того, що Людмила вже почала мріяти, як опиниться в обіймах його сильних рук…

Та й по-жіночому вона помічала, що Петро також поглядає на неї особливим поглядом.

Одного вечора, коли Людмила приїхала на дачу, полити розсаду в теплиці, Петро був там один.

Отут усе й сталося…

Згодом зустрічі стали частішими. Людмила картала себе, розуміючи, що робить неправильно, але коли Петро був поруч, вона забувала про все на світі.

Коли Олег повертався з чергового відрядження, Людмила обтяжувалась його присутністю, знаходила всілякі приводи, щоб зустрітися з Петром хоча б раз на два тижні.

-Коли ти підеш від нього? – запитував її Петро, щоразу, коли Людмила поспішала додому.

-Петрику, любий, я не можу. Але ти маєш рацію, так не може продовжуватися і нам треба розлучитися, – відповідала вона.

Але продовжувалися дзвінки, повідомлення, зустрічі…

Людмила розуміла, що все більше вʼязне у цьому всьому. Але наважитися ніяк не могла.

Ремонт і дачний сезон були давно закінчені, але Людмила з Петром продовжували зустрічатися.

Людмила знала, що Петро її любить і була з ним щаслива. Але ж і Олег її любить по-своєму.

П’ятнадцять років він був її опорою і надійним плечем. І як Марійка поставиться до розлучення батьків?

Усі ці думки не давали Людмилі спокою. Ось і сьогодні вранці вона знову намагалася ухвалити рішення.

Олег тільки вчора приїхав, а ще позавчора Людмила провела черговий вечір з Петром.

Вона вже майже наважилася розповісти все чоловікові. Але ось він зайшов у квартиру, Марійка побігла обійняти батька, і рішучість Людмили тут же зникла.

-Людочко, щось все ж таки трапилося, я ж відчуваю, – сказав Олег, коли вони лягали спати.

-Трапилось… – відповіла Людмила.

Вона зрозуміла, що не зможе більше обманювати його і все розповіла.

Олег мовчав…

-Ну чому ти мовчиш? Скажи хоч щось! – його мовчання ще більше розхвилювало Людмилу.

-Розлучення не буде. Це все пройде, – сказав Олег тихо, але чітко і відвернувся до стіни.

Людмила не спала і розуміла, що Олег теж не спить, але вони більше ні про що не говорили.

-Я взяв квитки в кіно. Давно ми нікуди не вибиралися, – Олег зустрів Людмилу, коли вона повернулася з роботи. – Давай швиденько, хотілося б ще встигнути повечеряти перед виходом.

Людмила була збентежена, але заперечувати не стала.

Весь вечір Олег поводився так, ніби нічого не сталося. Поступово і Людмила розслабилася, вони багато говорили за вечерею, а після вистави пішли додому пішки. Йшов дощ.

-Пам’ятаєш, на нашому весіллі теж дощ пішов. А ти так злилася, переживала, що туш потече. А вона не потекла. Ти була найкрасивішою нареченою, – сказав Олег, підставивши долоню під дрібні краплі дощу.

-Тому що ти десь роздобув білу парасольку і весь час прикривав мене, – розсміялася Людмила.

Тієї ночі Людмила знову не могла заснути. Вона згадала не тільки весілля, а й усе, що було до і все, що було після. І як вона могла зрадити Олега?!

-Я сказала Петру, що ми з ним більше ніколи не побачимось, – заявила вона Олегу наступного вечора, коли вони лягали спати.

Олег нічого не відповів і просто обійняв дружину засинаючи…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.