Віра повернулася додому. Поїзд прибув пізно ввечері. Чоловіка чомусь вдома не було, а квартирі було неприбрано. Вона вирішила йому подзвонити. – Віро, щось трапилося, ти так пізно дзвониш? – Ні, нічого особливого. Скучила. А ти вдома? – Так, збираюся спати. Раптом Віра все зрозуміла

Віра вийшла заміж за Михайла полюбивши його всім серцем.

Вона думала, що такою щасливою, якою вона була в медовий місяць, так і буде все життя поруч зі своїм коханим чоловіком.

Але до Віри у Михайла було одне пристрасне кохання.

Олена, так звали ту дівчину, вона була красуня і дуже велика любителька хорошого життя.

З Михайлом вона закрутила роман. А чому б і ні, дуже симпатичний молодик, щоправда не багатий…

Гроші в нього, звичайно, були, але не такі, які б вона хотіла мати.

Олена його покинула, він дуже переживав, а потім швидко одружився з Вірою.

Вона йому сподобалася, і до того ж у неї була велика квартира в центрі міста.

Олена ж знайшла собі багатого чоловіка, у віці, але з товстим-товстим гаманцем.

Пожила з ним трохи, потішила його і себе, і невдовзі вона згадала про закоханого Михайла, який на той час уже був одружений і мав сина.

І ось і знову Михайло опинився біля її ніг…

Коли Віра дізналася всю правду про чоловіка, у них уже був син, і вона була вагітна вдруге.

Жінка не здалася, а вирішила стати ще більш дбайливою та уважною до чоловіка.

-Ну й добре, що друга дитина народиться, міцніша сім’я буде, – думала вона. – От сьогодні його цією новиною і порадую. Адже він сина он як любить, а двох дітей ще більше любитиме!

Чоловік дійсно зрадів, обійняв дружину, ніжно поцілував, прошепотів, як він її любить.

Начебто став вчасно додому приїжджати, дбати про неї, смаколики різні привозив, гуляв з нею і з сином, до батьків на вихідних їздили, і Віра заспокоїлася.

-Нагулявся, – вирішила вона.

Віра народила доньку, а щасливий чоловік подарував їй шикарний подарунок – набір, що складається із золотих сережок із маленькими діамантами та каблучки.

Так у турботах про сім’ю, минуло близько чотирьох років, і Віра раптом у якийсь момент зрозуміла, що чоловік якось непомітно відійшов від сім’ї, від турбот, вони давно не відпочивали разом, нікуди не їздили.

Як він постійно твердив:

-У мене робота, я для сім’ї стараюся, заробляю і на лікування доньки, он скільки грошей пішло.

Ось ця фраза чомусь насторожила Віру, бо доньці не такі вже й дорогі ліки були потрібні, більше просто вітамінів, особливо останній рік.

-Тож куди гроші йшли? – подумала вона.

І тут двоюрідний брат чоловіка, Петро, проговорився або спеціально це сказав, що вчора він був у ресторані і бачив там Михайла.

Він вечеряв зі своєю колишньою. Вона нібито банкіра свого вже рік, як поховала, от і гуляє тепер.

-Так, – зрозуміла Віра. – Все повернулося на своє місце. Ну що ж, любий, якщо так, то й так!

І вона вирішила добре провчити чоловіка.

Віра, так само від Петра, дізналася, що коханка чоловіка не любить дітей, і в неї їх немає, а от Михайло своїх дітей любить, а найбільше сина Володю обожнює.

Ось на цьому вона й вирішила зіграти.

Вона зустрілася зі своїми батьками, все їм розповіла і попросила допомоги.

Батько, дізнавшись про пригоди зятя, одразу погодився, хоча виступав за розлучення, бо, як він сказав – його вже не зміниш!

Так як Віра не хотіла втрачати чоловіка, тому що любила його, у неї був свій план, хоча батько про нього й сказав, що він наївний.

Вона з донечкою Світланою поїде в санаторій, і там, начебто познайомиться з чоловіком, закохається і з дочкою поїде до нього в інше місто, а адресу і телефон доньки мати чоловікові не дасть.

Насправді Віра вже домовилася з бабусиною двоюрідною сестрою бабою Ніною, що вони з дочкою поживуть у неї два-три місяці.

Бабуся жила в сусідньому місті, вони спілкувалися з мамою Віри дуже тісно, ​​але Михайло про неї не знав.

Син залишається з батьком, батьки зрідка допомагатимуть йому з Володею, але здебільшого нехай уся турбота ляже на його плечі.

Йому буде не до коханки, і вона його покине, бо не любить дітей.

Все за планом здавалося мало вийти. Чоловік повернеться у сім’ю.

Але те, що сталося далі, змінило її життя…

Баба Ніна жила у селі. Її діти повністю переобладнали їй хату: підвели воду, підключили бойлер, санвузол зробили.

І ось у день приїзду, коли Віра якраз хотіла покупати дочку, раптом згасло світло.

Баба Ніна одразу крикнула через паркан:

-Сашко, ти вдома?

-Що трапилося, бабо Ніно? Знову світло згасло, мабуть? – крикнули звідти.

-Андрій все ніякий дріт не поміняє.

-Гаразд, я зараз…

Коли Віра виходила з дому, то у дверях зустрілася з високим, симпатичним чоловіком і застигла від несподіванки:

-Ви хто і що вам треба? – здивовано запитала вона.

-Це вам треба, а не мені. Сусід я ваш, – відповів чоловік.

Вірі стало незручно за свою різкість:

-Вибачте, – сказала вона і впустила чоловіка в дім.

Він швидко відремонтував що треба і пішов. А наступного дня щось зламалося в туалеті.

Але тут довелося чекати аж до вечора, бо сусід був на роботі.

-А що це він вам постійно все ремонтує? – запитала Віра бабу Ніну.

-Сашко? Так, він майстер на всі руки, золотий хлопець, добрий. А ось дружина йому попалася, всього його вимотала, бізнес його зі своїми запитами розвалила, гроші всі собі забрала і кинула його.

А він так хотів сім’ю, дітей, старався, працював, а вона в цей час гуляла і про ніяких дітей і чути не хотіла.

Ось уже два роки він один, потихеньку відновлює свій бізнес. Жінку йому б хорошу… – сказала баба Ніна.

Увечері прийшов сусід, усе полагодив, і тут баба Ніна познайомила їх:

-Сашко, це моя внучата племінниця, чи простіше, внучка Віра, а це її дочка, Світланка.

Дівчинка підійшла до нього, подала руку і сказала:

-Рада познайомитись, Сашко. Я Світлана.

-Доню, він для тебе дядько Сашко, це тільки бабуся його так може називати.

-А можна і я, мені подобається.

Олександр присів перед дівчинкою і серйозно сказав:

-Тобі також можна.
Він глянув на Віру, а вона несподівано для себе, почервоніла. Тут чомусь зніяковів і Олександр.

Баба Ніна була в курсі сімейних проблем Віри, бо буквально сьогодні вранці зателефонувала мама Віри і сказала:

-Михайло з перших днів вашого від’їзду, привіз Володю до нас, сказав, то багато роботи і він не встигає його з садка забирати і відводити теж, а сам розважається мало не відкрито з цією пані!

І тут Віра зрозуміла головне, що не пройме чоловіка її план і він завжди гулятиме, не з цією, так з іншою.

Просто тому, що він її не любить, йому просто так зручно!

Баба Ніна швидко зорієнтувалася у життєвій ситуації внучки і вирішила їй допомогти налагодити особисте життя, і запросила Сашка повечеряти з ними.

-Ти знаєш, Віра борщу наварила, та такого смачного, приходь!

Олександр став забігати до них щодня, бабі Ніні раптом терміново знадобилося переробити в будинку купу справ і чоловік був зовсім не проти допомогти.

День за днем, Віра звикала до постійної присутності Олександра, він був дуже начитаним та цікавим співрозмовником, грався зі Світланою, і дівчинка раділа кожному його візиту.
Олександр потроху почав звертати увагу на Віру.

Жінка нарешті дозріла, щоб зрозуміти, що вона не хоче витрачати своє кохання і своє життя на чиюсь брехню.

Одним словом, Віра вже була готова до кардинальних змін у своєму житті. Ще вона зрозуміла, що їй подобається Олександр і що вона повинна перестати боятися бути щасливою, адже треба хоч трохи полюбити й себе.

Віра дуже скучила за сином, і вже все вирішивши для себе.

Через три тижні, вона повернулася додому. Поїзд прибув пізно ввечері. Вона спочатку хотіла зателефонувати чоловікові, щоб він зустрів їх, але потім взяла таксі і вони зі Світланою спокійно доїхали самі.

Таксист допоміг занести речі. Вдома був бардак, видно, що чоловік не бував усі ці дні вдома.

Поклавши доньку спати, вона зателефонувала йому, він узяв слухавку, впевнений у тому, що вона в санаторії.

-Віро, щось трапилося, ти так пізно дзвониш?

-Ні, нічого особливого. Скучила. А ти вдома?

-Так, прийняв душ, збираюся спати.

-А з ким, як не секрет?

-Ну як ти можеш, ти знаєш, що я тебе люблю.

-Як син? Ти щось давно вже у мами залишив його і не забираєш? Не сумуєш за ним?

-Ну що ти, люба, просто стільки роботи, я без вихідних працюю. І за дітьми, звичайно ж, сумую.

-Без вихідних? А тут мені днями подзвонила приятелька, каже, бачила тебе в неділю, і ти начебто не один був?

-Що вона таке говорить, ти менше пліток слухай. Я з роботи не вилазив.

-Михайле, а можна питання? Навіщо тобі сім’я, якщо ти від коханки не вилазиш? І скільки ти мені брехати збираєшся?

-Віро, от що ти говориш? Комусь віриш, тільки не рідному чоловікові.

-Ну що ж, слухай мене. Ми з дочкою вдома вже годину і тебе, щось не видно. Я подаю на розлучення. І додому не повертайся, залишайся у своїй, як її там, з юності коханої, і це не обговорюється!

Минув рік, за цей час багато чого змінилося в житті Віри.

Вона розлучилася з чоловіком, отримала половину його бізнесу, продала його.

Незабаром його покинула коханка, бо він лишився без грошей.

Михайло оббивав пороги у Віри, набрався нахабства і пішов до її батька, щоб він сказав дочці – дітям потрібен батько.

Віра познайомила батьків з Олександром, який нарешті приїхав до неї після тривалого листування та розмов по телефону та скайпу.

Чоловік батькам сподобався, а головне, його прийняли діти.

Віра з Олександром розписалися і зажили щасливо, тому що кожен з них знайшов те, що шукав – кохання, сім’ю та повагу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.