Микола відкрив бардачок – скільки ж тут всякого мотлоху назбиралося!
Старі поліси на авто, якісь робочі рукавички…
Ось до речі, коробочка із сережками так і валяється.
Кинув тоді її Микола в бардачок, коли з Наталкою посварилися – а подарувати ж хотів на Новий рік.
З того часу і валяється.
І конверт якийсь – вона дала, теж кинув і забув.
Після сварки за тиждень до Різдва Микола свої речі швидко зібрав.
Сумку на плече, сина Романа сплячого, поцілував і пішов.
Сходами біг, згадав, що в кишені лежить оксамитова коробочка – подарунок для Наталі.
Хотів повернутися віддати, але передумав.
Стільки наговорили один одному, що вирішив – уже пізно, вже не виправити.
Мати його приїзду начебто навіть зраділа:
– Говорила я тобі, Миколо, не твого поля ягода Наталя ця. Вона ж вчена, куди ж нам за нею гнатися?
Микола хоч і злий на Наталю був, але слова матері його зачепили:
– Мамо, ну ти промовчати не можеш?! Чому це не мого поля, взагалі-то я закінчив технікум. І у своїй справі – теж професіонал.
– Ну вона головна бухгалтерка! Я ж тобі казала, простіше дружину вибирай, щоб чоловіка поважала. А ти мені – у нас із Натусею кохання. Ось тобі й кохання! Так, вона жінка самостійна. А ти значить тут же ж до мами? Правильно, а куди ж іще?
– Мамо, перестань! – Микола ледве стримувався. – Ну, хочеш я квартиру винайму?
– Та ні, проходь, ти ж тут прописаний, куди ж ти тепер? Це ж значить, якщо Наталя тебе виставила, значить іншого знайшла. Жінка ніколи так сміливо мужика не виставляє, якщо в неї іншого немає!
Відчуває моє серце – буде тепер наш Роман скоро іншого дядька татом звати!
А ти давай, гни свою лінію далі.
Ні, синку, раз таку вибрав, то відповідати треба. Вона ж ким була, а ким стала? А ти як був автомеханік, так і є! – Ніна Михайлівна махнула рукою і на кухню пішла.
– Щось, мамо, я тебе не зрозумію? – здивувався Микола. – Тобі ж наче Наталя раніше не дуже подобалася, а сваришся на мене?
– А ти сам подумай, якщо розумний, то зрозумієш, – Ніна Михайлівна повернулася з якимись старими в’язаними лялечками в руках.
– Це прабабусі твоєї Ольги в’язання. Лялечки ці замовлені, хочеш вір, хочеш не вір, а мати тобі не бреше, замовлені вони. Бачиш, що вони наче всі за руки тримаються. Не розчепити! Отак і сім’я має…
Микола недовірливо дивився на матір, і вона вирішила довго перед ним не розпинатися.
– Коротше, Миколо, ти ж додому до сина поїдеш, від сина тебе Наталя не відлучила? Так я й подумала, чи розумна вона в тебе. Візьми цих лялечок і сховай там, де їх ніхто не знайде. І побачимо, що буде!
– Мамо! – Микола з усмішкою дивився на матір. – Ну давай, я візьму, і покладу, сховаю, обіцяю, – ось вона завжди така.
Вдає, що сердиться, а потім допомогу починає пропонувати. Бо любить їх, недолугих!
Микола одразу при нагоді, коли до сина прийшов, лялечок у квартирі сховав. Бо якщо мати знайде в нього – образиться. Ну, не викидати ж, це пам’ять про прабабусю!
Перед Різдвом Микола знову зайшов. Роману під ялинку подарунок приніс.
Але Наталя з ним була як чужа.
І Микола відчув, що його це зачепило!
Він, звісно, багато в чому неправий. Але днями Роман сказав, що до них якийсь дядько Степан заходив і Микола уперше відчув, що ревнує.
Адже він завжди був упевнений, що він, Микола Анатолійович, подарунок для будь-якої жінки. Особливо не гульбанить, ніколи не свариться дуже. Та й досить працьовитий!
У гараж після Різдва Микола на роботу не повернувся.
А вирішив машину свою стару продати й орендувати квартиру для початку.
Ну, не жити ж йому, як хлопчику, знову з мамою?
А що далі, він поки що й сам не вирішив. Але напевно знайде роботу кращу…
На сина Наталі даватиме, та й взагалі і справді пора щось змінити.
От і вирішив Микола мотлох з машини викинути.
Потрібні речі у своєму гаражі залишити. Машину помити й на продаж виставити.
Відкрив бардачок, дістав старі поліси на авто. Забрав із собою і побачив ту коробочку і якийсь конверт.
Коробочку знову в кишеню переклав. Треба бути мужиком – коли купив Наталці, треба їй і подарувати, хай навіть на прощання.
Розгорнув конверт – думав Наталя платіжки йому за звичкою поклала.
А там дитячим почерком друкованими літерами написано:
«Любий, Миколаю!..»
І далі Роман просить Микола подарувати йому хоч найдешевший планшет!
Значить тому син так ухильно й сказав, що йому подарунок під ялинкою від Миколая сподобався.
Та тому, що Микола завжди робив те, що тільки сам вважав за правильне.
І синові він конструктор купив і Наталці передав під ялинку.
Вона так подивилася, зрозуміла, що листа сина тато так і не прочитав!
Микола помив машину й поставив її в гараж. Передумав продавати, не з цього треба починати!
Поїхав купив синові планшет, добре коробочка для Наталі в нього вже є.
Потім виставив своє резюме, хоч ніколи не хотів працювати на когось.
Вважав, що має право бути сам собі господарем.
І несподівано отримав одразу три непогані пропозиції. Виявляється автомеханіки з досвідом роботи ще потрібні.
Поїхав, купив нові сорочки й з’їздив на дві співбесіди. Одне місце одразу сподобалося, начальник мужик нормальний, руку потиснув.
– Яекаю на тебе після вихідних! – сказав.
І Микола наважився.
І перед Водохрещем поїхав до своїх. Купив торт, буженину, цукерки, фрукти вибрав, хоча по магазинах раніше не любив ходити.
У пакеті – планшет для сина, у кишені – сережки для дружини. Може й спрацюють мамині, точніше прабабусині ляльки? І їхні претензії взаємні просто розсипляться, коли вони з Наталкою побачать один одного.
Як же є хочеться почати жити по-новому!
Він піднявся на свій поверх, хотів сам відімкнути двері – ключі ж залишилися.
Але передумав і подзвонив.
Почулися чиїсь кроки. Микола підняв руку з букетом, двері відчинилися.
На порозі стояв незнайомий чоловік!
– Дядьку Степане, хто там? – почувся голос Романа.
А потім пролунав ще чийсь голос, схожий на якусь дівчинку,
– Тату! Хто прийшов?
Микола стиснув букет у руці.
Але в цей момент із квартири визирнула Наталка. Вона побачила Миколу і так щиро зраділа, що він не знав, що й думати.
– Проходь швидше, – схоже вона прочитала його думки, і дивлячись на Миколу, як раніше, до їхньої сварки, Наталка гукнула комусь: – Романе, синку, це тато повернувся!
Микола потім довго думав – невже й справді ці ляльки допомогли? Чи мати Наталі наговорила, що Микола за себе взявся?
– А ти пам’ятаєш, я тобі про мою шкільну подругу Оксану розповідала? – запитала його тоді Наталя.
І виявилося, що Микола – чоловік її подруги Оксани. Він іноді у них їхню доньку Катрусю залишає, бо Оксана на збереженні, у них незабаром малюк народиться.
Микола слухав голос Наталі, дивився, як вони з Романом поправляли кульки на ялинці – сьогодні ж Водохреща, ніч чудес.
А сам непомітно підклав під ялинку пакет із планшетом і гукнув:
– Романе, а подивися, схоже Миколай тобі ще щось під ялинку поклав? Напевно, за хороше навчання вирішив тебе заохотити додатково!
Син підбіг і засяяв:
– Тату, без тебе все було не так, як добре, що ви з мамою помирилися!
І вони з Катрусею помчали роздивлятися новий планшет.
І тоді Микола дістав коробочку із сережками!
До речі, його змусили теж шукати запізнілий подарунок від Діда Мороза під ялинкою.
Це виявилася валізка з інструментами в машину, про яку Микола давно мріяв!
Наступне Різдво вони відзначали разом.
З ними були друзі.
І Наталя нарешті проговорилася. Вона тоді знайшла цих в’язаних лялечок – маму, тата і двох діток, що тримаються за руки. І здогадалася, що це Микола із подачі свекрухи поклав.
Спочатку їй було смішно, а потім подивилася на їхні милі в’язані обличчя. І як вони тримаються один за одного – і розплакалася.
– Бачиш, їх тут четверо, – показала Миколі Наталка.
І він все зрозумів. У нього на роботі справи йдуть чудово, а це значить – можна й про дівчинку подумати.
Вирішили Ольгою назвати, на честь прабабусі.
Тож прабабуся Ольга не обманула – спрацювали лялечки замовлені, поєднали їхню родину назавжди.
Так міцно, що не розʼєднати!