– Доню, привіт, як ти там живеш, вже два тижні не з’являлася, – говорила мати по телефону Олі. – У мене до тебе ділова розмова, приїжджай.
– Привіт, мамо, вже прямо так ділова? – відповіла дочка. – Так і бути ввечері після роботи приїду, готуй щось смачненьке.
Увечері Оля, заїхала до батьків, добре, що на своїй машині, інакше довелося б хвилин сорок тягнутися на трамваї від офісу до батьків.
– Мамо-тату! Привіт! Уууу, смачно пахне, я думаю, що на мене чекає курочка з духовки, – сміялася Оля, по черзі цілуючи матір і батька в щоку. – Я голодна, в обід на сухпайку, мені терміново треба було закінчити сьогодні проект. Ну гаразд, це вам не цікаво, не розповідатиму. Що у вас? Зважаючи на все, щось намічається серйозне?
– Так, дочко, у нас все серйозно! Наша мама терміново захотіла відпочити, от і купили дві путівки до санаторію, а котів залишити нема з ким. Не з собою ж їх везти, – промовив батько, йому, мабуть, не дуже й хотілося їхати.
– Ого, мамуль? Оце й молодці, відпочивати треба. І що ви пропонуєте?
– Тобі доведеться на цей час жити в нас і доглядати Персика і Маркіза, – відповіла мати таким тоном, щоб дочка не відмовилася.
– Ну що ж, доведеться, то доведеться. Коли хоч їдете, якось у вас спонтанно вийшло.
– Так, мені запропонували дві путівки, а я не змогла відмовитись, – говорила мати, дивлячись на батька. – Правда твій батько не дуже й має бажання їхати, але нічого, поїдемо, подивимося, як люди живуть. Давно нікуди не виїжджали.
Через три дні Оля вже жила у квартирі батьків на тринадцятому поверсі. Їй не складно наглядати за котами, вона живе сама і ніхто вдома на неї не чекає. Щоправда, першого ж дня в суботу коти не давали їй спокою. Ходили по п’ятам і просили їсти, ніби ніколи в житті не їли.
– Ну і ненаситні ви, – говорила вона їм, а вони просто дивилися їй у вічі. – Добре, що в мене нікого немає з тварин, інакше довелося б сюди везти, – думала вона.
Вихідні пройшли спокійно, Оля відпочивала на повну, їла, лежала на дивані, обкладена котами і дивилася серіали. Увечері у понеділок після роботи заїхала до супермаркету неподалік будинку батьків за батоном, вранці приготувати собі бутерброди. Холодильник поки що забитий продуктами, мати постаралася, щоб донька жила спокійно.
У супермаркеті одразу пройшла до зали, кошик не взяла, він і не потрібний для одного батона. Але не передбачила Оля і дещо взяла з продуктів, крім батона. Кошики та візки далеко біля входу, йти за кошиком не хотілося. Ось так із повними руками продуктів йшла до каси. Ішла і думала:
– Ну чому в магазині не передбачено для таких покупців, як я, кошиків і візків у середині зали. Чому ніхто не думає про таких покупців, як я? Ну гаразд, приїду додому і зварганю собі легку вечерю, котів нагодую, обкладуся ними і уткнуся в телефон.
Випадково її погляд упав на чоловіка, що стояв біля напівфабрикатів, він вибирав вареники.
– Напевно неодружений або у розлученні, всі самотні чоловіки харчуються варениками-напівфабрикатами. До речі, моя подруга завжди каже, що з чоловіками потрібно знайомитися у супермаркетах біля вітрини з напівфабрикатами, особливо коли вони обирають вареники. Ось і цей стоїть і вибирає. Нічого собі так дорослий і симпатичний, – зазначила про себе Оля, вона вже в тридцять років розбирається в чоловіках. – Руки його не видно, є обручка чи ні, але вибір вареників – важливий аргумент та надійніший показник, ніж відсутність обручки. Неодружений, – вирішила вона і пішла до каси.
Ще на підході до каси в неї вилетів із рук батон, вона нахилилася, щоб підняти його, і з її рук посипалися інші продукти. Вона в душі сварилася. Піднявши продукти, випросталася, але батон знову випав з її рук, і вона нахилилася за ним, підпираючи підборіддям продукти, але вони знову вивалилися з її рук. Зітхнувши, знову нахилилася, але в цей час почула чоловічий голос:
– А кошик при вході взяти не пробували? Чи у вас особиста неприязнь до них?
Оля підвела очі і побачила того самого чоловіка, який вибирав вареники, і вони, до речі, лежали у нього в кошику. Одна пачка і в кошику їй стало смішно. Він опустився поруч і почав збирати її продукти, складаючи собі в кошик.
– Та звідки я знала, що наберу стільки, я зайшла за батоном, – щиро сказала вона.
– Щаслива жінка зі свободою вибору, – сказав він, посміхаючись. – Мабуть, ніхто вам списки покупок не пише.
– Ні, я сама собі господиня. А вам що, пишуть? Вареники на замовлення вибираєте?
– Мені теж ні, але був в моєму житті такий досвід, багаторічний, – наголосив він.
– Зрозуміло, розлучений, – промайнуло в неї в голові, – значить не підвела мене інтуїція.
Біля каси вони розплатилися кожен за свої покупки, вона склала в пакет і вийшла із супермаркету до своєї машини. Чоловіка більше не бачила, правда не забула йому подякувати за допомогу там біля каси.
Персик із Маркізом зустрічали Олю так, ніби не їли тиждень. Терлися об її ноги і заглядали у вічі.
– Ну привіт, пухнасті! Ех і корисливі ви тварини, хто вас годує до того й леститесь, вона дістала котячу їжу і поклала їм у мисочки. Коти радісно вминали.
Потім сама повечеряла і взявши телефон у руки, присіла на диван, увімкнула телевізор, зменшивши звук, так для загального фону. Вона думала:
– Ще один нудний вечір мого нудного життя. Не так я собі уявляла раніше моє доросле життя. Навіть подумати не могла, що в тридцять років ще не заміжня.
У п’ятницю ввечері вирішила зробити прибирання у квартирі. Вимила підлогу, протерла пил, зібрала сміття в пакет, просто так у домашніх штанах та розтягнутій футболці вискочила з квартири та викликала ліфт, потрібно винести сміття у смітник за будинком. У цей момент до ліфта підійшов той самий чоловік із супермаркету, Олі стало ніяково, що вона в такому домашньому вигляді. У голові чомусь промайнула думка:
– Хоч би пакет зі сміттям не порвався.
Він окинув її поглядом, усміхнувся.
– Ну, хоч сміття ви не в руках несете…
– Здрастуйте, а ви тут звідки? – Здивувалася Оля.
– Я живу тут у дев’яносто четвертій квартирі, — відповів він.
– Ой, а я з дев’яносто другої, теж живу, вже майже тиждень. Батьки поїхали у відпустку.
У цей час прийшов ліфт, чоловік увійшов, а вона вирішила почекати зі сміттям, але він кивнув їй, типу входь і натиснувши кнопку поїхали вниз.
– Ви переїхали до батьків?
– Ні, за їхніми котами наглядаю. У дитинстві тут жила, але тепер у іншому районі.
Вони попрощалися біля під’їзду, вона потягла пакет до баків для сміття, а він пішов в іншу строну.
– Ось так завжди, – думала вона, – він весь із себе акуратний та стильно одягнений, а я в домашньому і навіть не причесана.
Настрій у неї був зіпсований і повернувшись додому, залізла у ванну під душ, вимилася, висушила голову феном і сіла на диван, вмостившись перед телевізором, уткнулася в серіал, це універсальний спосіб втекти від усіх проблем – перегляд серіалів.
Трохи згодом хтось подзвонив у двері.
– Хто б це міг бути? Мабуть, до матері, – вирішила Оля і відчинила двері.
За дверима стояв той самий чоловік, симпатичний сусід і не з порожніми руками.
– Це вам і вашим котам, простяг він коробку цукерок і три пакетики з котячим кормом. – Давайте познайомимося, раз живемо по сусідству, і часто зустрічаємося, я – Андрій.
– Оля, дуже приємно, – відповіла вона, зніяковівши. – Проходьте, – тримаючи в одній руці коробку з цукерками, а в іншій пакетики з кормом, які, звичайно, відразу вилетіли з рук. Андрій ніби чекав на це і нахилившись підняв їх, пройшов у квартиру. З кімнати обережно виглядали коти, їм не дуже подобалися сторонні, але зі своєї цікавості вони мали знати, хто прийшов.
– Привіт, – весело сказала Андрій котам і махнув рукою, – ого, які гарні.
– Це Маркіз і Персик, – представила пухнастиків Оля. – Ну давайте питимемо чай, сідайте, – запропонувала вона Андрію.
– Ну давайте, не відмовлюся, а може, перейдемо на «ти», – вона кивнула на знак згоди.
Андрій виявився цікавим співрозмовником, багато жартував, розповідав історії.
– А в мене кішка звати Барселона. Якось підібрав на вулиці худеньке кошеня, приніс додому і назвав Барсиком. А коли він підріс виявив, що це дівчинка, назвав Барселоною, – розповідав він, поглядаючи на котів, які із задоволенням уминали котячий корм.
Андрій розповів, що він розлучений і все кохання дістається його Барселоні. Потім він познайомив Олю з нею. Після цього вечора життя Олі заграло новими фарбами. Щодня зустрічалися з Андрієм, сиділи у кафе після роботи. Маркіз і Персик сумували за господинею, чекали, коли вона з’явиться, а вона іноді залишалася в Андрія.
Коли приїхали батьки, довелося їм знайомитись з майбутнім зятем, а донька незабаром стала їхньою сусідкою. Андрій більше не харчувався магазинними варениками, Оля за цим стежила суворо і готувала йому вареники сама, від яких він у захваті.