Микола стояв біля вікна на кухні і дивився через тюль на двір. Там уже близько години поралася біля клумби дівчина. Вона старанно розпушувала землю, а потім акуратно садила якусь тонку розсаду… Микола б і уваги не звернув на неї, але біля лавки стояла її паличка… Він швидко вийшов з квартири і вирішив про все її розпитати

Микола знову стояв біля вікна на кухні і дивився через тюль надвір.

Там уже близько години копалася біля клумби дівчина.

Вона, стоячи на колінах, старанно розпушувала кожен сантиметр землі, і після цього акуратно садила в лунки якусь тонку розсаду.

Микола б і не звернув особливої ​​уваги на неї. Але дівчина була особливою. Вона дивно ступала на одну ногу. А біля лавки стояла її паличка.

Ось і сьогодні вона із задоволенням облагороджувала ділянку землі прямо під вікном Миколи.

Він був тут новеньким. Три місяці тому як розлучився з дружиною. Розмінявши квартиру, колишнє подружжя роз’їхалося. І ось тепер Микола оселився на околиці міста в цій маленькій квартирі на першому поверсі.

Йому було спочатку важко звикати до нового місця, але після сварок з дружиною, того дня коли вона пішла до коханця, теперішнє життя здавалася щасливим спокоєм.

Микола побачив, що дівчина почала поливати свої саджанці зі шланга, який спустила з балкона другого поверху.

Прямо над ним, виходить, і жила ця любителька квітів.

Із сусідами Микола не знайомився. Не хотів розповідати про себе, даючи привід для розмов та пересудів бабусям на лавках.

Але зараз він чомусь вийшов на ґанок і привітався з дівчиною.

-Красу робите? – запитав Микола.

-Так, – тихо відповіла дівчина і посміхнулася.

-Я міг би зі свого вікна шланг прокинути, все-таки нижче. І вам було б зручно ним усі саджанці дістати. Не треба і в лійку наливати.

Дівчина кивнула і погодилася.

Коли Микола влаштував полив зі свого віконця, дівчина була дуже задоволена. Вони познайомилися та почали спілкуватися.

Виявилося, що Ліза живе з матір’ю. Мати працює поруч на пошті, а Ліза підробляє вдома – в’яже. Про паличку Микола, звичайно, питати не став. Він подякував Лізі за її роботу з благоустрою будинку, а дівчина відповіла:

-Я не для когось стараюся, а для себе. Дуже вже квіти люблю. З дитинства. Ніхто не допомагає, та й не треба.

Люди працюють з ранку до вечора. А в мене часу трохи більше. Це для душі… Спасибі, хоч ви допомогли з поливом. Це поки розсада візьметься треба поливати частіше. А влітку тут дощі все поллють. Так що багато клопоту вам не завдам.

Микола чомусь був радий знайомству з Лізою. Їй було близько 30 років. Симпатична, мила дівчина запала в душу своєю простотою, добротою і скромністю.

Минуло кілька днів, але Ліза більше не з’являлася біля своїх квітів. Микола все виглядав у вікно вранці та вечорами, приходячи з роботи, але дівчини так і не було видно.

Не знаючи, як розпочати спілкування з Лізою, Микола якось сів на свою машину та поїхав на найближчий ринок.

Там він купив кілька кущиків троянд, три корінці півонії, саджанець яблуні та три ящички різноманітної розсади однорічників.

З усім цим багатством він приїхав до під’їзду та одразу вивантажив покупки на газон біля лавки.

Потім піднявся на другий поверх і подзвонив у двері Лізі. Йому відкрила її мати. Вона здивовано подивилася на Миколу, а потім крикнула до кімнати:

-Лізонько, до тебе прийшли!

Ліза зʼявилася в коридорі і, побачивши сусіда, почервоніла.

-Привіт, садівниця… – несміливо почав Микола. – Там я дещо привіз для нашого саду. Подивіться.

Він повернувся на лавку, і Ліза не забарилася вийти. З балкона дивилася на ящички та квіти її матір. Ще кілька сусідів стояли біля під’їзду, оглядаючи все це.

Ліза ахнула:

-Боже ти мій! Та тут таке квіткове багатство! Мені б ніколи не купити. І багаторічники! І все сортове.

Микола сидів і посміхався. Він точно вгадав як догодити дівчині. А Ліза оглядала кожен кущик і раділа, як дитина.

-Ну, Миколо, купу грошей, мабуть, за все це виклали.

-Не одній же вам, Лізонько, прикрашати наш нудний побут. Ось і мій внесок. Сподіваюся, приживеться.

-Так. Тільки садити треба швидше. Для цього доведеться ще землю покопати. Ви допоможете?

-Звісно! Тільки переодягнуся. Інструмент у вас є?

Сусіди, що стояли поруч, тихо про щось перемовлялися. Микола привітався, проходячи повз, і мимоволі подумав, що дав привід для пліток.

Проте, коли вони з Лізою вийшли до своїх клумб, то побачили, що ще дві жінки та дідок-пенсіонер приєдналися до них. Вони винесли лопатки, мітлу та невеликі граблі і почали прибирати навколо під’їзду. Потім кілька дітей, що гуляли в дворі, зголосилися допомагати Лізі з посадкою розсади.

Микола та Ліза не очікували такої уваги сусідів, але були раді. Микола пішов додому і відкривши віконце, виставив на підвіконня свій старенький магнітофон, увімкнув музику.

Через дві години нові клумби вже були засаджені розсадою, кущі молодих троянд знайшли своє місце біля лавки, півонії Ліза та Микола посадили прямо під своїми вікнами.

Після цього мати Лізи запросила Миколу до них на чай. Микола здивувався затишком та чистотою в квартирі Лізи. На всіх підвіконнях стояли домашні квіти, доглянуті та різнокольорові.

-Це все Ліза, – похвалила доньку Ганна Сергіївна. – Я працюю, а за квартирою стежить вона. І ще чудово в’яже. Покажи свої роботи, доню.

-Не зараз, мамо. Потім як-небудь. Якщо Микола захоче. Чоловікам навряд чи це цікаво… – засоромилася Ліза.

-Я обов’язково прийду подивитись на ваші роботи, Лізо. Мені цікаво.

Микола попрощався та пішов. Але спав він цієї ночі погано. Сам собі дивувався. Тільки залишився один, і тут же голову закрутила ця проста, мила дівчина.

І що він у ній знайшов? Микола й сам не міг відповісти. Але й не думати про неї він не міг. Просто сподобалася і все. Тоді Микола вирішив дати собі паузу. Зупинити спілкування на якийсь час, щоб перевірити себе. Або просто спробувати заспокоїтись.

Так минув тиждень. Микола намагався не думати про Лізу, але все частіше опинявся біля вікна. Він дивився на клумби, на кожну квітку і теплота сповнювала його серце.

-Треба ж… Раніше квітами і не цікавився, а тут… Дивлюсь і дивлюся, – думав Микола, сидячи на підвіконні.

І тут він побачив Лізу. Вона вийшла з під’їзду і дивно переставляючи ногу, підійшла до троянд. Поправила гілки, подивилася на землю під кущиками. А потім перевела погляд на вікно.

Микола застиг на місці. Він помахав Лізі та відчинив вікно, а дівчина розпливлася в посмішці. Її очі були сповнені щастя. Вона вказала на троянди і сказала:

-Наші трояндочки житимуть. Нові листочки вилазять!

-Може, поллємо? – запитав Микола.

Але Ліза заперечливо замотала головою.

-Сьогодні вночі дощ обіцяють. Не треба.

Ліза сіла на лавку, і за хвилину Микола вже сидів поруч. Вони говорили про погоду, квіти, прекрасних сусідів, про свої захоплення. Говорили, і наговоритись не могли. Ніби давним-давно знали один одного, але скучили, ніби не бачилися рік.

З цього моменту Микола не став уникати зустрічей із Лізою. І загадувати також нічого не став. Вони просто стали дружити.

Але довго їхня дружба не протрималася.

Вона перейшла в гаряче і ніжне кохання, незважаючи на те, що Микола був старший за Лізу на вісім років.

Микола зробив Лізі пропозицію через три місяці знайомства, чим вразив не лише саму Лізу, а й її матір та всіх сусідів.

Люди раділи за Лізу, говорячи Миколі, що вона дівчина-скарб, що таких тепер пошукати ще треба, та й не знайдеш.

А молоді були щасливі. Після розпису вони мешкали на першому поверсі, а мати Лізи над ними.

Сусідки казали Ганні Сергіївні:

-Анечко, дочці твоєї ангел-охоронець допоміг нареченого знайти. За добре її серце та шану до людей. Треба ж! Нікуди не ходила далі за подвір’я. Так на лаві біля під’їзду наречений їй і знайшовся!

Ганна Сергіївна витирала сльозу та хрестилася.

-Не плач, Ганно. Чекай тепер онуків. Додасться вам клопоту та радості. Ох, та вже Лізонька!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.