Микола повернувся додому пізно. Але дружини вдома не було! Рита прийшла аж опівночі. – Де ти була? – невдоволено запитав Микола. – Та так, у подруги. Нам треба серйозно поговорити, – раптом сказала Рита. – Про що? – здивувався Микола. – Про тебе і ту жінку, з якою ти сьогодні зустрічався! І не викручуйся! Я вас бачила. Ви вийшли з під’їзду, і вона провела тебе до зупинки. Микола застиг від здивування

Був недільний ранок. Микола поснідав і ліг у кімнаті на диван перед телевізором, перемикаючи канали.

Рита мила посуд на кухні і мріяла про те, як весело можна провести цей вихідний.

-Миколо! – гукнула вона з кухні. – А давай сьогодні у кіно сходимо?!

-Цього мені тільки не вистачало, – подумав Микола і вдав, що не чує.

Рита зайшла до чоловіка в кімнату.

-Ходімо в кіно, – сказала вона.

-У кіно? – невдоволено перепитав він. – Та ну його це кіно. Чогось нема бажання.

Рита сіла в крісло і жалібно подивилася на чоловіка.

-Тоді давай просто підемо погуляємо. Придумаємо щось. Розважимося. Неділя ж. Чого вдома сидіти?

-Та щось я не дуже добре почуваюсь, – сказав Микола, якому було не до прогулянок з дружиною.

В нього сьогодні було заплановане побачення з Валентиною…

-Та й погода… Сама бачиш! – сказав чоловік.

-Погода чудова, – сказала Рита.
-Вітряно, – сказав Микола.

-Зате не жарко, – сказала Рита.

-Сходи в кіно без мене. Га? – сказав Микола. – Я справді не дуже добре почуваюся. Може, посплю години дві, і все пройде. Так втомився за тиждень. Хотів хоч у неділю побути вдома. Повалятися на дивані, подивитися телевізор.

-Ну, от, – засмутилася Рита. – Я думала, що хоч у вихідні ми виберемося з дому.

-От чесне слово, Риточко, ну не той у мене сьогодні настрій, – сказав Микола. – Іди без мене. А я тобі тільки все зіпсую.

-Ну, якщо ти не підеш, то й я не піду, – сказала Рита. – Мені без тебе не цікаво гуляти. Без тебе я й у будні можу гуляти. Я теж, як і ти, поваляюсь на дивані і телевізор подивлюся.

-Приїхали, – подумав Микола. – На дивані вона поваляється, телевізор подивиться. За тиждень не надивилася. Дуже ти мені тут потрібна…

-Ти не мусиш відмовляти собі в задоволенні заради мене, люба, – сказав вже вголос Микола. – Я наполягаю, щоб ти кудись сходила. Серйозно! Або я ображусь. Подзвони подругам. Ользі, наприклад. Ти ж так давно з нею не зустрічалася. Це недобре подруг забувати. Скажуть, що Рита, як вийшла заміж, так одразу зазналася і забула нас.
Рита спробувала сказати щось проти, але в неї не вийшло. Микола і чути нічого не хотів.

Одразу, як тільки дружина пішла, Микола подзвонив Валентині і повідомив, що прямо зараз їде до неї!

Додому Микола повернувся годині о дев’ятій вечора.

Він не переживав, що Рита вже буде вдома. У такому разі він сказав би їй, що просто йому захотілося прогулятися.

Але Рити вдома не було. Микола подзвонив їй. Але її телефон був вимкнений.

-Вона, мабуть, відключила його, коли в кіно була, – подумав Микола. – А увімкнути забула.

Рита повернулася додому близько опівночі.

-Чому так довго? – невдоволеним голосом поцікавився Микола. – Ніч на дворі, а вона десь, не зрозуміло де, ходить. Я вже почав хвилюватись!

-Та так, – розгублено відповіла Рита. – У подруги була, в кіно була, а потім гуляла по місту.

-А я дзвонив тобі, – сказав Микола.

-Так? – здивувалася Рита і подивилася на телефон. – Я телефон у кіно вимкнула.

-Я так і подумав.
-Нам треба поговорити, Миколо, – раптом сказала Рита. – Про тебе і про ту жінку, з якою ти сьогодні зустрічався. І не викручуйся. Я вас бачила. Ви вийшли з під’їзду, і вона провела тебе до зупинки. Я випадково проходила повз, але ви навіть не глянули на мене.

Микола застиг від здивування.

Микола згадав, що справді повз них пройшла якась жінка, коли вони вийшли з під’їзду.

-Рито, послухай, я не розумію…

-Тебе цікавить, що я там робила? – продовжувала Рита. – Я заїхала у гості до подруги. До Ольги. Вона живе у цьому ж будинку. Уявляєш, який збіг. Що скажеш?

-Бачиш, Рито…

-Тільки не кажи, що між вами нічого немає, – сказала Рита. – Я бачила, як ви прощалися біля зупинки і це ваше прощання… З нього мені все стало ясно!

-Рито, я колись…

-Давно це у вас? – запитала Рита. – Втім… Яка різниця. Я від тебе йду. Не хочу стати на шляху вашого щастя. Ви ж так любите один одного.

Рита почала збирати свої речі.

-Так ні ж! – закричав Микола. – Ми не любимо один одного. Ми просто зустрічаємось. Точніше… Ми зустрічалися тільки двічі. І більше я не збирався. Чесне слово. І між нами немає ніякого кохання. Я люблю тільки тебе.

-Я тобі не вірю.

-Але чому? – вигукнув Микола. – Чому ти мені не віриш? Я ж говорю правду.

-Не вірю!

-Ось тобі на, – сказав Микола. – Вона не вірить. Ну, як мені довести тобі своє кохання? Як мені довести, що дорожче за тебе в мене нікого немає, і люблю я тільки тебе? Як? Скажи! Я зроблю все, що ти скажеш.

-Тоді поїхали до неї, і ти все це скажеш і їй теж! – зажадала Рита.

-Будь ласка, – сказав Микола. – Поїхали! Думаєш, не поїду? Ха, ха! Я із задоволенням. Я доведу тобі, що заради тебе та твого щастя я готовий на все!

Вони поїхали до Валі. Всю дорогу Рита була мовчазною і похмурою. Микола навіть подумав, що Рита вже шкодувала, що погодилася на це.

-Ну от, – сказав Микола. – Ми приїхали. Ти не передумала? Все-таки ніч надворі.

Рита серйозно подивилася на Миколу.

-Не передумала, – сказала вона.
-Ну, пішли, – сказав Микола і тяжко зітхнув. – Тут недалеко. Другий поверх.

Довго довелося дзвонити в квартиру, перш ніж Валентина відчинила двері.

Валя, стоячи у дверях і мовчки слухала про те, як сильно Микола любить свою дружину і нікого, крім неї. І про те, що дві зустрічі з Валею – це була помилка.

Микола говорив, говорив, говорив. Говорив дуже голосно, наговорив досить багато і сказав би, мабуть, ще більше, якби в цей момент за спиною Варвари не з’явився чоловік.

-Це хто? – запитав він сонним голосом. – І чого він тут розкричався?

-Це Микола, – сказала Валентина. – Ми з ним, як ти почув, сьогодні зустрічалися. А це мій чоловік Андрій.

-Як чоловік? – здивувався Микола. – А чому… Ти не казала, що маєш чоловіка!

-Та ти хто? – сердито поцікавився чоловік Валентини, відсуваючи дружину і виходячи з квартири.

-Я зараз поясню, – сказав Микола. – Це моя дружина…

Рита тут же сказала, що з неї вистачить, вона зачекає Миколу на вулиці і пішла вниз сходами.

Микола вийшов хвилин через п’ять. З його помʼятого вигляду було видно, що з чоловіком Валентини у нього була не проста розмова. Мʼяко кажучи, непроста…

-Ну? – запитав він. – Ти задоволена? Тепер ти віриш, що я люблю тільки тебе?

Рита подивилася на Миколу, зробила винне обличчя, посміхнулася і знизала плечима.

-Це дуже дивно, – сказала вона.

-Що тобі дивно? – не зрозумів Микола.

-Ольга, в якої я була сьогодні в гостях, – сказала Рита, – живе в іншому кінці міста. Це не її будинок. І я була не в цьому домі. І я бачила не вас. Виходить, що… Просто мені це здалося? То що?

-Як не в цьому будинку? – тихо перепитав Микола. – Як, бачила не нас? А кого ж ти бачила?

-А найдивовижніше, Миколо, не це, – сказала Рита. – А те, що ти чудово знаєш, де живе Ольга.

І тут тільки Микола усвідомив, що Ольга справді живе за іншою адресою.

-Як це так вийшло? – тихо запитав Микола.

-Це, мабуть, знак, щоб ми розлучилися з тобою. Інакше я це пояснити не можу…

Микола з Ритою розлучилися.

Минуло вже багато часу, а Микола, як і раніше, дуже переживає через те, що сталося.

Він досі не може зрозуміти, як таке з ним могло трапитися.

Він зраджував дружині з Валентиною і не знав, що у неї є чоловік, бо вона йому й не казала цього ніколи…

Так і залишився він сам один і без дружини і без коханки…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.