Аня прокинулася в чудовому настрої. Погода чудова – пташки співають, сонечко світить, тепло. А найголовніше – Вона виспалася і її нічого не турбувало.
Вона потяглася в ліжку, заплющила на секунду очі, а потім швидко встала і бадьорим кроком попрямувала у ванну, а потім на кухню.
Як завжди, на столі, лежала записка від чоловіка: люблю, цілую до вечора.
Ну, хіба не краса!
……………….
Аня познайомилася з Михайлом років 5 тому. Вона тоді ще навчалася в інституті.
Михайло був набагато старший за неї. Але вона закохалася як дівчисько.
-Навіщо тобі такий старий? – обурювалася мама. – Він же мій ровесник майже!
-Мамо…..нічого зробити не можу. Люблю його та й усе.
-Ой, люблю …. Та ти на гроші його повелася мабуть, – зєхидно сказала мама.
Але Аня розсміялася:
-Мамо, на його гроші мені все одно. Мені потрібний він.
Аня та Михайло досить швидко одружилися. Її батькам довелося ухвалити цей факт. Але, напевно, в глибині душі, вони сподівалися, що їхній шлюб не триватиме довго.
Даремно, до речі. Пройшло 5 років, а Аня все також закохана у Михайла. І Михайло у неї теж. Вона ж бачить його очі. Вони просто не можуть брехати.
…………….
-Аня, привіт! Ти вже встала? – Це дзвонив Михайло.
Аня розпливлася в посмішці.
-Так, коханий. Привіт!
-Які плани?
-Хочу сьогодні сходити на виставку. Пам’ятаєш, я тобі про неї розповідала вчора.
-Чудово! Кохана, я сьогодні затримаюся.
-Добре. Я дочекаюся тебе.
Аня відключилася і продовжила сидіти все також посміхаючись. Потім пролунав ще дзвінок. Це дзвонила мама Ані. Вони трохи поговорили, а потім мама завела свою звичайну “пісню”:
-Аня, Ти вже давно закінчила інститут. Тепер настав час піти попрацювати трохи.
-А навіщо, мамо? Ми маємо гроші. І я можу дозволити собі займатися будинком.
-Це не робота, Аня! Ось залише тебе твій Михайло, що тоді ти робитимеш?
Аня відчула, що почала закипати.
-Мамо, я не хочу говорити на цю тему. Все, бувай.
Вона поклала слухавку, але легше від цього не стало.
“От залище тебе твій Михайло, що тоді ти робитимеш?” – це питання стало крутитися у її голові.
-Та що це таке! – голосно сказала вона.
Але це питання так нікуди не поділося. І все. Весь її гарний настрій зник і на душі стало тривожно.
“І навіщо мене мама щодня посилає на роботу? Ось навіщо?! Вже другий рік це відбувається. Я через це стільки нервів витрачаю!”
Аня почала збиратися на виставку і заодно взяла спортивну форму. Вона вирішила зайти до спортзалу і позайматися йогою. Останнім часом тільки йога повертала їй позитивний настрій та гармонію. Щоправда, тривало це до найближчого дзвінка мами.
…………………
Виставка була чудова. Йога, як завжди, позитивно вплинула на неї і Аня знову любила життя, знову насолоджувалася всім, що її оточує і чекала коханого чоловіка з роботи.
7 година, 8 година…….. Він запізнювався.
Аня не нервувала, вона просто читала книгу і чекала. Хвилин за 30 вона підійшла до вікна і побачила, як до під’їзду під’їхало таксі. Вона не звернула на нього жодної уваги – адже її Михайло їздить на роботу на своїй машині. Аня вже хотіла відійти від вікна, як раптом побачила, що з таксі вийшов чоловік з такою ж фігурою, як у її чоловіка. Потім вийшла якась жінка. І вони поцілувалися. Не як друзі. Потім жінка сіла в таксі і поїхала, а чоловік зайшов до їхнього під’їзду.
Аня так і лишилася стояти біля вікна. Вона дивилася на підхід до їхнього під’їзду і молилася: аби це був не він……аби це був не він.
І тут вона почула, як ключ повертався. Все-таки це він!
-Хто небудь є вдома? – Почула вона радісний голос чоловіка.
Аня не знала, що думати, як реагувати і, як робот, попрямувала його зустрічати.
…………….
Аня втратила спокій. Ніби чоловік більше не давав приводу, але їй було ніяково. Вона прислухалася до його розмов, вона дивилася як він їде та приїжджає на роботу та з роботи. Була б її воля, вона взяла б його телефон і переглянула б усі листування, але розуміла, що так краще не робити.
-Аня, ти ж на факультеті журналістики вчилася? – спитав її якось Михайло.
“Почалося”, – подумала Аня. Що правда почалося – вона не знала.
-Так. На факультеті журналістики. А що? – запитала Ганна.
-Та нічого. Нещодавно зустрів одну свою знайому. Вона готова подивитися на тебе і може дасть тобі роботу. Якщо ти підійдеш звичайно…
“Роботу?! – здивувалася Аня. – Роботу?!”
-А навіщо мені робота? У нас проблеми із грошима?
-Ні. Із грошима проблем немає. Я просто подумав, що тобі сумно.
-Мені не сумно, – зупинила Аня чоловіка.
-І все ж. Вона завтра о 12 чекатиме тебе за цією адресою, – Михайло простягнув Ані листок паперу.- Я дуже тебе прошу прийти на цю співбесіду.
У цей момент Аня зрозуміла, що щось сталося.
“Напевно, він зустрів іншу,” – думала Аня. Вона намагалася прогнати цю думку, але вона поверталася та поверталася і фоном була присутня в її житті.
……………………
На роботу Аню взяли. Тепер щодня вона йшла рано-вранці з дому, а приходила ввечері.
“Ось і збулася мрія моєї мами, – думала Ганна. – Цікаво, що вона ще придумає?
І тут почалося.
-Аня, а ви з Мишком думаєте про дітей? Взагалі-то і я, і твій тато хотіли б з онуками понянчитися.
Ця тема теж нервувала Аню. Як тільки її мати починала говорити про це, перед очима Ані з’являлася картина Михайла і жінки, що цілуються, і ревнощі заповнювали її серце.
Йшов час і одного разу це сталося.
– Аня, ми маємо розлучитися, – заявив Михайло.
– Чому? – Запитала Аня.
– Тому що я зустрів іншу жінку, – сказав Михайло.
Аня дивилася в його очі та не вірила. У них вона читала кохання. Хоча … той поцілунок … він же був, вона сама бачила.
-Чому? – Знову запитала Аня.
-Це життя, – сказав він. – Я залишу тобі цю квартиру.
І Михайло пішов. Ось просто взяв і пішов.
………………
“Як добре, що у мене є робота, – думала Аня. – Принаймні хоч не так погано на душі, коли я там.”
І вона поринула в роботу.
………………
Це сталося за півроку. Аня йшла додому і раптом побачила друга свого колишнього чоловіка.
-Аня, привіт, – сказав він. – Нам треба поговорити.
– Про що?
Аня зрозуміла, що всі почуття, які вона так старанно ховала від самої себе, знову виникли і хотіли вивалитися назовні.
-Ось, – він просто простягнув конверт.
Аня взяла його в руки, дістала кілька аркушів паперу та розгорнула їх. Вона думала, що це лист, але це були результати аналізів.
Вона дивилася на них, на друга чоловіка і нічого не розуміла.
-Він занедужав. Дуже занедужав. І він дуже любив тебе, Аня. Дуже сильно. Занадто сильно. Він не хотів щоб ти переживала все це разом з ним. Вчора його не стало.
-Дякую, – сказала Аня.
Вона піднялася в свою квартиру і в її душі нарешті стало спокійно, хоч і надзвичайно сумно.