Ольга з Василем поїхали знайомитися з його родичами. Вони були дуже багаті і Оля дуже переживала через це. Їх зустріла бабуся Василя. Вона попросила свою хатню робітницю принести всім по чашці кави. – Скажіть, Олечко, – звернулася до неї бабуся. – А ви з моїм онуком разом вчилися? – Ні, – пробурмотіла Оля. – Я майстер манікюру. – Ну нічого, – раптом сказала бабуся. – Теж заняття, яке не яке. Оля не знала, що й думати

-Марино, а це хто такий? – Оля кивнула у бік високого, міцного хлопця.

-А, Василь?! Оо, це гордість нашого курсу! Розумник, спортсмен, інтелектуал, завидний наречений, ще й багатий, але не хизується цим.

До речі, ми тільки нещодавно, на останньому кусі дізналися, що його дід – багатий бізнесмен!

У його місті, звідки він приїхав, вся його родина знаменита! Усі займаються бізнесом і дуже багато живуть.

А що, сподобався? Навіть не думай, він не планує одружуватися, тут багато претенденток було, але всім він відмовляє! Це дуже серйозний хлопець. Вибирай іншого…

Оля прийшла на студентську вечірку до Марини, яка її по-сусідськи на неї і покликала.

Хлопців було багато, а дівчат мало. Оля нещодавно розлучилася з хлопцем і була у пошуках нового коханого, тому вона охоче погодилася сходити до Марини у гості.

Так, хлопців справді багато, є молоді люди, які були красивіші за Василя, але все ж таки саме Василь їй подобався більше – він якось дуже самовпевнено тримався, незважаючи на свою небагатослівність.

-Хм, – подумала Оля. – І з чого Марина взяла, що Оля для нього не варіант? Вона красива, у неї гарна фігура, вона добре одягається і розуміється на моді.

Цілий вечір Оля займалася тим, що посилала невидимі, але відчутні знаки у бік Василя. Вона все про щось розповідала, голосно сміялася, посміхалася, дивлячись на нього, поправляла своє розпущене волосся, і Василь нарешті її помітив і залюбувався…

Розпочався роман. До закінчення навчання Василя залишалося два місяці, і Оля робила все для того, щоб закохати його в себе.

Так, Оля не така розумна, як він, але нічого – головне, вона гарна! Ну і що, що в неї за плечима тільки школа і курси з манікюру, це теж хліб.

-Олю, я скоро їду додому, – сказав їй Василь. – У мене вдома сімейний бізнес, міцні родинні зв’язки, і тільки там моє майбутнє.

Якщо хочеш, поїхали зі мною, поки що тільки, як моя дівчина. З моїми рідними непросто, вони складні, але вони тебе приймуть, а там – як вийде.

-Все вийде, – подумала Оля. – Вже якщо тебе я закохала, то твоїм багатеньким родичім і поготів сподобаюся!

Зустріла їх бабуся Василя. Інтелігентна пані з високою зачіскою та акуратним макіяжем.

Вона попросила свою хатню робітницю принести всім по чашці кави.

-Скажіть, Олечко, – звернулася до неї бабуся, коли вони ненадовго залишилися самі. – А ви з моїм онуком разом навчалися?

-Ні… – пробурмотіла Оля. – Я майстер манікюру.

-Ну гаразд, – якось по-доброму усміхнулася бабуся. – Теж заняття, яке не яке.

Василь повернувся і розмова проходила тільки у нього з бабусею без участі Олі: про перспективи, про бізнес, про рідню.

Бабуся жила у своєму двоповерховому будинку на околиці міста, а сусідні, такі ж багаті будинки – їхніх родичів, у тому числі й батьків Василя.

Увечері вони відсвяткували повернення Василя, у будинку бабусі та дідуся було повно гостей.

Знайомлячись з Олею, всі її ввічливо вітали, але на цьому все – мабуть, рідня одразу зрозуміла, що вона ніхто, хоч і вважається дівчиною Василя. А сам Василь до того, що Олю ігнорують, ставився спокійно.

-Не бійся нічого, просто придивляйся і прислухайся, – сказав він. – До них просто звикнути треба.

Вечір був довгим та нудним. Всі за столом говорили складною мовою бізнесу, Олі нічого не було зрозуміло.
У розмову за бізнес не вступала тільки рідна сестра Василя з чоловіком – вони були вчені, чоловік якимось там професором, тож бізнес – не їхня тема.

Олі здавалося, що вона потрапила на якусь іншу планету, на якій усі говорять незрозумілою мовою.

Крім того, у всіх були такі міцні, родинні зв’язки, а Оля в це коло не вписувалася. Вона вийшла на кухню, де крутилися хатня робітниця з кухарем, і заговорила з ними.

-Ох ти, бідолашна дівчинко, і як ти потрапила в їхню сім’ю? – дивувалася хатня робітниця. – Вони все одно не схвалять ваш шлюб із Василем, навіть якщо ти вийдеш за нього заміж.

Вони тебе у своє розумне коло не візьмуть. Тут усі освічені, правильні, виховані та навіть нудні.

Веселощів навіть не буває – один бізнес у всіх в голові. Ну як господарі хороші – щедро платять, слова поганого не скажуть, на «ви» називають, не кричать, але все одно, я ріднитися з ними не стала б.

Три наступні дні нічого не змінили. Хоч родичі Василя з Олею й розмовляли, але якось сухо. Натомість Василь був у всіх улюбленцем – і в батьків, і в інших родичів. У них були якісь свої традиції, чужі для Ольги.

Оля зібралася додому…

-Ну ось, я так і знав, що тобі мої родичі не сподобаються, – сказав Василь. – Але ти не хвилюйся, зараз мені куплять квартиру за відмінне навчання, ми житимемо окремо, але тебе я одразу попереджав – я свою сім’ю не залишу.

-Та ні, Васильку, все нормально! Я тобі навіть вдячна, що ти на багато що мені відкрив очі. А сім’я у тебе хороша, міцна, але я у вашій сім’ї не житиму, це точно! Ми різні. Тож прощавай.

Василь провів Олю на поїзд. Розмовляти не було про що – обоє мовчали.

Відчувалося, що Василь в думках уже глибоко в бізнесі, у нього попереду бурхливе життя, і він справді не поспішив починати якісь стосунки.

Та й чи було це коханням?

Швидше за все цікавість, яка швидко зникла.

Оля сіла у поїзд, навіть не поцілувавши Василя на прощання, помахала йому у віконце ручкою і поїзд рушив.

Через кілька місяців Оля знову зійшлася зі своїм колишнім хлопцем Віктором.

Він сказав, що дуже переживав весь цей час і хоче виправитися – він більше не буде таким самозакоханим, яким був.
Оля була навіть рада відновити з ним стосунки – він хоч і простий, але такий рідний!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.