– Любий, завтра до нас приїде моя мама! – повідомила за сніданком своєму чоловікові Марина
– Мариночко, щастя ж яке! Теща мені холодцю і сальця домашнього привезе! – зрадів Микола
– Микольцю, тут таке діло. Мама не на один день до нас приїде. Вона заслабла і фельдшерка порадила їй обстеження пройти. Тож вона у нас трохи поживе, – пояснила чоловікові Марина
– Люба, та я не проти. Нехай живе скільки хоче. У нас же ж з Ніною Петрівною чудові стосунки, – заспокоїв дружину Миколи
– Так воно то так, Миколо, та ось тільки раніше ви з мамою в основному на її території зустрічалися, та й гостювали ми у неї недовго. Але сподіватимемося, що все добре пройде.
– Звичайно, все добре буде. Навіть не хвилюйся з цього приводу, люба.
– Дякую любий.
Наступного дня до молодих приїхала Ніна Петрівна. Сталося це о шостій годині ранку.
– Доброго ранку, молодь. Ви спите ще, чи що? А на роботу хтось замість вас піде? – привітала дочку і зятя Ніна Петрівна
– Доброго ранку, Ніно Петрівно. Так рано ще ж. Мені на роботу на восьму годину, та й Мариночці теж. Ви краще скажіть, як ви в нас так рано опинилися?
– Любий мій зятьку, ти не повіриш, попутним вітром занесло!
– Не зрозумів.
– А що тут розуміти? У сусіда нашого Олега син гостював із невісткою, а сьогодні вночі Олег їх виставив, от вони й поїхали додому, ну і я з ними.
– Дива. А чому Олег Федорович Івана виставив? Та ще й уночі, – поцікавилась Марина. – Він його з дитинства ж обожнює.
– Так це він Івана свого обожнює, а з невісткою спільної мови вже рік знайти не може. От її Микола й виставив, а заразом ще й Івана. А що вже там серед ночі сталося, Іван мені не розповів, хоча я його всю дорогу розпитувала!
– Мамо, а ти, що вночі на вулиці робила?
– Так я на шум вибігла, цікаво ж. А там таке… Ну, а потім я вирішила, що якщо все так вдало склалося, то нехай Іван мене і підвезе.
– Пощастило, так пощастило, – промовив Микола. – Але якщо так вийшло, то давайте пити чай.
– Від чаю я не відмовлюся, тільки мені солодкого не можна. Дієтичні печива у вас є? – поцікавилася у дочки Ніна Петрівна
– Дієтичні? Мамо, а давно ти у нас на дієті? – здивувалася Марина
– От поки не з’ясується все з моїм здоров’ям, доти і на дієті сидітиму.
– Зрозуміло, мамо. Це ти правильно вирішила.
– Ніно Петрівно, а ви нам холодцю свого фірмового не привезли? І сала? – поцікавився Микола
– Ні, Микольцю, я більше ні те, ні інше не їм і тобі не раджу. Шкідлива це їжа!
– А чим же ви тепер харчуєтесь?
– Ой, Микольцю, ти не переживай. Я вам домашнього сиру привезла. Тож голодним не залишишся, – заспокоїла зятя Ніна Петрівна
– Ну, я все, звісно, розумію, але ось їсти сир замість сала якось не хочеться. Піду вмиюсь, а то щось на сон хилить, не звик я так рано вставати.
– Стій! Куди ти зібрався? Я тут з дороги, вся запорошена, а ти вмиватися намилився. Ось зараз я ванну прийму, тоді і ти підеш, – заявила зятю Ніна Петрівна і гордо пройшла у ванну.
Як тільки за тещею зачинилися двері, Микола здивовано подивився на Марину.
– Люба, що це було? Я раніше за твоєю мамою нічого такого не помічав!
– Слаба вона, напевно, ось і характер зіпсувався. Хоча він у неї в принципі ніколи хорошим не був. Потерпи, вона ж до нас ненадовго.
– Ну, добре, потерплю вже заради тебе, куди подітися. Але я не думав, що вже в перший день після приїзду твоєї мами захочу, щоб вона швидше додому поїхала.
Прийнявши ванну, Ніна Петрівна пройшла до столу.
– Я не зрозуміла, а де дієтичні печива, а де мій корисний сир? Чому ви їсте бутерброди з ковбасою? Це шкідливо.
– Мамо, але нам з Миколою ніхто не забороняв ковбасу їсти. А тобі ми зараз сиру накладемо, як ти хочеш.
– Люба моя, здоров’я треба берегти змолоду, а то потім пізно буде!
– Мамо, перестань. Що з тобою таке?
– Я нове життя починаю, і вам раджу!
– Так? Ну, будемо вважати, що ми поки що до кардинальних змін не готові, Ніно Петрівно, – вліз у розмову Микола
– Значить, готуйтеся! Поки я тут, я дбатиму про вас.
Поснідавши, Микола й Марина пішли у свою спальню.
– Мариночко, я щось дуже втомився вже, а теща ще тільки приїхала…
– Миколо, будемо сподіватися, що мама швидко всіх лікарів відвідає і повернеться у село.
– Добре, якщо так, Маринко. Піду я зуби чистити, поки твоя мама ванну знову не зайняла.
Микола вмився, почистив зуби і пішов переодягатися, зрештою, йому вже треба було вирушати на роботу.
– Микольцю, зятьку, ти на обід сьогодні приїдеш? – поцікавилася у зятя Ніна Петрівна
– Так, Ніно Петрівно, я завжди додому на обід приїжджаю.
– От і чудово. Чекатиму!
– Та ви не турбуйтеся, там у нас борщ ще в холодильнику стоїть.
– Добре, добре, Микольцю, я на тебе чекаю до обіду. До речі, сорочка ця з краваткою не поєднується зовсім. Ти б, перш ніж вбиратися отак, зі мною краще б порадився.
– Що? Я… Та я…
– Заспокойся, любий, йди вже, а то на роботу запізнишся, – сказала чоловікові Марина
Як тільки за Миколою зачинилися двері, Марина вирушила в кімнату до матері.
– Мамо, недобре так. Микола дуже стильно одягається. Тобі ж завжди подобалося.
– Ну, це мені подобалося, коли він до мене в село приїжджав. А тут він на роботу зібрався. Ти бачиш різницю?
Марина, яка чудово знала характер своєї матері, ясно зрозуміла, що сперечатися з нею марно.
А на обіді Миколу чекав справжній сюрприз…
Микола, як і зазвичай прийшов додому пообідати рівно о пів на першу. Він відкрив двері своїм ключем і весело щось наспівуючи зайшов у квартиру.
– Люба моя тещо, я вже вдома! – гукнув він у кімнату, де Ніна Петрівна дивилася телевізор.
Микола зайшов на кухню, відкрив холодильник і застиг від здивування. Він глянув на плиту, подивився на стіл і раптом його погляд зупинився на мийці. Микола підійшов ближче й застиг від несподіваної здогадки.
У мийці лежала каструля, в якій мав бути борщ…
– Ніно Петрівно, а де борщ, який у холодильнику стояв? – гукнув Микола до тещі.
– А я його вилила! – раптом відповіла та. – Зате я приготувала вам корисний овочевий суп. Іди мий руки, а я чекатиму тебе до столу!
Микола зробив так, як порадила йому теща. Вимивши руки, він прийшов до столу.
– Що це? – запитав він.
– Я ж сказала, овочевий суп!
– А де в ньому м’ясце?
– Яке м’ясце, Микольцю? Про м’ясце я нічого не говорила.
– Але, Ніно Петрівно, я це їсти не хочу!
– Не вередуй, зятьку, я для тебе старалася.
Пообідавши корисним супом, Микола вирішив, що тимчасово їздити на обід не буде. У кафе навпроти його офісу годували непоганими комплексними обідами…
…– До речі, Мариночко, а Ніна Петрівна, коли до лікаря піде?
– Не знаю, любий, я не питала.
– Так запитай. Я якось не так уявляв наше спільне проживання.
Виявилося, що на прийом Ніна Петрівна записалася і йти до нього треба було через тиждень.
– Марино, а мама твоя додому, може, повернеться?
– Любий, мені здається, що вона цього робити не збирається.
– Так? Ну, гаразд, нехай живе тут…
Микола ще не знав про те, що у його тещі дуже чуйний сон. Уже вночі він з’ясував, що романтика тепер у них під забороною.
– Марино, і чого вона нам у стіну стукає? Зрештою, це вона у нас у гостях.
– Миколо, ну, потерпи, мама слаба, не будемо ж ми їй заважати спати? Ти ж бачиш, як вона нервує. Немолода вона вже, зрозуміти її треба.
Ображений Микола відвернувся до стіни.
– Вона немолода, а я молодий! Хоча, якщо подумати, то і вона молода ще жінка!
Вранці Микола прокинувся від того, що теща вирішила прийняти ванну. І приймала вона її дуже довго.
– Марино, а Ніна Петрівна не може купатися після того, як ми з тобою на роботу підемо? Я спізнюся, між іншим, а вона цілий день удома сидітиме!
– Не злися, любий, я поговорю з мамою.
Того дня Микола вмився на кухні, там же ж почистив зуби запасною зубною щіткою без пасти і вирушив на роботу.
Увечері на нього чекала корисна вечеря, яку він їсти відмовився і вирішив насмажити собі котлет.
Марина, яка повернулася трохи пізніше з роботи, застала чоловіка зі сковорідкою в руках. Причому, їй здалося, що він був явно незадоволений…
– Миколо, що тут відбувається?! – вигукнула вона.
– Марино, твоя мама намагається викинути у відро мої котлети! А я категорично проти!
– Мамо, в чому справа?
– Я дбаю про здоров’я твого чоловіка, доню, а він мені заважає!
– Господи, і скільки це триватиме? Мамо, ти ж багато років їла і смажене, і тушковане, і солоне, і…
– Більше не їм, мені лікар заборонив!
– Мамо, але Миколі він нічого не забороняв, я тобі вже говорила, дай йому спокій!
Ображена Ніна Петрівна пішла у кімнату, яку їй виділили для проживання донька й зять.
– Дякую, люба, але мені здається, що я цього не витримаю. Що трапилося з твоєю мамою?
– Та нічого з нею нового не трапилося, Миколо. Мама завжди була жінкою владною, і звикла, що існує тільки її думка, а всі решта до неї уважно прислухаються!
– Але я цього не помічав, чесне слово.
– Любий, просто ви зустрічалися з нею рідко. Я завтра спробую домовитися, щоб лікар прийняв її раніше. Тільки за прийом доведеться заплатити.
– Я заплачу. Добре б їй дозволили харчуватися як раніше, та й додому відпустили. Не так я собі уявляв наше спільне життя.
Вже наступного дня Ніна Петрівна сходила на прийом, де їй призначили купу обстежень. Вона було вирішила, що це займе багато часу, але, на її подив, вже до кінця дня вона все пройшла.
І жодних проблем у неї виявлено не було, щоправда, результати аналізів можна було дізнатися тільки наступного дня.
Але лікар сказав, що жодна дієта їй, швидше за все, не потрібна.
Наступного дня Ніна Петрівна дізналася, що має чудові результати аналізів. І житиме вона ще довго і щасливо.
А Микола трохи пізніше дізнався, що зі слів тещі, він ледар і лежень, і толку від нього в будинку ніякого немає.
– До Миколи теща приїхала, чули? – говорила біля під’їзду Ірина Федорівна. – Я з нею вчора познайомилася. Золота жінка! Так от, вона каже, що він робити нічого не вміє, і руки у нього не з того місця ростуть. А що тут дивуватися? Інтелігент. Що з нього взяти. Ось теща його додому повернеться, а до них тесть приїде, вчитиме його, що і як робити треба.
Микола, який у цей момент з машини виходив, мимоволі все це й почув. Прийшовши додому, він побачив удома і дружину, і тещу.
– Ніно Петрівно, я так розумію, ви вже всі обстеження пройшли? Більше нічого вам не призначили?
– Ні, Микольцю.
– У вас все добре, так?
– Так.
– Додому коли збираєтеся, якщо не секрет?
– Я тут подумала, що мені хотілося б у вас довше пожити. Я ще ніде не була, і з донькою не поспілкувалася вдосталь.
– Так? А я ось хотів тестя відвідати, мені потрібно в нього проконсультуватися з приводу того, як змішувач на кухні замінити. Виїжджаю через тридцять хвилин. І ви зі мною. Так би мовити, попутним вітром вас назад у ваше село і доставлю.
– Але…
– На збори тридцять хвилин! Мені ніколи. Якщо не всі речі зберете, я вам їх потім привезу.
– Марино, скажи ж йому.
– Мамо, але Микола має рацію. Ви потім з татом якось до нас приїдете, так я вам всі пам’ятки покажу. Чесно–чесно!
Ніна Петрівна пішла збирати свої речі. Вона щиро не розуміла, чому повинна повертатися у село, адже вона так добре дбала і про дочку, і про зятя!
Через пів години Микола повіз свою тещу назад у село. Приїзду коханої дружини Іван Петрович не дуже зрадів.
Він ще особливо й не відпочив, але, побачивши незадоволене обличчя зятя, пом’якшав.
– Що, Миколо, не витримав?
– Іване Петровичу, я ж думав, що в мене золота теща, поки вона в мене не оселилася. Як я так помилятися міг?
– Любий мій, вся річ у тому, що ви з Ніночкой бачитеся рідко. Втім, до неї звикнути треба. Я ось, наприклад, дуже непогано з нею живу. Хоча зізнаюся чесно, поки її не було, я відпочив. Та ти не хвилюйся. Маринка сказала, що вона абсолютно здорова, так що не скоро до вас знову приїде.
– Іване Петровичу, я квитки в кіно куплю, як Ніна Петрівна просила, і подзвоню вам, але тільки до нас ви більше аніж на годинку–дві не приїжджайте. Переживаю, що не витримаю. А я Марину дуже люблю і сваритися з нею через тещу не хочу.
– Що ви там шепочетесь? Все про змішувач запитав, зятьку? Ідіть вечеряти!
– Я не хочу, дякую…
– А я холодець дістала, і сала вже нарізала. Мені ж виявляється все це їсти можна! Значить, і тобі теж!
– Так? Тоді йду!
Вечеря Миколі дуже сподобалася, але все ж таки він вирішив, що бачитися з тещею буде нечасто і недовго.
Щоб стосунки ще часом не зіпсувати…