Ольга смажила на кухні котлетки, як раптом жінка почула, що у сусідній кімнаті її син Роман  про щось гучно розмовляє із батьком. – Мабуть знову футбольний матч обговорюють, – усміхнулася Оля. Через декілька хвилин жінка почула, що розмова поступово переростає у сварку. – Так, треба їх заспокоїти! – вирішила вона. Жінка зайшла у кімнату до чоловіка та сина. – Ви чому сваритеся? – запитала вона і несподівано для себе, помітила, що по підлозі розкидані якісь фотографії. Оля взяла одну з них, переглянула і застигла від побаченого

– Роман, ти щось рано, – Ольга крутилася на кухні, але прихід сина не помітити не могла.

– Віра Іванівна занедужала, – відповів Рома з коридору. – Ми з нею на неділю домовилися.

– На неділю? – Здивувалася Ольга. – А відпочивати коли?

– Мамо, я краще в неділю позаймаюся, ніж у якійсь темі плавати буду, – сказав він розважливо. – Вона запропонувала, я не став відмовлятися. У мене ж ціль!

– Ну, так, – посміхнулася Ольга, – ти в мене цілеспрямований!

– Ага, я зараз за уроки, – стурбовано промовив Роман. – Але ти мені до семи скажи, щоб я до Валерія Михайловича не спізнився.

– Знову на ніч? – нарікала Ольга.

– Так я біля десятої вже вдома буду, – відмахнувся він.

Ольга повернулася до приготування, а сама думала, яким серйозним хлопцем росте її син. Вчора ще машинки та конструктори грався, а тепер весь у справах та турботах.

Рік тому, коли Рома включився до свого марафону, Ольга дуже розхвилювалася:

– Синку, я розумію, що вчитися треба, але чи не багато ти на себе береш?

– Мамо, я розумію, що буде важко, але я поставив собі мету. Я хочу вступити на бюджет. Тому я хочу підготуватися до іспитів з повної програми.

– Але ти розумієш, що я зможу сплатити тобі навчання? – Запитала Ольга.

– Я розумію, але я хочу сам. А зараз я просто прошу оплачувати мені репетиторів та курси. Мамо, ти не хвилюйся – це не викинуті гроші!

– Ти такий дорослий, – Ольга змахнула сльозу.

– Батьку про це скажи, – кинув Рома і пішов до себе в кімнату.

***

Коли Рома повідомив батькам, що збирається йти в десятий клас, а потім вступати на архітектора, Максим спочатку трохи здивувався, а потім почав сваритися:

– І це мені каже мій син! Хто тебе надоумив? Мати? Бабуся? Швидше за все, обидві! Що це за професія для чоловіка – архітектор? Нісенітниця!

– Тату, – Роман намагався пояснити. – Архітектор – це затребувана професія. І добре оплачувана.

– Не треба мені тут казати! Сидіти та малювати кожен зможе! Тому цим жінки займаються! Думаєш, я не знаю? Знаю! Ми електрику в якомусь бюро перетягували, то там одні жінки! То ти хочеш так само? З жінками?

– Тату, та найвідоміші будівлі у світі проектуються чоловіками, і найвідоміші архітектори – чоловіки. Великі греблі, найвищі хмарочоси, грандіозні мости! Це все чоловіки вигадали. Та й усі палаци, замки! Історичні пам’ятки чоловіки проектували!

– Ти мені тут не розповідай! У нас у чоловіка має бути чоловіча професія! Електрик, слюсар, механік, будівельник! Ось! Це гідні чоловічі професії! І ніколи без шматка хліба не залишишся. А всі ці архітектори… Малюють вони, розумієш, вигадують! А кому воно потрібне?

– Тату, усім треба! – наполягав Роман.

– Дамба нам у місті не потрібна! У нас і річки нема! Хмарочоси теж ні до чого, п’ятиповерхівок на всіх вистачає. Чи ти думаєш, що тобі на центральній площі палац замовлять збудувати?

– Тату…

– Викинь з голови свою нісенітницю! Атестат одержав? От і шуруй з ним до коледжу, отримуй професію!

– Ні! – твердо відповів Роман. – Я знаю, чого хочу! І я знаю, що робитиму, щоб цього досягти!

– Ах ти..! Ти батьку посмів суперечити? У дитинстві тебе не виховав, то я зараз за тебе візьмуся!

Максим потягся за ремнем. Але Роман теж був не з боязких. Він грізно сказав:

– Тільки спробуй! Я не маленький хлопчик! Я знаю, як за себе постояти. Ти мене сам учив.

– Ти? Так говориш до батька?

– Ти перший почав, – спокійно відповів Роман.

– Ах ти.! – вигукнув Максим, але ремінь залишив.

Максим хотів ще якимось чином надоумити сина, але його й слід застиг.

З того часу стосунки у них зіпсувалися остаточно.

Але, якщо Роман, намагався ігнорувати батька, то Максим не втрачав нагоди сина зачепити.

***

– Олю, щось Роман наш схуд, – нарікала Діна Андріївна. – Не занедужала наша дитина?

– Ні, мамо, – відповіла Ольга, – він просто займається щосили. Ціль поставив, що хоче вступити на бюджет.

– Господи, може не треба так себе вимотувати? – Запитала Діна Андріївна. – Я дам грошей на платне!

– Мамо, – Ольга посміхнулася, – я на платне і сама заробляю. У мене і прибуток іде і на розвиток вистачає. Це рішення самого Роми. Він попросив лише репетиторів оплачувати.

– Маленький чоловік росте! – Бабуся розплакалася.

– Не розумний чоловік росте! – втрутився Максим. – Що він своїми малюнками заробить? Буде, як художники, біля парку стоятиме, свої малюнки за копійки продавати!

– Архітектор та художник – це зовсім різні професії, – зауважила Ольга.

– Не треба ля-ля! Що одне, що інше – сидить, малює, а потім це за ламану гріш нікому не треба буде! Ви ще дві підтакуєте, ми тобі навчання сплатимо! Я ось ні копійки не дам!

– У тебе ніхто й не просить, – зауважила Ольга.

– А ці курси? А репетитори? Купу грошей коштують! Ми збиралися великий телевізор купувати, а через ці заняття доводиться відкласти поки що покупку!

– А в чому проблема? – Ольга здивувалася. – Я на твою зарплату особливо не посягаю, йди і купи, якщо ти такий багатий!

– Так-так, зятю! – підтримала Діна Андріївна. – Ольга квіткові магазини утирмує і будинок, і платежі, і холодильник. А ти як у сім’ю вкладаєшся?

– Не ваша це справа, Діно Андріївно! – Процідив через зуби Максим. – Це наша сім’я, і ​​ми самі розберемося, що і як витрачати!

– Та я й бачу, як ти добре розібрався, поїсти не забуваєш, про телевізор думаєш, на сина грошей не даєш, а зарплатню з кишені навіть не показуєш! – Пробурчала для порядку Діна Андріївна.

– Та йдіть ви обидві! – пирхнув Максим. – А ще третю дівчинку, яку я раніше сином рахував, із собою заберіть! Ви ж його підтримуєте у дівчачій професії! Не буде з нього чоловіка!

***

Оля по п’ятому колу намивала одну тарілку і навіть цього не помічала. Руки робили самі, а думки були дуже далекі:

«Недобре щось коїться з Максимом. Зовсім він усунувся від сім’ї. Звичайно, двадцять років шлюбу охолодять будь-кого, але такий холод?…»

Щось зламалося у чоловіка, коли Роман чітко заявив про свій вибір майбутнього. Тільки Ольга не могла зрозуміти що.

***

– А Максим наш – бракованого сина виростив! – сміявся Петро. – У всіх сини, як сини, а цей буде архітектором! Малювати буде!

– Як ти так сина увпустив? – підтримав приятеля Грицько. – Може, ти дівчинку хотів, а тепер сина переробляєш?

– Нічого я не хотів! – відмахнувся Максим. – Це дружина з тещею його з толку збили! Ні б, сина виховувати нормальним чоловіком, так вони йому ще й у всьому потурають!

– А ти навіщо? – Сміючись, спитав Петро. – Ти ж чоловік! Електрик! Що ж ти сам сина не виховав, як треба?

– Я ж працюю! – виправдовувався Максим. – У мене нормальна чоловіча робота! А ще халтури! Ніколи мені з ним поратися? Це жінки повинні розуміти, раз у сім’ї хлопчик народився, то з нього чоловік вирости повинен!

– А ці дві, – він скривився, – зіпсували мені спадкоємця! Хоч бери та відмовляйся від нього!

-Сам не додивився, а тепер відмовлятись! Вправ розум і Роману і дружині! Чи ти не чоловік?

Максим і послухався поради, і вирішив, що зробить все, як прийнято чоловіку, а сам пам’ятав, як Роман йому відповів, коли він за ременем потягся. І було в нього переконання, що рука того не здригнеться.

Подумав, та й вирішив:

«Робіть, як хочете!» – це стосувалося і сина, і дружини.

***

Роман, не вірячи своїм очам, витяг телефон і почав знімати. Його батько, сидячи в машині, цілувався… з якоюсь жінкою.

І не просто так, на прощання, а серйозно та самозабутньо. Зняв він і відео і фото. Особливо постарався, щоб було чітко видно обличчя, машину, місце в глухому дворі.

Навіщо? Роман одразу подумав, що покаже це батькові, і скаже, щоб той від нього відстав зі своїми підколками та моралями.

Тому що Максим, що не день, ображав сина, називав… дівчиськом і любителем жіночих робіт. А ще постійно казав, щоб Роман собі… сукню купив, щоб не виділятися на тлі жіночого царства.

Роман і так підкошувало навантаження, а слова батька, так взагалі виводили з себе.

– Ось тепер ти замовкнеш! – задоволено промовив Рома. – А я хоч житиму спокійно!

І потім прийшла інша думка:

– А він же маму обманює! Найбезчеснішим чином обманює! Це ж чистої води зрада! Потрібно заступитися за маму!

З телефоном у руці Роман попрямував у фотоательє, де збирався зробити фотографії. Він уже не збирався просто переконати батька замовчати, але ухвалив інше рішення.

***

– Батьку, – сказав Роман грізно, коли мама їх не чула. – Я все знаю про іншу жінку.

– Що ти там знаєш, – відмахнувся Максим. – Не твоя це справа.

– Я вас бачив, – сказав Рома і виклав фотографії.

– Ну, і що ти хочеш? Щоб я тобі дав грошей? Чи спідницю купив?

Роман стерпів чергову образу і сказав:

– Я хочу, щоб ти від нас пішов!

Максим грізно глянув на сина.

– Це не тобі вирішувати! Ти зрозумів? Без твої порад розберемося!

Нав вигуки прибігла Ольга:

– Що відбувається? – Але їй на очі попалася одна з фотографій.

Максим хотів забрати фотографії, але не встиг, Ольга підняла одну з підлоги та уважно розглядала:

– Дуже цікаво, – сказала вона.

– Викинь це у сміття! – здавлено промовив Максим. – Це нічого не значить. Я з сім’ї йти не збираюся. Це була звичайна помилка!

– Серйозно? – Ольга підняла брову.

– Я тобі українською мовою говорю, це випадковість. Я схибив, зрозумів свою помилку і все це закінчилося. Я зробив вибір! Я залишаюся у родині! – говорив він і викидав решту фотографій.

– Ні, – сказала Ольга, – не залишаєшся.

– Я голова сім’ї! Я хазяїн у домі! Я прийняв рішення! – вигукував Максим. – Я не цей мамин синок, який танцює під чиюсь дудку! Я сам ухвалюю рішення!

– Максиме, ти такий же глава сім’ї, як я балерина, тобто навіть здалеку не схожа. Так що зібрав речі та пішов звідси!

– Це мій будинок! І мені йти нікуди!

– Тепер це не твій будинок, а ця квартира, як була моєю, так нею і залишиться! Пішов геть!

– Ну, як ти без чоловіка в будинку будеш? – Зі зловтіхою запитав Максим. – Я ж потім не повернуся, скільки б ти не просила!

– А мені чоловік не потрібний, у мене в будинку залишається чоловік!

– Мамин синок! – кинув Максим.

– Нехай, – кивнула Ольга, – тільки на нього я можу покластися в його шістнадцять років, а на тебе взагалі ніколи не розраховувала. Іди, Роману треба готуватися до іспитів!