Михайло обвів поглядом своє житло. – Мда… Сумна картина. – Скоро зима. Як же я тут житиму? Ох, що ж я наробив! Михайло знайшов на кухні електричну плитку. Дістав з сумки шматок сала, хліб. Заварив чай… Від гарячого чаю трохи зігрівся. Ось як життя з ним так обійшлося? Як так могло статися з його квартирою

Михайло обвів поглядом своє житло. Сумна картина… Два маленьких віконця освітлювали убогу обстановку.

-Скоро зима… Як же я тут житиму? Ох, що ж я наробив…

Михайло, вийшов на подвір’я. У сараї він знайшов дрова, їх виявилося чимало, на його велику радість. Колись давно, батьки переїхали в місто. А будинок не продали, тітка жила, далека їхня родичка. Після того як її не стало будинок так і стояв закритий. Зате свій…

Михайло знайшов на кухні електричну плитку. Дістав з сумки шматок сала, хліб. Заварив чай… Від гарячого чаю трохи зігрівся… Ось як життя з ним так обійшлося?

Він жив раніше у місті, у невеликій, але доглянутій квартирі. Дружини його давно не стало. Єдина донька жила в іншому місті з родиною. Все кликала батька до себе.

-Татусю, давай продамо квартиру, до нас переїдеш, місця вистачить, у нас великий будинок! З онуками гуляти будеш! Що ти все один і один!

Старий спочатку не хотів ні в яку їхати, тут його будинок, тут його кохана Настуня… Але потихеньку почав допускати думку про переїзд. Йому уявлялися прогулянки з онуками. Не хотів тягарем бути. Він старий ще міцний! Думав, думав… Зважився. Все-таки старіє. Як одному бути далі?

Доньці не став нічого говорити. Вирішив продати квартиру, і приїхати, от сюрприз буде! Знайшов конторку, обіцяли швидко все зробити, знайти хорошого покупця, продати вигідно квартиру!

-Пощастило тобі, діду, все зробимо швидко! Зараз договір оформимо, все буде якнайкраще!

І не помітив старий каверзи. Начебто все читав, все переглядав, тільки толку ж!

Якось подзвонили у двері люди, показали документи. Нові мешканці. Дали день, щоб забрав речі. У чоловіка підкосилися ноги. Михайло в конторку – а там інші люди. Ніхто нічого не знає… Розбирався по всіх інстанціях і в результаті йому порадили їхати до доньки… Нічого довести було неможливо.

Михайло за голову схопився, як розповісти доньці, що батько її недолугий наробив!

Зібрав він пожитки і поїхав в село. Поки тут поживе, подумає, що далі робити…

Дочка дзвонила, питала, чи все в нього добре. Михайло витер сльози:

-Не хвилюйся, доню, все добре!

Він, батько, вона – дочка. А йому так хотілося розплакатися, ніби, це він дитина, поскаржитися, розповісти про свою біду… Взяв себе в руки… Ну не можна, не зараз… Добре, що дочка далеко. Приїде не скоро.

Так і залишився в селі… Навів порядок у будинку, все перемив, підмазав пічку. Йому не звикати, один довго жив. А руки золоті у нього.

У селі ще багато жителів, але більше всі старі, допомога всім потрібна. Деякі ще й корівку тримають, так і молочка дадуть, та скільки йому там треба… Потихеньку життя налагодилося. Доньці так і не зізнався… Їздив у місто.

Після останньої поїздки в місто, старий зовсім знітився, і вирішив остаточно до доньки не їхати, навіщо їй такий недолугий батько, без грошей і квартири!

По сусідству жила Ганна, самотня жінка. Михайлу довелося спочатку частенько до неї заходити. То інструмент попросити, що від колишнього чоловіка залишився, то солі, то каструлю. Не відмовить, знає про його біду. Треба виручати бідолаху. Згадувала сусідка часто його тітку, хорошими словами згадувала.

-Тітка сама і корову тримала, і свиней, і курей, все своє було.

Ганна розповіла Михайлу про його тітку, про її життя. Міцна була жінка. Працювала, не покладаючи рук. Влітку продавала приїжджим дачникам молоко і яйця. Чоловікові стало соромно, адже він не цікавився життям самотньої дальньої родички.

-Куди гроші дівала, одна ж жила! І навіщо таке господарство тягнула? – тільки дивувалася Ганна.

Літній чоловік швидко прив’язався до сусідки. Часто приходив до неї в гості, на чай. Ганна була гарною господинею.

Михайло підремонтував стару лазню, поправив сусідці паркан. Будинок у неї був непоганий, трохи дах полагодити, живи і радуйся. Ганна і не сподівалася, що у своїй глушині вона зустріне такого чоловіка.

Так Михайло перебрався до сусідки… Але навесні вирішив будинок свій полагодити.

Якось пішов у будинок, перевірити чи не протікає дах, на вулиці сніг з дощем, холодно. Зайшов, присів на старий диван. Згадав дитинство. Раптом він придивився до стіни і побачив, що шматок шпалер свіжіший приклеєний. Підійшов, відірвав. Так і є, тайничок. А в тайничку скринька.

Михайло здув пил, відкрив скриньку. І ахнув. Усередині золоті прикраси. Сережки, каблучки. Ось навіщо тітка в місто їздила! А він зовсім про неї забув. Тітка горда була, але думала, що хоч коли не стане її то згадають її добрим словом!

Михайло вирішив, що тепер можна і доньці зізнатися, що наробив. Тяжко вантаж нести одному. Ікони старі, дорогі, ще при бабусі висіли, тітка все зберегла!

Донька з чоловіком приїхала до батька. Звинувачувала себе, давно треба було забрати батька, не було б лиха. А то зовсім сивий став від переживань. Обійняла його.

-Як ти міг, не зателефонувати, не розповісти, рідний ти мій. Може і адвоката відразу найняли б, а то стільки часу втратили! Але справу переглядають, може, що і вийде! Збирайся, батьку, тепер я тебе не залишу!

Ганна стояла осторонь і мовчки спостерігала. Знову одна залишиться, а щастя було так близько… Поїде її Михайло, що йому робити тут, у відсталому селі, тепер багатий він, є з чим до дочки їхати.

Михайло підвів доньку до Анни.

-Ні, дочко, ви вже самі розпоряджайтеся тіткиними цяцьками, їдьте додому. А я вже вдома! Повернувся я на батьківщину, і знайшов своє щастя! Не думав я, що на старості життя зробить мені такий подарунок!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.