– Як же ти дістав! – Ірина вискочила з машини, щосили гримнувши дверима. – Не пробачу! Ніколи! – полетіло їй услід. На роботі в Ірини все валилося з рук. Вона ніяк не могла заспокоїтись. Пролунав дзвінок. Ірина побачила, що дзвонить чоловік. – Зараз почне мораль читати, – подумала жінка і відповідати не стала

 – Як же ти дістав! Ненавиджу!  – Ірина вискочила з машини, щосили гримнувши дверима.

 – Не пробачу! Ніколи!  – полетіло їй услід.

З самого ранку настрій у подружжя був огидним. Ігор розсіяно збирався на роботу, не звертаючи уваги на набридле скиглення дружини з приводу нестачі грошей.

Ірина почала пиляти чоловіка, як тільки прокинулася.

Вона вважала, що Ігор не цінує їхнього шлюбу, тому навіть не намагається більше заробити. Сидить у своєму офісі, замість того, щоб пошукати щось більш вартісне.

 – Ти мене чуєш взагалі?  – закричала вона, коли зрозуміла, що Ігор відкрито не надає значення її словам.

 – Чую, на жаль…

 – І що я сказала?

 – Що тобі мало грошей.

 – Я цього не говорила!  – зойкнула дружина,  – вічно ти все перевертаєш із ніг на голову!

 – Правда? Думаю, ти це робиш набагато краще за мене.

 – Ага, скажи ще, що я у всьому винна!

 – У чому «у всьому»?

 – У тому, що ми живемо як кішка із собакою…

 – Іноді вони дружать…

 – Знущаєшся?

 – Навіть не думав…

 – Я подам на розлучення!

 – Ну нарешті хоч одна здорова думка…

 – Ти пошкодуєш про це!

 – Зрозуміло…

Це був, по суті, традиційний ранковий діалог, до якого обидва давно звикли. Інакше спілкуватися не виходило. Та вони й не намагалися особливо. Посварилися, розбіглися на роботу, увечері зустрілися, вночі помирилися, ранком почали все спочатку.

Цього дня неприємна розмова продовжилась у машині.

 – Як з тобою жити! На тебе не можна покластися! Навіть страшно дитину заводити,  – Ірина спеціально проїхалася слабим місцем. У пари за п’ять років спільного життя дітей так і не сталося.

 – Дитину? Невже ти все ще хочеш дитину?

 – Хочу, але видно доведеться позбутися.

Ігор натим на гальма. Його обличчя перекосилося:

 – Що ти сказала?

 – Що не збираюся від тебе народжувати. Невдаха!

 – Ти вагітна?  – у голосі чоловіка почулися нотки радості, ніжності та надії.

Ірина багатозначно промовчала.

 – Тільки посмій позбутися дитини!

 – У тебе не спитала!

 – Я тебе попередив…

 – Ну дуже страшно. Шкода, що пізно.

 – Що означає «пізно»?

 – То й означає!

 – Ну, ти і пог*нь!

І ось тут Ірина, не витримавши, вискочила з машини. Ігор рвонув із місця. Гнів застилав очі. У душі здіймалася справжня, неприборкана ненависть.

 – Як вона посміла?! Моя дитина!

Ледве встигаючи реагувати на дорожні знаки, він не помітив червоного світлофора.

Зіткнення. Темрява.

 – Все…,  – пролетіла остання думка…

Ірина не йшла, вона майже бігла вулицею, подумки продовжуючи розмову з чоловіком:

 – А чого ти хотів? Ти давно забув, що я жінка! Що потребую уваги, любові, а не постійних причіпок і скандалів. Ти мізинця мого не вартий! Дитину він захотів! А я не хочу? Тільки які з нас батьки, якщо ми години не можемо нормально спілкуватися? Ні, треба розлучатися. Це не є життя. А дитину я й одна виховаю. Може, зустріну нормального чоловіка. Правильно зробила, що обдурила. Треба було взагалі нічого не казати.

На роботі в Ірини все валилося з рук. Вона ніяк не могла заспокоїтись і раптом подумала:

 – От би залишитися однією. Розлучення – така гидота. Спробуй переживи. Ще невідомо, як Ігор поведеться.

Пролунав дзвінок. Ірина побачила, що дзвонить чоловік.

– Зараз почне мораль читати, – подумала жінка і відповідати не стала.

Він зателефонував кілька разів. Зрештою телефон замовк.

 – Увечері все йому висловлю. Досить мучити один одного, – вирішила Ірина і поринула в роботу, щоб якось відволіктися.

 – Іра, тебе до телефону,  – покликала співробітниця до стаціонарного апарату.

 – Так?  – Іра поняття не мала, хто міг їй дзвонити за цим номером.

Незнайомий чоловічий голос повідомив, що сталася біда, Ігора не стало.

Вислухавши, Ірина повільно поклала слухавку. Кілька секунд постояла біля столу і впала без почуттів.

Похорон пройшов як у тумані. Ірина не розуміла, де вона, що відбувається. Увечері, залишившись одна, взяла сорочку Ігора, яка ще зберігала його запах, притиснула до грудей і гірко заплакала.

В голові набатом звучали останні слова чоловіка:

 – Не пробачу! Ніколи! …

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.