Ми розлучаємося, – Анжела збирала речі в валізи. – А хоча б причину дізнатися я можу? – запитав Марко. – Я думала, що ти зможеш забезпечити мені гідне життя. Стільки часу на тебе витратила

-Ми розлучаємося, – Анжела діловито збирала речі в валізи.

-А хоча б причину дізнатися я можу? – запитав Марко, притулившись до стіни. Він безпорадно спостерігав за зборами, і ніяк не міг зрозуміти, що ж могло трапитися.

-Я думала, що ти з багатої сім’ї і зможеш забезпечити мені гідне життя, – роздратовано відповіла дівчина, не на секунду не припиняючи своїх дій. – Стільки часу на тебе витратила!

-А чим тебе не влаштовує моє матеріальне становище? – здивовано поцікавився хлопець. І тут було чому дивуватися. Щовечора – вечеря в ресторані, букети мало не кожен день. А подарунки взагалі дарувалися з приводу і без.

-А я сьогодні познайомилася з твоєю матір’ю. І вона мені все розповіла. Так що можеш не прикидатися.

-І що ж такого вона розповіла?

-Що всі ті гроші, що у тебе зараз є – залишки від спадщини. І що їх вистачить на рік-два, в кращому випадку. Мене такий розклад не влаштовує, знайду собі кого-небудь кращого.

Нарешті, останній чемодан стояв біля дверей. Анжела останній раз оглянула кімнати поглядом, намагаючись зрозуміти, чи не залишила чого і продовжила:

-І взагалі, з твого боку було підступно обманювати дівчину. Я то сподівалася, що витягнула щасливий квиток, а виявилося, що це тільки гарна обгортка. Бувай!

Марко ще довго дивився на зачинені двері і до нього, нарешті, дійшло, чому батько був проти їхніх стосунків. Дівчина була черговою любителькою грошей.

У двері подзвонили. Марко не хотів нікого бачити, так що навіть не поворухнувся. Тоді в замку забрязкав ключ, і двері відчинилися. На порозі стояла мама і дивилася на єдиного сина з розуміючою усмішкою.

-Пішла, все-таки, так?

-Ага, – мляво відгукнувся хлопець, дивлячись в стелю. – Ти спеціально їй всі ці байки наговорила?

-Ну звичайно, – розсміялася жінка, сідаючи поруч із сином. – У цій родині це стандартна перевірка. Колись і до мене приходила моя люба свекруха і заявляла зовсім те ж саме.

-Ось тільки ти перевірку пройшла, – сказав Марко і раптово посміхнувся. – А ходімо в ресторан? У мене і столик замовлений. Чого добру пропадати? А я просто наступного разу розумнішим буду. Ніяких більше дорогих прикрас і постійних походів в ресторани. Стану звичайним студентом із середнім достатком.

-Розумник, – погладила його по голові жінка. – Весь в батька…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.