-Ми розлучаємося, – Анжела діловито збирала речі в валізи.
-А хоча б причину дізнатися я можу? – запитав Марко, притулившись до стіни. Він безпорадно спостерігав за зборами, і ніяк не міг зрозуміти, що ж могло трапитися.
-Я думала, що ти з багатої сім’ї і зможеш забезпечити мені гідне життя, – роздратовано відповіла дівчина, не на секунду не припиняючи своїх дій. – Стільки часу на тебе витратила!
-А чим тебе не влаштовує моє матеріальне становище? – здивовано поцікавився хлопець. І тут було чому дивуватися. Щовечора – вечеря в ресторані, букети мало не кожен день. А подарунки взагалі дарувалися з приводу і без.
-А я сьогодні познайомилася з твоєю матір’ю. І вона мені все розповіла. Так що можеш не прикидатися.
-І що ж такого вона розповіла?
-Що всі ті гроші, що у тебе зараз є – залишки від спадщини. І що їх вистачить на рік-два, в кращому випадку. Мене такий розклад не влаштовує, знайду собі кого-небудь кращого.
Нарешті, останній чемодан стояв біля дверей. Анжела останній раз оглянула кімнати поглядом, намагаючись зрозуміти, чи не залишила чого і продовжила:
-І взагалі, з твого боку було підступно обманювати дівчину. Я то сподівалася, що витягнула щасливий квиток, а виявилося, що це тільки гарна обгортка. Бувай!
Марко ще довго дивився на зачинені двері і до нього, нарешті, дійшло, чому батько був проти їхніх стосунків. Дівчина була черговою любителькою грошей.
У двері подзвонили. Марко не хотів нікого бачити, так що навіть не поворухнувся. Тоді в замку забрязкав ключ, і двері відчинилися. На порозі стояла мама і дивилася на єдиного сина з розуміючою усмішкою.
-Пішла, все-таки, так?
-Ага, – мляво відгукнувся хлопець, дивлячись в стелю. – Ти спеціально їй всі ці байки наговорила?
-Ну звичайно, – розсміялася жінка, сідаючи поруч із сином. – У цій родині це стандартна перевірка. Колись і до мене приходила моя люба свекруха і заявляла зовсім те ж саме.
-Ось тільки ти перевірку пройшла, – сказав Марко і раптово посміхнувся. – А ходімо в ресторан? У мене і столик замовлений. Чого добру пропадати? А я просто наступного разу розумнішим буду. Ніяких більше дорогих прикрас і постійних походів в ресторани. Стану звичайним студентом із середнім достатком.
-Розумник, – погладила його по голові жінка. – Весь в батька…