Уявляєш, мені на роботі премію дали, – хвалився Олег. Вероніка була рада за чоловіка. Та й за себе теж. Скоро їй виповниться 28 років, і вона була впевнена, що Олег подарує їй те, про що вона давно мріяла – невеличкий рюкзачок

-Уявляєш, мені на роботі премію дали.

Олег явно хвалився. І Вероніка була за нього рада. Та й за себе теж. Скоро їй виповниться двадцять вісім років. І, вона була впевнена, що Олег подарує їй те, про що вона давно мріяла.

Вероніка взагалі завжди серйозно ставилася до свят. Навіть на Новий рік вона збирала маленькі коробочки з подарунками для своїх друзів і колег. Що вже говорити про Олега. На подарунки для нього Вероніка зазвичай збирала гроші. І завжди намагалася догодити.

Олег радів.

Але ось у відповідь Вероніка отримувала такі подарунки, які їй були зовсім не потрібні.

Натякала на кросівки – отримувала помаду. Просила книжку з улюбленої серії – отримувала листівку.

Олег не хотів запам’ятовувати, про що вона просить. А, якщо бути чесніше, то просто не хотів витрачатися. Що було “по акції”, те і приніс.

Вероніка цього разу вирішила все змінити. І за місяць до свята чітко сказала:

-Хочу рюкзачок. Ось такий, – і Вероніка показала фотографію на сайті, де його можна замовити. Не дуже дорогий. Але якісний. Такий, який вона давно хотіла.

-Добре, піде, – відповів Олег.

До цього Вероніка якось соромилася говорити прямо. То натякала, то просила. Але кожен раз додавала – “це просто варіант, а ти сам вирішуй”.

Хоча Олег, наприклад, легко міг заздалегідь сказати, що саме йому потрібно. І не переживати через це, навіть якщо подарунок дорогий. Цього разу Вероніка вирішила взяти з нього приклад.

-Я буду дуже рада, – сказала Вероніка тоді.

І ось якраз напередодні дня народження Вероніки, Олег сказав про премію. Явно натякав на те, що купив подарунок.

Принаймні, Вероніці так хотілося думати.

Вранці подарунка вдома не було. Але це не важливо. Олег пішов на роботу, просто на столі залишати не захотів, явно хоче подарувати особисто. Вдень Олег не дзвонив, не вітав. Напевно, все буде ввечері…

Ввечері Олег прийшов без квітів і без подарунка…

Невже доставка буде?!

Хоча Вероніка вже починала сумніватися. Об одинадцятій, коли чекати було вже нічого, вона запитала:

-Ти нічого не хочеш мені сказати?

-А що я повинен сказати? – Олег не надто охоче відволікся від телефону.

Забув. Він просто взяв і забув. Хоча вона стільки раз нагадувала. І післязавтра вони збираються святкувати з усіма друзями. Забув…

-Ти не пам’ятаєш?

Олег виглядав здивованим, а потім зрозумів.

-Ой, я й справді забув. Так незручно вийшло, – він вибачився, ще раз повторив, що йому шкода, і знову відволікся на телефон.

-Це все?

-Слухай, я вже вибачився, – тепер він починав злитися.

-Я думала, подарунок буде…

Вероніці стало так прикро, як ніколи не було. Вона завжди старається заради нього, а він в цей єдиний раз, коли Вероніка заздалегідь неодноразово попереджала, забув. Або зробив вигляд, що забув. Що, до речі, більш імовірно…

-Ну, не згадав. Наступного разу все буде.

Наступного разу… Ясно. Все він чудово пам’ятав. Просто зробив вигляд, щоб не витрачати гроші.

Стало прикро. Не через сам подарунок, а через відношення. Все, свято зіпсоване…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.