Люба підмітала двір, коли у хвіртку хтось постукав. Перед нею стояв високий чоловік, років 40-ка, в костюмі і білій сорочці. – Тут живе Юля? – Так. А ви хто? – Я її наречений

Люба підмітала двір, коли у хвіртку хтось постукав. Вона поправила хустку і відсунула засув. Перед нею стояв високий чоловік з бородою, років сорока. Та ще й при повному параді. В костюмі і білій сорочці з метеликом.

-Вам кого? – здивувалася Люба. Він дістав телефон, звірив номер будинку і відповів:

-Тут проживає Юлія Захарчук?

-Так. А що трапилось? Вона щось наробила? – Люба занепокоїлася.

-Не турбуйтеся. Нічого такого, – посміхнувся він. – Я її наречений.

Люба здивувалася. Її доньці дев’ятнадцять, але який ще наречений?! Вона голосно гукнула:

-Юля, донечко, вийди будь ласка. Тут до тебе дехто приїхав…

-Ну хто там ще? – вийшла з дому незадоволена Юля з величезним бутербродом в руці. Побачила чоловіка і швидко сховала руку з бутербродом за спину.

-Сергій? – нерішуче спитала вона, оглядаючи його з ніг до голови.

-Юля, – розгублено запитав він.

Так би вони й дивилися один на одного, якби не Люба.

-Що відбувається? Який, такий наречений у тебе з’явився Юля? Де ви з ним познайомилися? – запитала вона.

Вони хором відповіли:

-В інтернеті!

Любі стало смішно.

-Ну дивлячись на вас, я розумію, що ви ледь один одного впізнаєте?

Сергій кивнув.

-Юля, ти на фотографіях худенька блондинка з блакитними очима.

-А ти молодий красивий хлопець, з біцепсами, – Юля взялася в боки.

-От і зустрілися. Старий хлоп і дівчисько. Які переборщили з фотошопом, – Люба залилася сміхом.

Коли сміх у Люби пройшов, вона запитала у Сергія:

-А ви взагалі звідки до нас приїхали?

Він назвав найближче місто.

-Ну, як я бачу, весілля відміняється. Як назад поїдете? Останній автобус півгодини тому поїхав, – запитала Люба.

-Не знаю, – він розвів руками.

-Взялися на мою голову, – Люба зітхнула. – Гаразд, переночуєш у нас, а завтра на ранковому поїдеш. Юлька, досить стояти, веди нареченого в будинок, він напевно зголоднів.

Юлька колихаючи зовсім не модельними формами, повела гостя в будинок. А Люба зітхнула.

-І навіщо я їй комп’ютер купила? Краще б кабанчика зайвого прикупили. Розбирайся тепер з цим, – і теж пішла в будинок.

Наречений з нареченою сиділи мовчки. Видно було, що їм обом незручно.

-Юлька, ну хоч би на стіл накрила. Сергій, чого там в кутку притулився? Давай за стіл. Чим багаті, тим і раді. Ось все своє, з городу і господарства. Ви там в місті напевно вже і забули, що таке натуральний продукт, – припрошувала вона гостя.

-Я теж не з порожніми руками, – раптом схаменувся він і дістав із сумки ігристе і коробку цукерок.

Люба покрутила його в руках.

-Фу, газована вода. Давайте я краще своєї дістану. Вона у мене солоденька, не те що ваша кислятина, – і швидко збігала в кладовку.

Після першої, Сергій зняв метелика, після другої піджак з жилетом і розговорився.

-Я ж в перший раз так знайомився. Не виходить у мене з жінками. Скоро сорок, а я один, як перст. Батьків давно немає, я пізня дитина. Навіть бороду для солідності відростив. Юля мені відразу сподобалася. Люблю блондинок з блакитними очима. Вони мені здаються такими ніжними, – і осікся, дивлячись на руде волосся дівчини і темні очі.

-Вибачте…

-А хочеш я в нашому селі тобі наречену знайду? – запитала Люба. У нас їх багато. І блондинок і брюнеток і яких хоч, – засміялась вона.

-Яких хоч?

-Та жартую я, ти жарти розумієш?

Він розслабився.

Люба зовсім розійшлася:

-Юлька моя теж не дуже женихів має. Правда, доню? Ну от одна схожість є. Можна і одружитися. Але ти, Сергію, їй у батьки годишся, з цим що робити?

-Та яке вже тут весілля, – понуро сказав Сергій. – Юля писала, що їй тридцять…

Юля фиркнула.

-А ти себе за молодого видавав і що? Набридли ви мені обидвоє, пішла я. А ви якраз за віком підходите, ось і спілкуйтеся, – і Юля пішла.

-Ось, бачиш, які дітки пішли? Незалежні. Та якби я таке виробила, мені б мати влаштувала. А я не можу, шкода. Одна її ростила. Татусь, же її відразу втік, коли дізнався про мою вагітність. Так і живу одна. Сватався тут до мене один. Колишній військовий. Але я, як уявила, що буду за наказами його жити, відмовила відразу. Ой, щось мене повело, зайве говорю. Он уже й темніє. Піду худобу порати. А ти лягай он в залі, зараз постіль дам. А то завтра вставати рано.

Рано вранці проводжаючи нареченого до воріт, Люба сказала:

-Ну ти вже вибач мою Юльку. Молода ще. Та й мене заодно. Якщо було, щось не так. Щасливої тобі дороги і знайти собі справжню наречену, а не з інтернету.

І тільки вона повернулася до хати, раптом почула боязке:

-А можна я ще раз приїду? До тебе. Ти мені дуже сподобалася…

Люба почервоніла і закриваючи за ним хвіртку, пробурчала:

-Треба ж, сподобалася. Ну якщо хочеш, приїжджай…

Через півроку Люба виходила заміж. Червоніла, як дівчинка, коли одягала вінчальну сукню.

-Ну яка я наречена? Мені он Юльку скоро заміж видавати треба.

А Юлька сміялася.

-Мені ще рано, а тобі якраз. А класно я вас звела? Я напевно свахою буду. Буду в інтернеті пари зводити. А що? У мене виявляється талант. Власну матір заміж видала, – і зареготала, коли Люба на неї гребінцем махнула.

-Та жартую я. Або ти вже теж жарти розуміти перестала? Ну точно від Сергія набралася. Ну все мовчу. Щастя тобі, мамо! – і Юля міцно обняла Любу…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.