Марина поверталася додому пізно. З нею був її наречений Олег. – Ти йди, а я поки поставлю машину, – сказав він. Дійшовши до квартири Марина застигла на місці – прямо біля дверей спав якийсь чоловік. Біля незнайомця стояла дорожня сумка. Раптом чоловік прокинувся. Марина відійшла назад і здивувалась ще більше. Це був її колишній чоловік

Пізно ввечері Марина поверталася додому разом зі своїм нареченим Олегом.

-Ти підіймайся, а я швидко поставлю машину й прийду, — сказав чоловік і Марина пішла.

Дійшовши до своєї квартири при майже повній відсутності освітлення Марина застигла на місці: прямо біля дверей спав якийсь чоловік.

Дівчина не знала, що робити:

-І що ж це таке? Краще б я з Олегом пішла, — подумала вона.

Оскільки у під’їзді було темно, Марина не могла роздивитися обличчя незнайомця, але помітила, що біля нього стоїть дорожня сумка.

Раптом чоловік поворухнувся і почав прокидатися. Марина відійшла назад. Але наступної миті вона здивувалась ще більше: у незнайомцеві дівчина впізнала свого колишнього чоловіка!

-Марино, це ти? Нарешті! — зрадів він і підвівся. — Я вже думав, ти кудись переїхала.

Дівчина не знала, як реагувати. Її коханий Дмитро поїхав на заробітки за кордон, але одного дня просто перестав виходити на зв’язок.

Цілих півроку про нього не було жодної інформації, а його друзі вели пошуки так само, як Марина.

Дівчина дуже переживала, не спала ночами, намагалася знайти Дмитра всіма можливими способами, але все було марно. Вона не знала, що з ним, тому поки не оформлювала розлучення, а просто жила, з кожним днем покладаючи все менше надії на повернення.

А місяць тому Марина випадково познайомилася з чудовою людиною, Олегом, і вирішила дати йому шанс, хоча чесно зізналася, що досі не може забути свого чоловіка. І ось він тут! Чи це не сон?

Марина тільки почала говорити з Дмитром, як цієї ж миті сходами піднявся Олег. Дівчина не знала, як поводитися.

-Маринко, все добре? Хто цей чоловік? — Олег нахмурився й рішуче підійшов.

-Це… Мій колишній… Чи не колишній чоловік… Дмитро… — вона стиснула пальці від хвилювання й опустила очі.

Олег тільки голосно видихнув. Він щиро покохав Марину й не хотів її втратити, хоча знав про її чоловіка.

-Хе, швидко ж ти знайшла мені заміну, кохана дружино! — аж присвиснув Дмитро. — Я думав, вона тут, плаче, а воно он як! — він сперся на стіну. — Гарно ви тут влаштувалися у моїй квартирі!

-Марино, я вас залишу наодинці, вам є про що поговорити. Але якщо тобі потрібна моя допомога, тільки скажи, я залишуся, — сказав Олег сумним голосом.

Марина не знала, що їй робити. Почуття до Дмитра ще залишилися, але й до Олега вона також встигла прив’язатися.

-Пробач, будь ласка, що так вийшло… — прошепотіла вона йому. — Не роби поспішних висновків… Я тобі завтра зателефоную.

Олег пішов з опущеною головою. Усе вже було зрозуміло — Марину він втратив.

Дмитро та Марина зайшли, нарешті, до квартири. Чоловік одразу помітив чужий одяг в коридорі, засоби для гоління у ванній кімнаті…

-Ну що, Марино, розповідай, як живеш. Хоча, як бачу, непогано. Я тут уже зайвий.

Марина розплакалася:
-Де ти був, Дмитре? Я півроку тебе шукала, місця собі не знаходила, та я жити без тебе не хотіла взагалі! — вона закрила обличчя руками.

-Якби ти так мене любила, як кажеш, не знайшла б заміну так швидко! — чоловік стиснув губи від розчарування.

-Пробач мені, будь ласка! — дівчина обняла його. — Ми всі вже думали, що… Тебе більше немає… — сказала вона тихо.

-Уже й поховали мене! — Дмитро був дуже розгніваний.

Потім вони сіли на кухні й почали розмовляти спокійно. Дмитро розповів, що півроку тому його раптово звільнили й виставили з квартири, в якій він проживав разом із групою інших заробітчан.

Звільнили через те, що він хотів забрати в хазяїна чесно зароблені гроші, які той не виплачував робітникам уже кілька місяців. Хлопці обіцяли його підтримати, але коли дійшло до діла — всі відступили, тож Дмитро виявився “крайнім”, за що й отримав.

Хазяїн не тільки залишив його без роботи, грошей і житла, а й взяв мобільний телефон і документи, а оскільки документів на проживання в країні чоловік не мав, то опинився в дуже складній ситуації.

-Уяви собі, як я почувався, коли опинився буквально на вулиці! Один, без документів, телефону, грошей, ще й мову знаю так-сяк! — Дмитро тяжко зітхнув.

Марина гладила його по руці й плакала. Вона не могла пробачити собі свій вчинок, що не дочекалася чоловіка.

-Пробач мені, Дмитрику, благаю тебе… Я не знаю, що сказати у своє виправдання…

-Пішли спати, вже дуже пізно, — відповів Дмитро.

-Але як же ти зумів повернутися? — розпитувала Марина, витираючи сльози.

-Потім розповім. Я дуже втомився.

Наступного дня вранці, поки Дмитро ще спав, Марина вирішила випрати його одяг з дороги. Вона дістала всі речі, поклала у пральну машину, а потім почала вивертати кишені сумки, щоб випрати й її. В одній з великих внутрішніх кишень дівчина знайшла якийсь конверт. Марина відкрила його і застигла. У конверті лежали кілька фотографій жінки, років на 10-15 старшої за Дмитра, та лист.

-Коханий мій Дмитре! — прочитала Марина. — Якщо ти читаєш цей лист, значить, вже дістався до свого дому й у тебе все добре. Я написала тобі й залишила свої фотографії для того, щоб ти мене не забував і хоча б іноді згадував. Я ж тебе не забуду ніколи й завжди чекатиму. Знаю, що ти одружений, знаю, що я набагато за тебе старша, але все це не має значення, якщо люди кохають один одного…

Марина заплакала.

-Якщо зможеш, дзвони мені, будь ласка, хоча б іноді. Мені без тебе дуже важко. Ти тільки поїхав, а я вже не можу… Дякую тобі за ці кілька місяців щастя! Цілую, твоя Марі.

Марина не вірила своїм очам і продовжувала плакати. Вона подивилася на фото. Ця Марі була не дуже привабливою жінкою, зовсім не за смаком Дмитра, ще й старшою. Що він у ній знайшов? Як міг так вчинити?

Марина тут же згадала про свій вчинок і хотіла було виправдати себе, адже думала, що чоловіка не стало, але зрозуміла, що зробила не краще й виправдання їй немає. Вони квити.

Дмитро прокинувся й застав Марину на кухні. Вона сиділа на підвіконні, мовчки дивлячись в одну точку, і навіть не поворухнулася, коли він увійшов. Чоловік підійшов ближче і побачив, що коло неї на підвіконні лежать фотографії… Дмитро тяжко зітхнув:

-Де ти це взяла?

-Де я це взяла? Це де ти взяв цю жінку? — обличчя Марини було досі вологим від сліз.

-Учора я не хотів розповідати все одразу, але мушу, — він зітхнув і сів поряд із нею на табуретку. — Ця жінка буквально врятувала мене. Без неї я б не те, що не повернувся додому, а взагалі б не знаю, що зі мною б було.

-А ти настільки люб’язний, що не міг віддячити жодним іншим способом, окрім як стати її коханцем! — закричала Марина.

-Марино, вислухай мене. Я знаю, як це виглядає зі сторони, але повір, не було жодного дня, коли б я не думав про тебе й не мріяв скоріше повернутися.

-Авжеж!

-Послухай. Марі — також українка, але народилася в тій країні. Вона допомогла мені зробити нові документи, купила телефон, знайшла роботу, дала житло…

-І ліжко своє вона також люб’язно надала, — прошипіла Марина, не дослухавши. — Так, вона тобі допомогла, але чому ти одразу ж не повернувся? Чому завів із нею стосунки? Чому хоча б не повідомив мене про те, що живий?

-Тому що я чекав, поки зробляться мої документи, а крім того хотів заробити трохи грошей, щоб віддати їй за те, що вона робить. З приводу стосунків — не питай… — він опустив голову.

-Мені було соромно навіть подзвонити. Я знаю, що винний перед тобою, але ж і ти не втрималася!

-Я думала, ти більше не повернешся, це інше! — заперечила Марина.

-Марино, я не бачився з тобою півтора роки й жодного разу не зрадив. Але я чоловік! І тут підвернулася ця Марі, допомогла мені, та ще й так закохалася, що я не зміг відмовити… Я ніколи не мав до неї жодних почуттів, кохаю я лише тебе, тому й повернувся.

Марина продовжувала дивитися у вікно й мовчати. Вона не мала жодного уявлення, що з усім цим робити. Дівчина кохала Дмитра, але за довгі місяці відвикла від нього й уже почала думати про майбутнє з іншим. Олег був дуже хорошим чоловіком, а Дмитро показав, який він насправді, хоча й щиросердно в усьому зізнався.

Пройшло ще три місяці. Увесь цей час Марина та Дмитро намагалися порозумітися, але постійні спогади про взаємну зраду не давали їм спокою.

Вони ніяк не могли пробачити один одному. Здавалося б, знайти виправдання можна було кожному з них: Марина пішла до іншого, бо вважала, що чоловіка не стало, а Дмитро зрадив, бо дружина була далеко, а тут жінка оточила любов’ю й врятувала від біди. Але вони не змогли, не вийшло.

Марина вирішила повернутися до Олега й спробувати побудувати щастя з ним, а Дмитрові не залишилося нічого іншого, як повернутися на заробітки.

Щоправда, з Марі він більше бачитися не захотів…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.