Марія стояла біля плити і смажила котлети, коли гримнули вхідні двері. Коханий чоловік повернувся з роботи… Зараз він поставить робочу сумку і піде у ванну, потім зазирне на кухню, потираючи руки, і звично чмокне її в щоку. – А чи такий він уже коханий? Маша задумалася, дивлячись на шиплячі котлети

Марія стояла біля плити і смажила котлети, коли гримнули вхідні двері. Коханий чоловік повернувся з роботи і зараз поставить робочу сумку і піде у ванну, потім зазирне на кухню, потираючи руки, і звично чмокне її в щоку.

Порядок не змінювався, хіба за винятком, коли чоловік пропонував свою допомогу, незграбно миючи посуд.

А чи такий він уже коханий? Маша на хвилинку задумалася, дивлячись на шиплячі котлети…

Їй завжди хотілося якогось свята, легкості, веселощів. Вона любила у вихідні збиратися з подругами: жартувати, сміятися та ділитися успіхами дітей.

Але із заміжжям подруги з її життя зникли. Їх витіснив чоловік. Романтичні вечори змінилися звичайними посиденьками, коли Маша сиділа навпроти чоловіка, і їм зовсім не було про що розмовляти.

Жартувати Валера не вмів, але любив у вихідні розряджатися від роботи. На її бажання йому згодом стало начх*ти. І довгоочікувані улюблені вихідні перетворилися на звичайну рутину: де неможливо було розслабитись.

Маша витягувала чоловіка на шашлики: з дитинства вона дуже любила природу, річку та фотографії. Але й там Валера примудрявся добряче хильнути і заснути під найближчою сосною, що надалі до таких походів вона почала ставитись із недовірою.

Щоправда, зарплату приносив він вчасно і віддавав дружині. Але від цього було не легше. Все частіше Маша слухала, як її подруги з іншого міста відпочивають із чоловіками: збираються компаніями та зітхала: Валера жив своєю роботою та підвищенням.

Нічого іншого для нього не існувало, але на усі її докори були лише відмовки:

-Головне, що я гроші приношу і в нас все є, так всі живуть, чого тобі ще треба?

Змінювати він нічого не хотів: його і так все влаштовувало.

І щодня Маші ставало все важче: він приносив однакові квіти та сувеніри, а їй хотілося уваги…

І знову вона бралася за сім’ю: вигадуючи як розворушити стосунки і де взяти колишні враження? Їй не вистачало ініціативності від чоловіка: він був відкритий на роботі, але вдома нічого не міг вирішити, не вважав це за потрібне.

На його думку будинок та сім’я потрібні лише для того, щоб забезпечувати зону комфорту.

Він не наполягав, коли Маша пішла спати в дитячу, і не ставив їй запитань. Лише зрідка кликав на пару годин до себе вночі:

-Ти тільки розбуди мене! Я обов’язково прокинусь!
Але Маша не хотіла його будити. Уклавши дитину спати, прочитавши їй чергову казку на ніч, вона поверталася на бік і думала. Ні, це не те життя, про яке вона мріяла…

-Нам обов’язково треба вечеряти всім разом? – бурчав чоловік.

Нещодавно він вирішив, що йому необхідно мати хобі. Тепер і вечори вони проводитимуть окремо… Маша розплакалася від образи.

-Всього лише місяць поживемо окремо, і все нормально буде, до речі, я і ноутбук собі новий в кредит оформив, а квартиру я собі винайняв, гроші переведу із зарплати, – заявив згодом чоловік і не чекаючи її відповіді, пішов збирати свої речі.

-Мамо, мама тато йде? – вчепився в її поділ синочок і почав пхикати.

Марія обіймала сина, витираючи рушником сльози.

-Так, любий, тату треба побути одному…

І вона відразу згадала, що завтра в школі лінійка, а вони ще малюнок не намалювали і штани на виступ не попрасували.

У перші хвилини було сумно: про чоловіка нагадували порожні полички у шафі та відсутність інструментів.

Якраз зламався кран і щоб поремонтувати його знадобився ключ…

Ще в неділю Маша думала, що, можливо, це і правильно, і їхнім стосункам потрібне перезавантаження.

Але тут посипалися одна за одною смс: мабуть чоловік розрядився і вирішив випалити всі претензії разом.

Читаючи одне повідомлення за іншим, Маша розуміла, що абсолютно не знала людину, з якою ще недавно жила під одним дахом. Настільки промовистими були смс і запеклими звинувачення.

Поки вона набирала синові ванну, перевіряючи тим часом уроки, телефон не замовкав.

-Мамо, посидиш зі мною, – попросив син і відкинувши телефон подалі, Маша почала мити синові голову.
Смс перестали приходити лише ввечері.

А вранці в понеділок знайшлися сили підвестися: нове життя і нова реальність. Вона увімкнула голосніше музичний канал, відправила дитину до школи і почала вимивати квартиру.

З’явився різкий приплив сил та бажання жити. Саме жити, а не існувати для чоловіка, ну або його кар’єри.
Однак надвечір страх знову накрив з головою: ми завжди боїмося різких змін у житті і завжди дуже важко починати все з нуля.
Гризла образа: адже саме чоловік завжди твердив, що вона потрібна йому тут, удома, а не замучена і втомлена з роботи. Та й не працювала вона лише рік із невеликим. Натомість працювала, як бджілка вдома: випрати, погладити, приготувати вечерю, допомогти синові з уроками.

Син навіть не помітив відсутності вітчима: не такі близькі та міцні стосунки їх пов’язували, сльози були тільки в перший день, коли чоловік навмисне повільно збирав речі: кидаючи дорогою коментарі.

У середу Маша прокинулася у чудовому настрої: їй подобалося це нове почуття: що вона нічого нікому не винна.

Ніхто тепер не пилятиме. Не треба буде думати чим здивувати чоловіка, що приготувати щоб він залишився задоволений і не бурчав. Із сином у них абсолютно різні смаки і готувати до цього доводилося на дві страви.

У вікно пробилися промені сонця. Маша посміхнулася їм у відповідь: адже тепер не треба сидіти і напружуватися від скрипу вхідних дверей, гадаючи в якому настрої повернутися чоловік з роботи, і чим закінчиться решта вечора.

Знаходити плюси у своєму новому житті виявилося легко: але спочатку Маша зробила нову стрижку і купила собі нову сукню. За рік сімейного життя, переживаючи зльоти та падіння чоловіка, вона зовсім забула, що останній раз гардероб міняла ще коли працювала.
Життя не зупинилося ні, просто настала нова смуга та свобода. Саме та свобода, якої їй так не вистачало.
У п’ятницю, зустрівши сина зі школи, Маша запропонувала:

-Синку, а чи не з’їздити нам до бабусі?

І в суботу вранці вони вже сиділи в машині, відігріваючи замерзле вікно.

-А все і не так погано, – засинаючи в машині думала Маша. Все гірше вже позаду, а ми, ми впораємося…

І від цього на душі стало набагато легше. Вона прийняла рішення.

Краще бути голодним, ніж їсти що попало. Краще бути одній, ніж разом з ким попало…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.