– Марія! – пролунав солодкий голос свекрухи у квартирі.
Марія, яка в цей час розмовляла з постачальником, здригнулася і мало не впустила телефон.
– А ти все сидиш! – невдоволено пробурчала Ірина Степанівна, зазирнувши до кімнати.
Марія продовжувала розмову, намагаючись не зважати на жінку.
– Все по телефону балакаєш! Ні щоб борщу зварити свіжого або котлеток зробити Ігорчику… – продовжувала говорити вона.
– Ірино Степанівно, тихо! – шикнула Марія і повернулася до телефону.
– Шикає тут! Ну і добре! – Ірина Степанівна, піднявши підборіддя, вийшла з квартири.
Марія закінчила розмову і застогнала в голос опустивши голову на стіл. Як вона втомилася!
Марія з Ігорем минулого року нарешті виплатили іпотеку. Квартирка була однокімнатна, але простора з великою кухнею та балконом. Пара задумалася про поповнення сімейства і тепер працювали, зберігаючи гроші на декрет.
У нових реаліях Марію перевели на віддалення і тепер вона працювала з дому. Ігор чудово розумів, що вдома працювати ще складніше, а ось Ірина Степанівна…
Взагалі батьки Ігора жили в передмісті, але вік брав своє, а молодята не могли часто приїжджати. До того ж сусід хотів розширюватись і вже півроку вмовляв продати їхній старий будинок із ділянкою. І тут з’ясувалося, що продається квартира по сусідству із сином. І Ірина Степанівна, яка була категорично проти переїзду до міста, несподівано погодилася на продаж будинку та швидко купила цю квартиру. Батько Ігора ще працював, а от мати як вийшла на пенсію, так і покинула роботу. Там одній було нудно, а тут Марія цілий день під боком.
Ось тільки не розуміла Ірина Степанівна, що Марія телефоном не з подружками базікає і не в фейсбуці сидить, а працює. Що вона має обов’язки, які вона має протягом дня виконати, інакше догана і звільнення.
Тепер Ірина Степанівна проводжала чоловіка на роботу, в цей же час Ігор теж їхав, Марія сідала за робоче місце, а жінка приходила в гості.
Марія спочатку намагалася пояснити, потім розмовляв Ігор, але допомагало це лише на день. Наступного ранку відчинялися двері і голос Ірини Степанівни розносився по квартирі.
Молоді одного разу навіть забрали ключі від квартири, але тоді Марії довелося вести переговори під трель дверного дзвінка, і лише паніка свекрухи та загроза виклику поліції змусила дівчину відчинити двері. Більше вони не ризикували.
І ось тепер вони спробували все, і Марія не могла придумати, що робити далі. Так жити неможливо.
Зараз Ірина Степанівна демонстративно образилася, але її вистачить максимум на пару годин, потім знову заявиться з порадами, причіпками та розлогими розмовами.
– Ігоре, я так більше не можу… – в тишу ночі сказала Марія. – Так неможливо жити, вона навіть на твої слова не звертає уваги, не кажучи вже про мої…
– Я розумію, – зітхнув він. – Але я не знаю, що робити. Це був їхній вибір, вони продали будинок, купили квартиру, ми ніяк не могли завадити цьому… А якщо її чимось зайняти?
– Чим? Я вже дивилася заняття для пенсіонерів, зараз все закрилося.
У кімнаті запанувала тиша.
– А скільки у нас накопичень? – несподівано спитав Ігор.
– Треба рахунки дивитися, у нас ще готівка лежать. А що?
– Подивися завтра. Зараз ми живемо в однокімнатній, а дитина народиться, що робитимемо? Давай квартиру більшу пошукаємо?
– Квартиру? Більшу? В іншому місці? – Марія навіть сіла у ліжку.
– Ну так. А на що чекати?
– Так! – Марія з криком кинулася в обійми чоловіка. – Так!
Наступного дня Марія літала по квартирі, її вже навіть не дратувала Ірина Степанівна, яка знову зайшла.
А через місяць пара приголомшила батьків повідомленням про переїзд.
– Як? – сіла на стілець Ірина Степанівна.
– Тихо ти! Молодці! – Сказав батько. – А онука вони вирощувати де будуть? Правильно зробили!
– Мамо, ми ж будемо всього лише в сусідньому районі, навіть не на іншому кінці міста, – Ігор присів перед мамою навпочіпки. – А ти тепер обживайся, тут багато сусідок твого віку. Ми в гості приходимо!
На диво, незважаючи на перший шок, Ірина Степанівна швидко влилася у під’їзний колектив.
А у молодих у новій квартирі розпочався новий медовий місяць.