– Дитино, звідки у тебе ця кофтинка? – Мамо, ми з Настьою обмінялися ненадовго. Я їй свою бірюзову з бантиками дала носити, а вона мені цю. – Аня, скільки разів я тебе просила, не брати чужі речі! – Мамо, а що тут такого? – Ось на вихідні поїдеш до бабусі, попроси її розповісти, що з нею через чужу річ сталося

Аня з подружками збиралася у кіно.

– Дитино, звідки у тебе ця кофточка?

– Мамо, ми з Настьою обмінялися ненадовго. Я їй свою бірюзову з бантиками дала носити, а вона мені цю.

– Аню, скільки разів я тебе просила, не брати чужі речі!

– Мамо, а що тут такого? Ми ж не на зовсім обмінялися. У мене такого фасону немає, а Насті моя блузка сподобалася

– Ось на вихідні поїдеш до бабусі, попроси її розповісти, що з нею через чужу річ сталося, може її хоч послухаєш.

– Бабуся і так кожен мій крок знає, ще й про обмін розкажи!

Аня надула губи, швидко зібралася і вийшла з квартири.

– Ну ось, знову образилася. Їй добра бажаєш, а вона нічого не слухає. Як пояснити п’ятнадцятирічній дівчинці, що чужими речами можна будь-яку біду притягнути.

Олена пам’ятала розповіді своєї матері та назавжди засвоїла, що не можна чуже брати. Ні в кого! І своє не давати. Але донька слухати не хоче, що з нею вдієш. Постійно обмінюється один з одним. Не хотіла вона бабусі розповідати, але інакше переконати Аню не вийде.

У п’ятницю ввечері Олена повезла доньку до бабусі. Аня любила стареньку і їздила до неї із задоволенням, але цього разу сиділа в машині тихо, всім своїм нещасним виглядом показуючи, що ображається.

Олена, дивлячись на похмуру дочку, лише зітхнула.

– Нічого! Це мине. Вік такий, все треба впоперек зробити.

Бабуся дуже зраділа дочці та онучці. Олена завтра до міста повернеться, а Аня у бабусі погостює, літні канікули тільки починалися. Увечері заварили чай, і тоді Аня сама завела розмову з бабусею.

Олена зрозуміла, що дочка не пропустила повз вуха її слова, може бабусю вислухає і задумається.

– Бабуся, мама завжди мене сварить за те, що ми з Настьою одягом обмінюємося. Що в цьому поганого? Мама каже, що не можна, але чому?

– А я скажу тобі, онучко, чому! Ось, наприклад, Настя твоя образиться на тебе, і через річ може тобі будь-яке зло заподіяти.

– Настя? Ну, ти бабуся даєш! Це ж моя найкраща подружка

– А ось ти послухай! Адже знаєш бабу Ніну, яка через два будинки живе? А якщо я тобі скажу, що ми з нею теж подругами були, не розлий вода, з дитинства разом, завжди поряд.

– З бабою Ніною? Бабуся, ти жартуєш! Вона ж зла – презла, повз неї проходити страшно!

– Це вона сама собі таке життя вибрала, все зло назовні. У молодості вона зовсім інша була. Весела, співуча! А потім почала капості робити, бабуся в неї, подейкували, різними справами займалася, от і Ніна перейняла, своє життя почала влаштовувати.

Ну, слухай! Це після школи розпочалося. Сподобалася я хлопцеві одному, не місцевим він був, до рідні приїжджав, та мене й придивився.

– Це дідусь Петро, так?

– Так, дідусь! Тоді він ще молодий, та кучерявий був. – Бабуся засміялася. – Хлопець видний, міський, щойно з армії повернувся, раз прийшов під вікна до мене, другий, потім на танці покликав у кіно. І все таке!

До батьків моїх прийде, дозволу спитає, вони відпустять, і йдемо ми з ним. Мені на диво, наші хлопці, сільські таких справ не влаштовували, тільки й норовили дівку за руку схопити, або за плечі, не спитаючи. Скільки таких рук відбили!

А Петро шанобливий, вільностей не дозволяв, цим мене він і підкорив. Закохалася я! А ти, внучка не смійся, я не завжди така, як печене яблуко була, теж колись молода, гарна була, коса довга.

Ніна часто з нами ходила, іноді я навіть ображалася на неї, нам разом хочеться погуляти, а вона завжди з нами. Але подружка ж, змалку разом, як я її прожену? Тільки вечір, Петро до мене йде, і Ніна слідом біжить. Так і ходили гуськом. Це потім я вже дізналася, що Ніна теж у Петра закохана була, та так, що вила ночами, мене ненавидіти стала. Але виду не подавала. А йому я сподобалася.

Так ми і догуляли з Петром моїм до весілля. Ніна з кожним днем ​​все більше хмурилася. А я була щаслива, їй все розповідала, ділилася, як я Петра люблю. Вона мовчки слухала, не казала нічого, а мріяла нас розлучити.

Але не виходило, прикипіли ми один до одного. Ніна не здавалася. У весільний день ми вже готові, розписуватись їхати, а я туфлі не можу свої знайти. Не в чоботях їхати! Тут Ніна і запропонувала:

– А ти мої одягни!

Хоч і не дуже це мені подобалося, а що робити? Вдягла я подружчині туфлі, заздалегідь вона їх приготувала. Що вона на них шепотіла, мені невідомо, але тільки-но приїхали ми з сільради, нам за стіл святковий сідати, та вітання приймати, а в мене ноги болять, хоч криком кричи.

На туфлі я не подумала, все на весільне хвилювання списала. Якось відбула, а далі більше. Злягла я. Ніна прийде мене провідати, то молока козиного несе, у нас тільки корови були, то інші гостинці ніколи з порожніми руками не приходила. А мені все гірше та гірше!

Вже й Петро, дивлюся, зневірився став, тільки одружилися, а молода лежить, з лиця страшна, під очима тіні чорні залягли. Почала я помічати – як Ніна додому збирається і Петро тут, як тут, провожу мовляв! А що проводжати, не заблукає, два будинки пройти ! Піде і немає його довго.

Нічим хорошим ця справа не закінчилася, але приїхала до нас у гості тітка мамина, Віра Іллівна, нас, молодих провідати, та погостювати. Як глянула на мене, так на лаву і сіла!

– Хто тобі так зробив? Ти ж, дівка скоро на той світ вирушиш!

Підняла вона весь будинок дибки, повезли мене за п’ятдесят кілометрів до бабусі однієї, лікувала вона. А я вже і йти не можу, під руки завели мене до неї.

Вона тільки глянула, одразу запитала:

– Що чуже вдягала, чиї гостинці приймала?

Я їй розповіла, а сама кажу, що це моя подружка, рідна людина, не могла вона мені зла бажати.

– Ох, дівки, дурні ви, та довірливі! Якщо ж вона задумала твого чоловіка собі забрати, то на все піде, заважаєш ти їй. До весілля не вийшло, а зараз для нього і краще. Вона сім’ю не розбиває, просто молода заслабне та відійде. Тут то їй і дорога відкрита. На чоловіка теж наговори робить, вже бігає, мабуть за нею.

І тут я згадала всі проводжання їхні, сльозами і залилася.

– Не плач, допоможу тобі! Бабуся її дечому навчила, але не все вона правильно робила, лінива учениця, та й поспішала швидше тебе позбутися. Була б сильніша, вже пізно було б.

Лікувала вона мене довго, і чоловіка я до неї возила. Він мужик у мене розумний був, розповіли ми йому все, а він і каже мені один раз:

– Я відчував, що не те щось зі мною. Вона як із дверей, а мене як на мотузку тягнуть.Ноги самі за Ніною йдуть. Вона тільки посміювалася.

Насварила мене бабуся ця не брати в неї нічого, і в хату не пускати, різних настанов дала, сказала, де в хаті покласти.

Почала я помічати, що прийде Ніна, а у ворота зайти не може. Крикне мені:

– Валя, я тобі молочка принесла, вийди, візьми.

Петро вийде і каже:

– Не треба нам нічого! Іди, Ніно, з богом!

А сам читає про себе. Ніну аж пересмикне всю, зрозуміла вона, що допомогли мені, вона за Петра взялася, то одне їй прийди допоможи, то інше. Той все відмовлявся, колись мовляв, мужиків найму, зроблять. У Ніни від злості аж руки затремтять, так і розійшлися ми з подругою моєю.

Намагалася вона потім і через дітей нам насолити, але бабуся та, нам багато допомагала, тільки дивувалася, яка Ніна невгамовна. Я вже розуміла, що й Петро їй не потрібен, а ніяк не відставала, довго, просто від злості, що не піддалися ми їй! Так і живе все життя одна. По селі давно про неї слава недобра пішли, заміж ніхто не брав, кому така дружина потрібна?

От і ти, Аню, будь обережніша, знає вона, що приїжджаєте ви, навіть не говори з нею і брати нічого не бери.

Аня всю розповідь слухала не дихаючи, все життя бабусі перед очима проходило.

– Ти тільки на подружок своїх після моєї розповіді косо не дивись, молоді ви ще, а з чужим обережніше будь, що купили, то й носи.

Довго вночі Ані не спалося, ось як буває в житті. Все ж таки мама даремно не скаже. Треба помиритися з нею, попросити вибачення.

А вранці послала її бабуся до магазину. Вже на зворотному шляху, здалеку Аня побачила бабу Ніну. Та явно на неї чекала.

– У гості приїхали? Яка ти красуня стала! На, я тебе цукерками пригощу, солодке ти, мабуть любиш?

Усміхається баба Ніна, а очі недобрі, наскрізь пропалюють.

– Дякую, не їм я солодкого!

Аня повз минула. А баба Ніна аж зашипіла слідом:

– Вся в бабу пішла!

І вилаялася недобре. Аня бабусі розповідати не стала, навіщо засмучувати, але про себе подумала, що дорог багато в селі, повз бабу Ніну ходити більше не буде. Розумом у діда пішла!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.