Іван похмуро дивився, як крутиться на кухні дружина. Галя бігала від плити до столу, і ця біганина у чоловіка викликала глухе роздратування. – І що ж носиться? Все одно нічого путнього не приготує. Скільки живемо, а вся їжа, наче Галя вперше варить. І відчуває чоловік, що любов його остигати стала, немає тепла в будинку, однією любов’ю ситий не будеш.

Іван похмуро дивився, як крутиться на кухні дружина. Гриміли каструлі, сковорідки Галя бігала від плити до столу, і ця біганина у чоловіка викликала глухе роздратування.

– І що ж носиться? Все одно нічого путнього не приготує. Скільки живемо, а вся їжа, наче Галя вперше варить.

Нічого не вміє, тільки бігати туди – сюди! Все несмачно! То пригорить, то втече, то пересолено. І де мої очі були, коли заміж її брав?

Іван згадав, як уперше побачив Галю. Її родина приїхала до села, коли їм дім у спадок дістався, від дальньої родички, чи то тітка батька, чи бабуся матері Галі, не знав Іван їхніх родинних стосунків, не до родоводу було.

Галі тоді тільки вісімнадцять виповнилося, з першого погляду в Івана кохання сталося. Та й як не закохатися! Дівка видна, невеликого зросту, але все при ній, очі сині, як озера, брови чорні дугою, коса до пояса.

Побачив хлопець Галю, очей відвести не може. А та, як побачила інтерес, плечем повела, косу перехопила і давай руками її переплітати. Пальчики тонкі, то й бігають! Іван стоїть стоїть, дивиться, а Галя засміялася дзвінко і в будинок пурхнула. Іван з того часу до її будинку стежку і протоптав, прийде з роботи, поспішно перекусить і до будинку Галі.

Стояв годинами, вже мама його сварить.

– Чим приворожила тебе Галя ця, стоїть під тином у неї, як пеньок! Любиш – сватай і одружуйся.

Наважився Іван, свататися прийшов. Прийняли його, не відмовили, але й згоди одразу не дали. Молода, мовляв, дочка, рано заміж! Придивитись треба до хлопця. А Іван і цьому радий, ні не почув і те добре.

По погляду дівчини зрозумів, що не зовсім байдужий їй. Виходити стала до Івана, гуляли, вольностей Галя не дозволяла, а в Івана і в думках не було вільничати, як на святиню на кохану дивився, торкнутися боявся. Незабаром і батьки Галі їй вимовляти стали.

– Ти донько, вирішуй! Або потрібен тобі Іван, або не мороч хлопцеві голову. З розуму його скоро зведеш, що тобі ще треба? З гарної родини, трудяга, дивись, відведуть.

А Галя промовчить, косу перекине і до Івана, чекає за брамою. Але все йде своєю чергою, дійшло і до весілля. Гуляли всім селом, Іван на наречену надивитися не міг. Жити одразу окремо стали, хату батько давно будувати став, для сина. Іван йому в усьому допомагав, туди й молоду привів.

Всім дружина гарна, але з куховарством не дружила. Спочатку Іван на молодість списував, хоча Галя з батьками жила, не сирота, мусила мати її навчити. Але роки минали, вже й первісток готовий був на світ з’явитися, а в Галі всі борщі та пироги неїстівні.

Іван вже давно до мами після роботи заходити став, поїсть і додому. І відчуває чоловік, що любов його остигати стала, немає тепла в будинку, однією любов’ю ситий не будеш. В інших у хаті пирогами та борщами пахне, а в нього немає ситного запаху.

У сусідах у Івана з Галею жінка жила, Зіна, самотня. Вже заміж усі терміни минули, а не сватає ніхто. Не вдалася красою, на одне око коса, у дитинстві впала з яблуні, так і залишилася з вадою.

Після Нового року Галя з малим до батьків поїхала, навідатися, погостювати. Якось уночі чує Іван крик, вийшов у двір – ух ти! З сусідським сараєм біда, сусідка з відрами бігає, кинувся на допомогу, удвох швидко впоралися.

Сон уже не йде і закликала його сусідка на частування, за допомогу віддячити. Пляшку поставила, закуску зібрала, чого тільки на столі немає. В Івана очі розбігаються, а як спробував різні страви і зупинитися не може! Зіна біля дверей стоїть, у руках судок із рибою, і посміхається.

– Що, Зіна, смієшся!

– Та боюсь їжі не вистачить!

Зніяковів Іван, ложку відклав, а Зіна поруч підсіла і ложку назад подає.

– Жартую я, не слухай мене, це я так! Їж, Іване, не соромся!

Ваня і радий старатися. А Зіна йому й стопочку за стопочкою подає, собі налила, пригубила та відставила, а Іван за двох старається! Та так розчулився, що прокинувся із Зіною разом. Світло вже за вікном, Іван був до Зіни потягнувся, а вона руку його відвела, стала біля вікна.

– Ні, Іване, не думай, не така я! До мене бігати від дружини ти не будеш. А я синочка хочу, чи донечку! Заміж то вже точно не вийду, а одній вікувати не хочу. Я тобі на стіл накрила, поїж та йди з богом! Пощастить мені, чи ні, це як доля дасть, але ти до мене більше не ходи! Побачать, не хочу, пересудів.

Зібрався Іван, за стіл не сів, вийшов мовчки! За день дружина додому повернулася. Ось і сидить Іван, дивиться, як Галя господарює і думає.

– Ось життя! Зінка не вдалася красою, а готує так, що пальчики оближеш. А я від дружини до весілля шаленів, від краси її, а за стіл у будинку ніколи бігом не біг, ні до чого бігти!

Поки думав, почув – запахи пішли цілком їстівні!

– Чим це пахне?

– А це я, Ваня картоплю з куркою вирішила зробити, я ж бачу, як ти на моє куховарство дивишся, спеціально до мами поїхала, вчила вона мене. З батьками жила, ніколи до плити не підходила, я не любила це. Решта що в хаті, зроблю, а готувати – не виходило у мене.

Всі дні у мами сама готувала, вона мені все показувала, та вчила, тато за няньку був із синочком. Ти потерпи, Іване, навчуся я!

Іванові соромно стало перед дружиною! Переживає! А він у цей час що вчудив? Зітхнув, підійшов до дружини, погладив по плечу.

– Вчись, не поспішаю!

І вийшов надвір, нудно на душі.

За кілька місяців у селі шепотілися. Зінка з животом! Хто подружив? Ніхто не знав! До неї й у гості напрошувалися, нікого не приймала, а влітку продала хату та поїхала. Куди невідомо!

Іван і не бачив, коли вона з села виїжджала. Ну, дай боже тобі, Зіна удачі в житті! Іван і засмутився, що дитя своє не побачить, але водночас радий був, що Зіна так вирішила. Не потрібні ні їй, ні йому чужі пересуди! Ось так життя розпорядилося!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.