Андрій сидів та обдумував майбутню розмову з дружиною. З колишньою дружиною. – Олено, я поговорити хотів. -Кажи. – Знаєш, я став старшим і мудрішим, якби почати все спочатку, я б ніколи з тобою не розлучився… Ми ж так добре жили! Я повернутися хочу. – Знаєш, Андрію, запізнився ти. Є в мене чоловік у домі. Васька.

Андрій дивився з дітьми на мультики. Щоправда, не так дивився, як обмірковував майбутню розмову з дружиною. З колишньою дружиною. Вона клопотала на кухні, звідти тягло запахом борщу та свіжої випічки. Так, борщ Олена варити вміла. Та й пиріжки у неї завжди були чудові. Немає у світі досконалості! Якби Віка не лише перед дзеркалом крутилася, а й на кухні, було б набагато краще. З Вікою він помилився, це точно.

Ні, жінка вона, звичайно, видна, Олені до неї далеко. До Вікиної краси, до вміння модно одягнутися і добре виглядати. Олена, хоч і симпатична, але як сіра миша. Бігає вічно по хаті, прибирає, гладить, борщі свої варить… Аж слинки від запаху потекли!

Віка інша. Посуд мити не стане: манікюр у неї. А ще педикюр та зачіска. І взагалі вона – “жінка, а не посудомийка”. Ніде не працює, а жити хоче гарно. Ну, їй, може, живеться і гарно, а мені зовсім труба. На трьох роботах, поїсти ніколи, а вона все перед дзеркалом крутиться та грошей просить! Ну, і нащо воно треба було? Прогадав. Добре. Олена – жінка добра, його любить. Діти знову ж таки. Дітям батько потрібний. Рідний, між іншим. Та й кому вона з “з причепом” потрібна? Нехай радіє, що чоловік назад прийшов.

Мультики закінчилися, діти одягнулися і пішли гуляти надвір. Андрій пішов до колишньої на кухню. Нічого не змінилось. Все, як за нього.

-Олено, я поговорити хотів.

-Кажи.

-Знаєш, я став старшим і мудрішим, якби почати все спочатку, я б ні за що з тобою не розлучився … Ми ж так добре жили! Ти і гроші заробляла, і пироги пекла, і холодильник завжди сповнений, і котлети в тебе смачні, і все для мене… А зараз що? – Андрій подивився на штани, що бачили життя, і зашитий в декількох місцях светр і зітхнув.

-Ні, Віка, звичайно, красивіша, ніж ти, але аж надто жадібна і безгосподарна. Вже й забув, коли їв по-людськи. Ось і вирішив я повернутися до тебе. Сама подумай: у мене сім’я, все добре, а ти що? Одна. Кому ти “з причепом” потрібна? Хто тобі на старості склянку води подасть? А я дітям батько, як-не-як. Чоловік у будинку.

Андрій присів, відчуваючи урочистість моменту. Олена мовчала. Мабуть, прийти до тями не може від радості.

-Знаєш, Андрію, запізнився ти. Є в мене чоловік у домі. Васька.

-Де ж він?

-У справах пішов.

-А діти?

-А Що діти? Діти його люблять.

-Старий, мабуть?

-Не старий, у розквіті сил.

-Дбає про вас?

-Звісно. Все в будинок! – Олена радісно посміхнулася.

-А якщо він піде?

-Від моїх котлет? Він що, ду*ень? – Здивувалася Оленка.

“Я, чи що, дур*нь?” – побіжно подумав Андрій.

-А ти сідай, поїж, поки він не повернувся. – Олена налила Андрію борщ, поклала на тарілку хліб, пиріжки. Злість та образа не завадили Андрію віддати належне кулінарним талантам дружини. Колишній.

-Я ось тут тобі на дорогу котлет насмажила, хліб поклала, огірки, помідори … Ти їдь. Якраз на потяг встигаєш.

Роздратований Андрій пішов, не забувши прихопити пакет із їжею. Олена сіла і задумалась.

І як вона раніше нічого не бачила? Вона ж раніше думала, що він любить її, дітей, а він просто поїсти любить. Ні! Вдруге на ті ж граблі вона не наступить. Бач ти: “кому потрібна”, “з причепом”… Пошкодував!

З вулиці повернулися діти, з ними до хати забіг великий рудий пухнастий кіт. У зубах у нього була ​​миша. Кіт підійшов до жінки і поклав мишу до її ніг.

-Ай так Васька! Добувач! Тільки ти сюди цю гидоту не носи. Ходімо, погодую тебе.

Кіт глянув на Олену бурштиновими очима і пішов на кухню. Гидота! Що ці жінки розуміють у дичині?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.