Максим прийшов з роботи пізно. Відкрив ключем двері квартири, роззувся і заглянув на кухню. – Синку! Іди, посидь з нами! Що таке? Куди пішов? – одразу почулося звідти. Максим мовчки зачинив двері на кухню, де гуділа весела компанія на чолі з матір’ю і пішов у кімнату до брата з сестрою. – Сьогодні знову доведеться сидіти без вечері, – сумно подумав він

Максим прийшов з роботи пізно. Відкрив ключем двері квартири, роззувся і заглянув на кухню.

-Синку! Іди, посидь з нами! Що таке? Куди пішов? – одразу почулося звідти.

Максим зачинив двері на кухню, де гуділа весела компанія на чолі з матір’ю і пішов до кімнати молодших брата і сестри.

Сьогодні знову доведеться сидіти без вечері. Добре, що він поїв на роботі. Ще й Ніна загорнула з собою цілий пиріг з м’ясом.

В кафе було весілля, і вони звільнилися дуже пізно. Що б він робив без неї! З першого дня, як він влаштувався на підробіток, власниця кафе взяла над ним шефство:

-Тебе не годують зовсім, чи що? Он який худющий!

На свої двадцять років Максим, звісно, ​​не тягнув. Що робити – спадковість. І мама, і батько були невисокі.

Після школи Максим вступив до коледжу і влаштувався на роботу в кафе. Його мрією було стати шеф-кухарем якогось великого ресторану.

Але до цього було ще як до Місяця, а поки що він працював під керівництвом чоловіка Ніни і набирався досвіду в невеликому кафе.

Максим зайшов в дитячу кімнату і побачив, що Гриша лежить на своєму ліжку, граючись в якусь гру на телефоні, а Сонечка сидить обійнявшись зі своїм іграшковим зайцем і плаче.

-Що таке? Хто Соню образив? От я йому влаштую! – Максим узяв на руки молодшу сестричку. – Ану, витри очі. Що трапилося?

-Її мама виставила з кухні. Соня їсти просила, – Гриша вимкнув телефон і сів на ліжку. – Максим, ми голодні. Соня сьогодні до садка не ходила, бо ти рано пішов, а мама її не повела…

-Я не зрозумів, ви що весь день не їли?

-Я в школі поїв в обід і все. А Соня взагалі весь день голодна.

Обличчя Максима почервоніло. Він погладив по голові сестричку, посадив її на ліжко і сказав:

-Так, сидіть тут, я зараз.

Забравши в коридорі пакет, який він приніс з роботи, Максим повернувся до кімнати.

-Тітка Ніна вам привіт передавала і пиріг. Налітайте!

Через півгодини Соня, наївшись, заклювала носом на руках у брата і Максим її вклав спати.

Шикнувши на Гришу, щоб не шумів і вкладався вже спати, старший брат розклав підручники та вимкнув верхнє світло.

-Синоочок! – двері в кімнату відчинилися і на порозі зʼявилася мати. – Що ти ховаєшся?

Максим швидко встав, відвів маму в коридор і зачинив двері.

-Мамо, я не ховаюсь, у мене залік завтра, мені готуватися треба.

-Ой, які дурниці! Ти й так розумний! Ходімо краще зі мною, підтримаєш компанію.

-Іди, я потім прийду, гаразд? – Максим знав, що сперечатися з нею марно, тільки розкричиться і розбудить Соню. А так вона за кілька хвилин про нього вже забуде і заспокоїться.

-Добре! Дивись у мене! – мати пішла в бік кухні, зачіпаючи стіну. До повної кондиції залишалося ще трохи і вона нарешті вгамується і ляже спати.

Максим повернувся до кімнати, втупився в підручник, але за п’ять хвилин уже спав, поклавши голову на стіл.

Коли він тільки-но влаштувався в кафе на роботу, Ніна якось посадила його за стіл, поставила перед ним тарілку з супом і скомандувала:

-Розказуй! Бачу, є що!

Він не звик розповідати. Відколи батько їх залишив і пішов із сім’ї, хлопець зрозумів одну просту річ – не треба нічого розповідати.

У школі, коли дізналися про розлучення батьків, спочатку співчували, намагалися підтримати.

Але так співпало, що батько пішов, коли Максимові було одинадцять і дуже скоро всі підліткові капості, неминучі в цьому віці, вчителі стали розцінювати як:

-Хлопчик із «такої» родини, що ви хочете! Нічого путнього з нього не вийде.

Тоді вони якийсь час ще добре жили. Мама працювала, намагалася більше часу проводити з ними.

Батько відмовився від сім’ї якось одразу, бачити нікого з дітей не хотів. Грошей стало зовсім не вистачати і мамі довелося влаштуватися на підробіток, потім ще один і.. вона не впоралася.

Зірвалася і почалися компанії, гулянки. Діти залишилися практично самі.

Перед тим, як народилася Соня, Максим тільки-но закінчив школу, мама на якийсь час стала майже колишньою, але потім стало ще гірше.

Максим не впізнавав свою колись гарну, добру і люблячу маму. То була чужа людина, якій було зовсім байдуже – чи поїли діти, у що вони одягнені, чи вдома вони взагалі…

Поступово турбота про молодших перейшла на Максимові плечі.

Гриша вчився вже в другому класі і завдяки тому, що старший брат спуску не давав, перевіряючи уроки, – цілком пристойно.

Складніше було із Сонею. Максимові вдалося, за допомогою Ніни, влаштувати сестру в дитячий садок, але вона часто була слаба і йому доводилося сидіти з нею вдома чи залишати її на сусідку, бо на маму надії не було зовсім.

Та ж сусідка, тітка Тома, порадила Максимові:

-Дивись, заберуть хлопців. На Ліду вже не раз скаржилися. Ти, Максиме, стеж, щоб удома було чисто, в холодильнику була їжа по можливості, ходи на збори до Гриші, щоб було видно, що він не сам, та не запізнюйся за Сонею в садок.

Максим намагався все робити так, як сказала тітка Тома, але не завжди встигав прибрати за маминими компаніями. Їхню сім’ю таки поставили на облік.

Багато разів він намагався поговорити з матір’ю, умовляв її зупинитися. Вона плакала, обіцяла, але потім знову зривалася і все починалося спочатку…

Ніна тоді все вислухала уважно і сказала:

-Маму ти не переробиш. Вона тебе більше не чує. Розраховуватимеш на неї – буде біда. Жаль, мій любий, що тобі так рано доводиться стати чоловіком. Якщо щось потрібно буде – звертайся та пам’ятай, ти не один! Я це не для червоного слівця говорю, запам’ятай!

-Спасибі! – Максим втупився в чашку з чаєм і не підводив очей. Ніна тоді все зрозуміла правильно і стала розвивати тему.

-Іди, там Андрій м’ясо привіз, треба допомогти йому.

З того часу Ніна стежила за тим, щоб він не ходив голодний і щовечора збирала їжу молодшим. На новорічний ранок в садку купила Соні гарну сукню та туфельки та передала солодкий подарунок їй та Гриші.

Максим спочатку стидався, але потім відтанув і зрозумів, що від Ніни поганого чекати не потрібно. Він як міг намагався відплатити за її доброту.

Поступово він звик до того, що брат із сестрою на ньому, життя налагодилося, у нього навіть з’явилася дівчина!

Яна навчалася в тому ж коледжі, але на курс молодша. Вони зустрічалися вже півроку і коли Яна шепотіла йому, що він найкращий у світі, Максим їй вірив…

Того ранку він розбудив дітей, відвів Соню в садок і поїхав до коледжу, щоб здати залік, а потім у кафе, на роботу. Він мив каструлі, коли задзвонив телефон:

-Максим Андрійович?

-Так.

-Лідія Сергіївна Іванчук вам хто?

-Це моя мати. Що трапилося?

Максим слухав і розумів, що його життя щойно стало на паузу і далі все буде зовсім інакше. Він опустив телефон і Ніна, глянувши на нього, мовчки налила у склянку води.

-Що?

-Мама…

-Що з мамою, Максиме?

-Йшла через дорогу… Машина… Ніно, її більше немає.

Ніна мовчки обняла хлопця і гладила його по голові, поки сльози, не знайшли вихід. Андрій зняв фартух, кивнув своєму помічнику і пішов заводити машину.

-Їдь зараз з Андрієм, він все зробить, розбереться. Я заберу дітей сьогодні.

-Спасибі, – Максим витер сльози та й пішов до виходу.

Два тижні минули, як у тумані. Ніна і Андрій взяли на себе весь клопіт і суворо наказали Максиму не втручатися, а приділити час братові з сестрою.

Соня весь час плакала, відмовлялася спати без світла.

Потім стало трохи легше. Гриша намагався не показувати своїх емоцій, вважаючи себе дорослим хлопцем, але вночі Максим почув, як він плаче.

Самому йому теж була потрібна і допомога, і підтримка. Він дзвонив Яні, але та лише одного разу прийшла і посидівши з ними півгодини – поїхала, сказавши, що на іспити.

Тітка Тома знайшла телефон батька та викликала його для розмови. Той приїхав. Максиму, коли він відкрив двері, одразу захотілося їх зачинити.

-Ти?

-Привіт сину! Поговоримо?

-Ну заходь.

Гриша з Софійкою були в школі і в садку, тому він пустив батька до квартири.

-На що перетворилася квартира. Мдааа, доведеться впорядковувати все, інакше…

-Інакше що?

-Потім поясню. Як ви тут?

-Нормально. Чого ти приїхав?

-Поговорити з тобою по-чоловічому.

-Говори.

-Що ж… Сину, ти вже дорослий. Час починати самостійне життя. Заведеш дівчину, потім сім’ю.

-Угу, що ще?

-Не груби! Я, так вже й бути, готовий забрати Гришу. У мене нова сім’я, скоро у вас з’явиться брат, чи сестра.

А Софійка?

-А що Софійка? Вона мені ніхто. Чи забув, що вона не від мене?

-Ні, я пам’ятаю. Тільки ось мені та Гриші вона сестра. І вони жили разом, скільки пам’ятають себе.

-Ну ось що, Максиме, про Соню я нічого знати не хочу, вона мене не цікавить.

-А що тебе цікавить? – Максим ледве стримувався.

-А цікавить мене ось яке питання. Коли я пішов, твоя мати залишилася з вами у цій квартирі. Я не став нічого ділити. Але зараз я думаю, що треба продати її та поділити гроші. Оскільки я заберу Гришу, дві третини від цього продажу будуть мої, а решту віддам тобі. Думаю, на кімнату там вистачить.

-Це що ж ти надумав? – на порозі стояла тітка Тома.

Максим забув замкнути двері і зараз сусідка стояла, тримаючи в руках велику каструлю, з якої смачно пахло її борщем.

-Ти що! Діти тільки без матері залишилися, а ти вже тут як тут? Нічого ти не отримаєш! Ліда з тобою розлучена була, а квартира ця її батьків. Твого тут нічого нема! Встав і пішов! Борщу шкода, а то вже взяла б каструлю!

Вона відійшла і пропустила батька Максима, який мовчки вийшов з квартири.

-Максиме, не давай собою помикати! Зрозумів мене?

-Зрозумів, тітко Томо! – Максим перший раз за останній часом усміхнувся. – Спасибі!

-Я чого прийшла. Ти подумав, що з дітьми робитимеш?

-А які варіанти?

-Так багато є… Дитячий будинок там і все таке…

-Ні! Нічого такого! Документи на себе робитиму.

Тітка Тома поставила каструльку, яку все ще тримала в руках, на стіл на кухні і витерла очі фартухом.

-Хлопчику мій, ти хоч розумієш, яку відповідальність на себе береш? Хоча що це я, розумієш, звичайно, ти її давно на собі тягнеш. Але, Максиме, просто так тобі їх не віддадуть, доведеться поборотися.

-Мені б розуміти, що робити, а там я якось впораюся.

-Значить так. У мене є приятелька, вона працює у такому відділі. Я їй зателефоную і дізнаюся, що потрібно, які документи та інше. А поки що, треба прибрати квартиру, щоб показати, що в тебе є всі умови. Дай мені телефону Ніни.

-Навіщо?

-Я сама знаю, навіщо, просто дай.

Тітка Тома записала на листочку телефон, сказала занести їй каструльку, як з’їдять борщ і пішла.

Максим глянув на годинник і поспішив у садок за Сонею. Дорогою в нього задзвонив телефон. Яна!

-Привіт!

-Привіт, Яночко!

-Ти де зараз?

-У садок іду за Сонею.

-Почекай мене там біля хвіртки. Потрібно поговорити.

-Добре!

Максим забрав Софію і, вийшовши з садка, побачив Яну. Вона нервово постукувала каблучками і виглядала через паркан.

-Привіт! – Максим потягнувся обійняти дівчину, але та відсторонилася.

-Соня, піди пограйся на майданчику, тільки так, щоб я тебе бачив.

Соня побігла і Максим повернувся до Яни, ставши так, щоб бачити сестру.

-Максиме, що ти вирішив? Як далі?

-А що далі?

-З дітьми що ти робитимеш? Батько забере?

-Ні. Він Гришу ще не проти, але думаю той не захоче з ним жити, а Соню категорично відмовився.

-Зрозуміло, – Яна опустила голову.

Якийсь час вона мовчала, а потім підвела очі.

-Максим, я не готова до всього цього. Я ще молода, куди мені двоє дітей. Я і своїх ще не хочу. Тож давай ми всі крапки над «i» розставимо зараз, гаразд?

-Ти хочеш сказати, що між нами…

-Все, Максиме, все! Ти хороший, дуже хороший, але мені все це не треба. Поки що.

Яна швидко розвернулась і пішла вулицею.

-Максим! Дивись що я знайшла! – Соня підбігла до брата і простягла долоню. Там сиділо дві сонечка.

-Ух ти! Соня, знаєш, що це означає?

-Що?

-Весна прийшла. І це чудово! Пішли додому, там тітка Тома борщ принесла. Смачнииий!

Він підхопив сестру на руки і рушив до хати.

На другий день, забігши з коледжу додому перед роботою, щоб нагодувати Гришу, він побачив там тітку Тому з Ніною, які мили квартиру.

Жінки погодували хлопців та виставили їх із дому, щоб не заважали. Забравши Гришу, Максим поїхав працювати. Тепер він офіційно працював помічником шеф-кухаря в Андрія.

Минув майже рік. Максим зробив усі документи. Все було дуже непросто, довелося підключати зв’язки Ніни, допомогли сусіди… Врахували, що брат дбав про дітей стільки часу, що є житло та робота.

Максим розплющив очі і посміхнувся. Треба прикрасити куплену вчора ялинку. Завтра Миколая. До вечора ще стільки потрібно зробити.

Добре, що Даша прийде допомогти. З нею Максим познайомився, коли оформляв документи на дітей.

Повна протилежність яскравій Яні, вона одразу підкорила його своїм спокоєм та діловитістю.

Максим тільки запитав, де йому дізнатися про якусь довідку, як одразу отримав повний перелік документів з адресами та іменами тих, хто відповідає за оформлення.

Протягом усього часу, поки він займався папірцями та бігав інстанціями – Даша була поруч. А потім, дивлячись як він стидається, не знаючи, як її запросити в кіно, розсміявшись, сказала:

-Максиме, ну що ти переживаєш? Піду я з тобою, куди ти покликати мене збирався? В кіно? Ну ось у кіно й піду. А діти із ким залишаться?

Максим полегшено засміявся у відповідь.

Сьогодні Даша приїде вдень і допоможе йому приготувати все до столу, а потім вони разом сидітимуть за святковим столом.

Двері в спальню відчинилися і туди просунувся цікавий ніс Соні. Побачивши, що брат уже не спить, вона вихором влетіла в кімнату, застрибнула на ліжко і, стрибаючи, намагаючись дістати стелю, заявила:

-Ховати треба було краще! Лялька така як хотіла і фломастери теж класні! Це все? А то я на верхню полицю не дістала.

Максим підхопив сестру, поцілував її в ніс і сказав:

-От же ж капосниця! Миколаєві точно таке не сподобається!

-Але але! Ти Миколая сюди не вплутуй! Я вже доросла! Той лист, який ти надсилав – я вам писала, знаю я ваші штучки. А той, який Миколаю, що там написано – тільки він знає!

У Максима витягнулося обличчя. Нічого собі! І як тепер бути?

Софія хитро подивилася на Максима, обняла його за і прошепотіла:

-Гаразд, тобі скажу. Там в тому листі Миколаю не були іграшки, я загадала, щоб ми всі разом були! Це ж головне, правда?

-Звісно, ​​все ти правильно придумала! А сховав я таки не в одному місці, друге ти точно не знайдеш!

-Знайду! – Соня вибігла з кімнати. – Гришооо, неси драбину!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.