Люба прийшла додому пізно і здивувалася – скоро ніч, а чоловіка досі нема. Вона вирішила подзвонити Іванові. Люба набрала його номер, та його телефон був вимкнений. Жінка вже не знала, що й думати. Вона пішла у спальню, і раптом на ліжку знайшла записку: – Люба, не шукай мене. Я кохаю іншу! Вона так і сіла на ліжко з запискою в руках

Сім’я Івана і Люби виглядала щасливою. Завжди разом працювати, на дачу їздили, мали двоє діток.

Сусіди дивилися на них по-різному. Хтось із заздрістю, мовляв, треба ж яке кохання!

А хтось схвально.

Дівчата виросли швидко, старша вже вийшла заміж, а молодша навчалася в коледжі. Влітку вже його мала закінчити.

Люба добра і порядна жінка, хороша дружина. І наготує, і прибере, і за дітками догляне. Івана вона дуже кохала.

Її все влаштовувало в ньому. Були звісно деякі проблеми, але вона заплющувала на них очі, і якщо він щось не зробив, що вона попросить, то зробить пізніше, немає в цьому нічого такого…

Він же ж працює і втомлюється.

Прожили вони майже двадцять чотири роки.

Іванові сорок вісім, а Люба на два роки молодша.

Коли старша донька пішла жити до чоловіка, Люба почала помічати, що Іван затримується на роботі. Іноді у свій вихідний заїжджає до друзів у гості, але її з собою не кличе.

Люба задумалася, про те що відбувається у них в сім’ї.

Іван часто сидів і ніби літав десь у хмарах. Дивиться в телевізор, а думки десь далеко. Дружина це бачила і відчувала, а Іван цього ніби не помічав.

Він справді витав у хмарах, де на нього чекала Оксана, у яку він закохалася на старості років.

Іван від себе цього не очікував, але з часом він все більше почав віддалятися від дружини.

Оксана приїхала із іншого міста, влаштувалася до них в офіс.

Вона була дуже весела жінка, цікава, їй трохи більше сорока, правда виглядає трохи молодшою за свій вік.

Між Іваном та Оксаною майже одразу виникли почуття.
Він спочатку себе стримував, умовляв:

-Іване, що ти задумав, зупинися, у тебе дружина, діти, сім’я, – думав він про себе. – Та і я вже не молодий, вже скоро пʼятдесят. Люба у мене хороша дружина, кохає мене…

Але вмовляти себе одне, а в житті виходить інше. Він дивився на себе в дзеркало, і бачив там ще цілком молодого й імпозантного чоловіка.

Іван почав приділяти собі більше уваги, купив новий одяг, і на роботу щодня йшов, як на свято.

А там для нього було свято на ім’я Оксана. Вона вже давно розлучена і вільна. Щоранку вона зустрічала Івана з посмішкою та закоханим поглядом.

Люба на Івана давно вже не дивилася таким захопленим поглядом.

Люба бачила зміни в Івані, і думала:

-Мій чоловік останнім часом літає, як на крилах, подобрішав, ретельно стежить за собою, одягається зі смаком. А ось до мене ставиться прохолодно. Дивиться так, наче мене немає. Що відбувається?

У дочки був випускний у коледжі, а Іван піти не зміг – на роботі у них справ багато.

Люба сходила сама, привітала дочку. Дівчина віддала матері диплом, квіти, і пішла зі своїми однокурсниками гуляти до ранку.

Люба прийшла додому пізно і здивувалася, що чоловіка досі немає.

Дванадцята година вже, скоро ніч. Їсти не хотілося – на випускному батьків пригощали всякими наїдками. Люба сіла на диван і ввімкнула телевізор.

Але їй було не спокійно. Івана немає вдома, а вже пізно.

Люба вирішила подзвонити чоловікові. Вона взяла слухавку, набрала його номер, але його телефон був вимкнений.

Люба пішла і сіла за стіл на кухні. Вона дзвонила йому ще разів зо три. Але абонент був недоступний.

Люба вже не знала, що й думати. Вона пішла у спальню, і раптом на ліжку знайшла записку:

-Люба, не шукай мене… Я від тебе пішов назавжди. Я кохаю іншу. Обманювати більше не можу… Це неправильно.

Люба так і сіла на ліжко з запискою в руках.

-О Боже, от все і стало зрозуміло, – заплакала вона. – От чому Іван так змінився. Як я раніше не здогадалася, що він мені зраджує. Як? А тому, що безмежно довіряла чоловіку, бо сама вона, ні про що таке і не думала… Значить, чоловіку щось не влаштовувало в мені.

Люба навіть трохи виправдовувала його. Вона себе докоряла, що мало приділяла йому уваги, раз він пішов до іншої…

А з іншого боку, вона завжди намагалася полегшити його життя, побут і всі домашні турботи брала на себе.

Вона переживала за дочку – як їй сказати про це…

Іван пішов до Оксани. Він мав квартиру, яка залишилася від матері. Вони зробили з Оксаною ремонт, з’їздили у відпустку в Туреччину.

Іван не шкодував, що пішов до Оксани. Вона його любить і любов у них взаємна.

Щоправда іноді йому було совісно, що залишив Любу з дочкою.

Донька образилася, подзвонила тільки один раз:

-Тату, як ти міг так з нами вчинити? Я тебе не пробачу ніколи! Мені ніколи, більше не дзвони.

Скільки не дзвонив Іван їй, та донька не відповідала…

Старша дочка стримано сприйняла цю новину, сказала:

-Вітаю тебе тату, з новою дружиною, бажаю щастя.

І все…

А коли Іван приїхав до неї в гості, дочка із зятем зустріли його прохолодно. Він погрався з онуком, і, відчуваючи, що йому не раді, зібрався і поїхав.

Зате з Оксаною йому було добре. Він відчував себе щасливим. Навіть у молодості він такого не відчував, коли був закоханий в Любу…

Минуло десять років. Люба жила одна, вдруге заміж так і не вийшла. Не хотіла…

Молодша дочка поїхала з чоловіком у Київ. У нього там бізнес, квартира. Живуть добре.

Люба була багато разів у них в гостях. Донька щаслива. З батьком так і не спілкувалася, а матір завжди рада була бачити.

А, одного разу, раптом задзвонив телефон. Люба побачила незнайомий номер. Відповіла.

-Здрастуйте, ви Любов Сергіївна? Це з лікарні. Вас просять під’їхати, по телефону довго пояснювати.

Люба нічого не зрозуміла, але поїхала. Лікар, років сорока, простягнув їй записку:

-Ось читайте, тут все правильно написано?

У записці було зазначено – ім’я та прізвище Люби, її номер телефону і адреса. А нижче – ім’я колишнього чоловіка…

Люба нічого не розуміла. Лікар пояснив:

-Ваш колишній чоловік давно вже дуже слабий. Прогнозів поки що ніяких не даємо. Його дружина Оксана іноді приходила, відвідувала, але ось вчора я їй сказав, що треба забирати чоловіка додому і, звичайно, потрібний догляд за ним.

А сьогодні вранці вона принесла цю записку і сказала, що чоловік їй не потрібен…

Люба була розгублена. Минуло більше десяти років. Вона про Івана нічого не чула, думала він щасливий, а тут така справа…

-А як це все зробити, як забрати його?

-Ми допоможемо, привеземо у квартиру, не переживайте. Я вам все розпишу, поясню, як доглядати, годувати…

В Люби почалося зовсім інше життя. Отак колишній чоловік повернувся до неї.

Іван дивився на неї сумно, нічого не міг сказати. Люба взяла відпустку, доглядала, звикала до нової ролі. Довелося вчитися всьому. Потім довелося найняти доглядальницю – треба ж іще й працювати…

Минуло ще чотири роки, й Івана не стало. Люба зробила поминки. Потім поставила невеличкий пам’ятник. Вона часто ходила на цвинтар.

Люба сподівалася там зустріти Оксану, хотіла подивитися йому в очі…

Але Оксана ніколи не приходила до чоловіка. Вона навіть не знала, куди саме треба йти…

Оксана давно одружилася з іншим, теж з колегою. Правда набагато молодшим…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.