Весь час у житті Лілії виникали якісь обставини, які заважали її щастю.
То подруга повела хлопця, який подобався, то сама виставила чергового молодика, який їй зраджував.
Після навчання в інституті зібралася заміж за Павла, але знову обставина, найтрагічніша в її житті – не стало нареченого за два тижні до весілля…
Не стало Павла, їхав на мотоциклі і опинився на узбіччі…
Лілія не могла забути його кілька років, починала нові стосунки заради того, щоб забути його, але через деякий час поривала ці стосунки, нічого не пояснюючи.
Добре, що працювала у школі, викладала англійську мову. Серед учнів вона відтавала, школа затягує, уроки, перевірка завдань, увечері спілкування з батьками учнів.
Так і жила Лілія, потім таки познайомилася з Віталієм, який працював директором невеликого підприємства, що поряд зі школою.
Він був старший за неї років на п’ятнадцять, але давно одружений і мав четверо дітей.
Віталій давно помітив симпатичну молоду вчительку, з’ясувавши при цьому у знайомого вчителя фізики заміжня вона, чи ні. І одного чудового дня запросив її у кафе. Зовнішністю Бог не обділив Віталія – високий з басистим голосом, умів гарно розмовляти і був надзвичайно начитаний.
А Лілія чомусь не відмовилася, і вечір вони провели чудово, насолоджуючись компанією один одного.
Ну а далі легко продовжилося їхнє спілкування, вони почали зустрічатися, хоча Лілія відчувала провину, що він не вільний.
Осуджуючі погляди колег по школі вона бачила і все розуміла.
Але згодом Лілія відчувала все більше гіркоти і дедалі менше сенсу у їхніх зустрічах. Кілька разів намагалася порвати їхні стосунки – там же ж дружина і четверо дітей.
А руйнувати сім’ю вона не хотіла, розуміла – це гріх. Їй шкода було його дружину, але найбільше було шкода себе, бо Віталій та його дружина були один в одного і були діти, а в неї лише самотність…
Але одного разу дружина, дізнавшись про Лілію, застала їх у кафе, мабуть, хтось підказав, і влаштувала сварку.
Лілія швидко втекла з кафе, а чоловік заспокоїв дружину і потім вони продовжували, як нічого й не було сидіти в кафе і вечеряти. Ось і помирилися.
З того часу вона уникала Віталія, а він зустрічав її біля школи і намагався знову повернути стосунки. Що б було далі невідомо, але допомогла подруга.
Зателефонувавши до Лілії, вона запропонувала зустрітися «у справі».
– Слухай, Лілю, у мене до тебе пропозиція. Тобі потрібно прийти в офіс на співбесіду, де працює мій чоловік. Якщо ти не збудувала в тридцять років особисте життя, то хоч кар’єру збудуєш.
Мій Сашко сказав, що у них з’явилася вакансія. Ти ж розумієш, де працює мій чоловік. Ця велика фірма просто супер. Персоналу там небагато, у нас тут робоча сила й оренда дешевша, та й робота не важка.
Займаються організацією виставок. Я пішла б туди, але їм потрібен спеціаліст зі знанням англійської мови. Ось тобі візитівка. Йди завтра на співбесіду, – впевнено та наполегливо говорила подруга.
– Ні, ти звичайно можеш продовжувати і далі бігати за учнями, і вчити англійської. Зі своїм Віталіком зустрічатися… – багатозначно сказала подруга.
І Лілія наважилася й зателефонувала. І ось у ретельно випрасуваній блузці, вона сиділа на співбесіді.
Приємний літній чоловік поставив їй кілька загальних питань. Потім була молода, стильно одягнена дівчина, розмовляла з нею англійською, а потім ще якийсь тест на рівень знань…
– О, Боже, немов на місце директора приймають, – промайнуло в неї в голові.
Нарешті їй повідомили:
– Ви нам підходите.
– Лілю, вітаю, тепер ми з тобою колеги, – звідкись з’явився Сашко, чоловік подруги. – Обіцяю, ти не пошкодуєш, у нас тут все просто чудово.
Лілії в офісі подобалося все. Співробітники одягалися стильно, розмовляли ввічливо. Один до одного ставилися по-дружньому та доброзичливо.
Лілія швидко влилася в колектив і увійшла в курс справи, вивчила обов’язки та інструкції.
Нова робота, життя та колеги допомогли їй забути свою неприємну історію з Віталієм, він до речі ще кілька разів намагався приїхати до неї в гості. Але його вона чути та бачити не хотіла. Він подзвонив їй нещодавно і попросив про зустріч увечері, але вона збрехала, що заслабла.
– Тим більше, я маю подбати про тебе! – сказав Віталій.
Але Лілія зі злістю видала:
– Ти забув, що в тебе дружина та четверо дітей? От і дбай про них, а я вже якось сама впораюся. Не дзвони мені більше.
Якось Лілія зустрілася по роботі з керівником іншої фірми, яка працювала з ними. Чоловік звали Олег. Найбільше Лілії сподобався його чарівний голос, який вона вперше чула по телефону.
Енергійний баритон Олега хвилював її, вони спілкувалися досить часто, організаційних питань було багато.
А власник цього баритону розмовляв чемно та активно. Відчувалася потужна енергетика навіть по телефону. Лілія з цікавості знайшла на сайті компанії його фотографію і… Втратила спокій. Він виявився симпатичним чоловіком років сорока і був зображений на якійсь конференції в одній із країн у строгому діловому костюмі, який йому дуже пасував. Уява Лілії мимоволі розігрувалася.
– Ох, який чоловік! Це мій ідеал! Саме про таке я завжди мріяла, – говорила вона колезі, яка сиділа поруч.
Якось він зателефонував під час перерви. Лілія сиділа в кафе, що було поруч із їхнім офісом і пила каву.
– Доброго дня, Ліліє, чим займаєтесь, напевно, як завжди підготовкою документів?
– Доброго, ні не вгадали, у нас обідня перерва, я п’ю каву та їм морозиво.
– А якій каві віддаєте перевагу? – несподівано поцікавився Олег.
– Ну якій? Та звичайній, чорній з молоком, – відповіла вона.
– А я вам раджу скуштувати каву з кленовим сиропом, – у своїй енергійній манері вів далі Олег.
– Ой, кава з сиропом? Обов’язково спробую. А я люблю морозиво з кленовим сиропом, дуже смачно, просто обожнюю, – сміялася Лілія.
Потім Лілія, сидячи за комп’ютером, думала:
– А з якого приводу він дзвонив? Начебто про роботу не було нічого сказано?
Виставка наближалася, і Лілія з нетерпінням чекала, нарешті побачить Олега. Він сказав, що приїде, а вона думала, який костюм одягнути на виставку. Але керівник повідомив, що на виставку вона не поїде.
Ближче до закінчення робочого дня задзвенів її телефон. Дзвонив Олег:
– Завтра на конференції зустрінемося, ви о котрій там будете?
– А я не приїду, наш офіс представлятиме старший менеджер, – з сумом у голосі відповіла вона.
– Як? А я сподівався побачити вас там, – зітхнув Олег
– Я теж, успіхів вам!
Вони ввічливо попрощалися. Усі два дні, що відбувалася виставка, Лілія була засмучена. Спочатку вона чекала на дзвінок від Олега, потім зрозуміла, що все закінчилося.
Виставка добігала кінця, спільна робота закінчилася. Вона себе вмовляла:
– Досить уже фантазувати. Ох і наївна ти Ліля, ну робота, ну справи і спілкування. А що ти ще хотіла?
Після роботи Лілія зайшла в кафе. Жінка замовила морозиво і сіла за столик. Вона сумно дивилася у вікно. Лілія не могла собі зізнатися в тому, що вона закохалася… Причому закохалася в чоловіка, якого бачила тільки на фото! Закохалася у його голос по телефону…
Раптом у сумці задзвенів її мобільник.
– Ліліє! – почула вона в слухавці чоловічий голос. – А ви в житті ще гарніші, аніж на фото! Я хочу пригостити вас кавою.
Лілія застигла з телефоном в руках. Вона повернула голову до дверей і оторопіла від побаченого.
Там був чоловік з фото! Їй здалося, що це якесь марево, але це був він!
Вони довго сиділи в кафе, розповідали один одному про себе. Виявилося, що Олег розлучений, дружина залишилася жити за кордоном, а він повернувся додому.
Потім вони довго гуляли містом. А потім прокинулись разом…
А через деякий час Лілія до Олега, оформивши переведення в офіс, де він працював.
А ще за деякий час Олег зробив їй пропозицію…