Ліля стояла біля ЗАГСу, і не знаходила собі місця. До шлюбу залишалося п’ять хвилин, а нареченого немає. – Можливо, щось сталося? – захвилювалася подружка нареченої. Раптом, під’їхав автомобіль, з якого вийшов друг Олексія. – Що? Що трапилося з Олексієм? – запитала у нього Ліля. – Ви не переживайте. Просто… Він не одружуватиметься, – раптом сказав він. Всі так і застигли на місці, нерозуміючи, що відбувається 

До реєстрації шлюбу залишалося п’ять хвилин, а нареченого немає і немає. Наречена у білій сукні та фаті місця собі не знаходить. Гості зібралися з обох боків. Батьки Олексія без перерви дзвонять нареченому, але його телефон вимкнено.

-Можливо, щось трапилося? – хвилюється подружка нареченої, Ольга.

-Та просто величезний затор, як завжди, – намагається підтримати інша, Світлана.

-Але чому він не відповідає на телефонні дзвінки? – по щоках нареченої, Лілії, потекли сльози.

-Ну, ну, мила, туш розмажеться, – кинулася до неї з носовою хусткою мама.

Дві хвилини до церемонії одна… І тут під’їхав автомобіль, з якого вийшов друг нареченого. Зупинився… Здається, він не може й кроку ступити…

-Що? Що трапилося з Олексієм? – кинулися до нього батьки нареченого.

-Ви не переживайте, нічого страшного. Просто… Він не одружуватиметься. Не чекайте на нього!

Усі так і застигли на місці. Хвилина тиші переросла спочатку в тихе невдоволення, а потім у гучний гул.

Ліля не могла повірити, що таке сталося з нею. Покинута наречена прямо біля ЗАГСу, таке вона раніше бачила лише у кіно. Але факт залишався фактом. Друг пояснив, що наречений передумав одружуватися, тому що зрозумів, що недостатньо любить свою наречену для того, щоб зв’язати себе шлюбом на все життя.

І щоб у місті його не шукали, він поїхав до друга в Житомир.

-От негідник, – зневажливо пирхнула Ольга. – Дівчата, за мною!

-Куди ти? – Засумнівалася Світлана.

-За Мною, я сказала, всі питання потім!

І вона швидко попрямувала до стоянки автомобілів, по дорозі риючись у сумочці-клатчі. Дістала ключ, клацнула, відчинила задні двері свого автомобіля.

-Сідайте, швидко, – скомандувала вона.

Світлана допомогла їй посадити в салон автомобіля наречену, що упиралася.

-Не плач, Ліля, не кінець світу!

-А що ж тоді кінець світу? – Запитала та.

-А може, це лише початок?

-Точно, Світлано, – підтримала подругу Оля.

-Вам то добре роздумувати, дівчата. З вами такого не станеться, – плакала Ліля, розмазуючи туш по обличчю.

-Звідки ти знаєш, що з нами станеться? Он, у мене сусідку вагітну наречений покинув. Тепер вона мати-одиначка. А ти це… Не того? – З цікавістю подивилася на наречену Світлана.

-Ніііі, – ще голосніше заплакала Ліля.

-Ну от і добре, – резюмувала Ольга. – Ну що, приїхали!

І вона хвацько припаркувала своє авто на стоянці біля Центрального парку міста.

-Пропоную потроху. Чогось міцнішого.

-Не хочу, нічого не хочу! – ще дужче заплакала Ліля.

-Треба, – підтримала подругу Світлана.

І ось вони вже втрьох сидять за столиком у кафе.

Коли офіціант приніс замовлення, Світлана запропонувала:

-Ну, перший тост за мрію. Олексій ось вирішив здійснити свою, прямо напередодні свого весілля. А ми що, гірші?

Ольга глянула на Світлану, і запанувала незручна мовчанка. Але тут та продовжила, як ні в чому не бувало.

-От у тебе, Оля, є якась заповітна мрія?

-Є, мрію побувати на Мальдівах.

Трохи пожувавши салат із морепродуктами, дівчина продовжила.

-У мене теж є мрія, хочу знайти свого тата. Адже мені мама про нього дуже мало розповідала. Але дещо я про нього знаю.

-Навіщо? – поцікавилася Ліля. – Він теж тебе покинув, як і мене сьогодні.

-Ну і що? Можливо, у нього на це була своя, вагома причина.

-Знаю я їх причини, – відповіла Ольга. – А в тебе, яка у тебе мрія, Ліля?

Наречена мимоволі повернула голову у бік Колеса огляду.

-Щоооо? – у голос здивувалися обидві співрозмовниці.

-Я з дитинства висоти боюся, – знизала плечима Ліля. – Ось, здавалося б, дрібниця, а я іноді уві сні бачу, як я ширяю над землею.

-Ну що ж, таку мрію треба здійснити негайно.

І подруги почали вмовляти Лілю піти на карусель. Та спочатку не хотіла, але пережите, а також невелика кількість ігристого, зробили свою справу. І вона погодилася.

Коли дівчина сіла до кабіни, страх охопив її. Але поступово вона розслабилася. І що вище піднімалася, то ставало веселіше. І навіть почала танцювати під музику, що звучала з динаміків, і бовтати ногами. Тому в неї злетів туфель і полетів вниз.

А коли опинилася на самому верху, буквально витріщила очі від подиву.

-Дивись, Оля, місто яке маленьке. Я завжди уявляла його величезним, а себе піщинкою у ньому. А тепер усе навпаки. Я велика, як велетень, а місто маленьке.

-От так і твоя проблема, – відповіла та. – Спочатку вона здавалася тобі величезною, а потім здаватиметься зовсім мізерною. Бо ж попереду в тебе ще ціле життя! А Олексій … Це не та людина, яка тобі насправді потрібна в житті. Доля розпорядиться по-своєму, і ти зустрінеш свою справжню другу половинку.

Коли дівчата спустилися, перше, що вони спробували зробити, це знайти втрачене взуття.

І раптом через натовпу, що чекає наступного оберту Колеса огляду, вийшов юнак. В руках він тримав блискучий білий черевичок нареченої.

Підійшов, простягнув його Лілі і посміхнувся так, що в неї аж дух захопило.

Цього дня він разом зі своїми друзями склав подругам компанію. А на наступний зателефонував Лілі та запросив на побачення. Зустрічалися вони недовго, Валентин швидко зрозумів, що знайшов свою Попелюшку. І через місяць подруги знову стояли біля ЗАГСу, чекаючи нареченого та нареченої. Цього разу вони під’їхали разом. І більше ніколи не розлучалися. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.