Лариса збиралася на зустріч випускників. Жінка увійшла до шкільного залу, і одразу ж натрапила на цікаві погляди своїх подруг. – Ларисо, ти так змінилася, – сказала Оля. – А де твій Сергій. Почувши таке, жінка вибігла на двір, і гірко заплакала. Раптом, Лариса побачила, що хтось вийшов слідом за нею

Лариса збиралася на вечір зустрічі випускників, минуло вже тридцять років, як вона закінчила школу, з того часу стільки сталося подій у її житті, все було, і радість, і нещастя. У неї залишалося години три до зустрічі, а на неї накотили спогади про школу, про Романа, в якого вона була закохана, про чоловіка Сергія, якого вже немає.

Лариса та Роман дружили з дев’ятого класу, разом ходили до школи, вечорами гуляли, у них була своя лавка під розлогою липою, де Роман витиснув літери «Л» + «Р» та серце. Потім Лариса ходила до цієї лавки, але згодом вона зруйнувалася. Дід, який живе неподалік липи, цю лавочку періодично змінював, ставив нову, все-таки дощі та сніг робили свою справу, лавочка руйнувалася, а на новій лавці вже не було цих літер.

Всі однокласники думали, що шкільне кохання Лариси та Романа обернеться весіллям, і вони мріяли про це, але не склалося. Були молоді, гарячі, не розібравшись, образилися один на одного і розлучилися. А вийшло це через дрібниці, так думала Лариса, Роман був ревнивим, і постійно контролював її, а вона подобалася Сергію однокласнику. Якось ближче до закінчення десятого класу всі поїхали на «вилазку» в ліс, так вони називали похід з наметами і багаттям.

Коли прийшли в ліс, поставили намети, всі пішли збирати хмиз для багаття, раптом Сергій вигукнув:

– Ларисо, йди сюди, я тобі щось покажу, тут така краса.

Роман глянув на Ларису, вона махнула йому рукою, на кшталт я зараз, і побігла у бік Сергія. Недалеко в невеликому яру, вона побачила його:

– Спускайся сюди, дивись тут така краса, – покликав Сергій. Вона спустилася в яр, і побачила біля колоди квіти, дуже рідкісні і красиві, вони розцвітають, цвітуть лише два-три дні, і пелюстки швидко облітають.

Лариса від своєї бабусі чула, що є таке повір’я – хто побачить цю рослину коли вона зацвіте, той буде щасливий. Лариса нахилилася над квітами разом із Сергієм, їхні голови виявилися поруч, їй хотілося погладити кожну квітку, вона пошкодувала, що немає фотоапарата, але раптом почули позаду голос Романа:

– Ну, що голубки націлувались там? Як ти могла? А я тобі вірив!

Вони підняли голови, на вершині яру стояв розсерджений Роман, його очі виблискували, Лариса сказала:

– Рома, ти що, глянь яка тут краса, які квіти, спускайся до нас.

– До вас? Ще чого, навіщо вам третій зайвий, він різко розвернувся і пішов.

Сергій з Ларисою подивилися один на одного, йому дуже подобалася ця дівчина, але він розумів, що їй подобається Роман. Вони повернулися до наметів, прихопивши трохи хмизу. Лариса шукала очима Романа, але його не було видно, а через деякий час він разом із Вірою виліз із намету, сміючись.

Віра голосно говорила Романові:

– Ну, тепер ти мій, я тебе нікому не віддам, я тебе давно люблю. Хай Лариска собі іншого шукає, он хоч Сергія, з яким повзала там у яру.

А Лариса, побачивши їх, що виповзали з Віриного намету, кинулася бігти з усіх ніг на станцію. Їй хотілося, якнайшвидше поїхати додому електричкою. Сергій теж побіг за Ларисою, умовляв її на станції повернутися назад, але та відмовилася. Роман хотів був побігти на станцію, але Віра сказала:

– Не поспішай, за Ларискою Сергій вже поскакав. Тож вона тебе не пробачить, тепер ти мій, мій.

Через деякий час Сергій повернувся один, зібрав свої речі, намет і теж пішов на станцію.

Так усе шкереберть і закрутилося, закрутилося. Віра на випускному сказала Роману, що чекає від нього дитину, ну а він, як порядний чоловік, вирішив:

– Що робити, доведеться одружитися з Вірою, хоч її не люблю, потім якщо що, розлучуся.

Віра була задоволена, Роман одружується з нею, але вона знала, що він любить Ларису, і обдурила його, сказавши, що Лариса виходить заміж за Сергія. Віра спеціально підстерегла її, і повідомила, коли будуть вони з Романом у РАГСі. Лариса не вірила, що вони одружуються, вона навіть із Сергієм посперечалася, що жодного весілля не буде у них.

Але Сергій привів її до РАГСу, вони сховалися за деревом, двері відчинилися, і з РАГСу вийшли Роман із Вірою. Вона тримала його під руку, усміхалася, а сама очима шукала Ларису, а побачивши її за деревом, міцніше притулилася до Романа. Побачивши їх удвох, Лариса, не відчуваючи ніг під собою, кинулася бігти. У неї ніби щось обірвалося всередині, Сергій за нею, а Роман та Віра провели їх поглядом.

Сергій довго умовляв Ларису вийти за нього заміж:

– Сергію, ну як ти не розумієш, я тебе не люблю, як я за тебе вийду? Я знаю, ти дуже хороший, навіть краще за Романа, але я його люблю.

Все-таки через деякий час вона погодилася стати дружиною Сергія. Народився син у них, Сергій був дуже добрий чоловік і батько, Лариса ні дня не пошкодувала, що вийшла за нього. Просто любов до Романа сиділа в ній глибоко, добре, що він із Вірою поїхав до іншого міста, там бабуся Вірі залишила помешкання, у них уже народилася донька.

А коли синові Андрійку виповнилося десять років, трапилася біда, Сергія не стало. Лариса тяжко переживала відхід Сергія, жила заради Андрійка, свого улюбленого сина, він допоміг їй впоратися з горем.

Лариса отямилася від спогадів, подивилася на годинник:

– Ого, щось я задумалася, треба йти до школи, там вже, напевно, багато хто приїхав.

У глибині душі дуже хотіла побачити Романа, але він буде зі своєю дружиною, ну нічого, Лариса вже давно все пережила, її не дуже й зачіпає їхній сімейний союз. Лариса увійшла до шкільного залу, і одразу ж натрапила на цікавий погляд Романа. Вона кивнула йому головою і попрямувала до групи жінок, які сміялися, а побачивши Ларису, кинулися до неї з компліментами:

– Ларисо, ти стала ще гарнішою, нам вже майже під п’ятдесят, а тобі й не скажеш, як ти примудрилася так себе зберегти?

Лариса відчувала на собі погляд Романа, вона шукала очима його дружину Віру, але не побачила, а спитати про неї ні в кого не хотіла.

Після вечора Роман проводжав Ларису. Вони, не змовляючись, попрямували під липу, на лаву. Роман хотів знайти літери, які сам зробив, але вона сказала, що лавку вже кілька разів переробляли, і літер там нема.

Роман розповів, що з Вірою вони розійшлися років вісім тому, вона почала гуляти, дочка доросла, він довго терпів її загули, але не змирився і пішов, живе один. Він не знав, що з Сергієм трапилося нещастя, і його вже немає.

Лариса задумавшись промовила:

– Романе, якби не твоя ревність, наше життя склалося б інакше. Як ти міг подумати, ми в яру розглядали квіти, що росли біля колоди. А ти… влаштував. Ти ж знав, що я любила тебе, навіщо ти так образив мене, пішов у намет з Вірою, яка тільки й чекала слушного моменту.

– А що я? Я завжди бачив, як Сергій на тебе дивиться. Я знав, що він тебе любить, він ніколи цього не приховував і сподівався, що будете разом.

– Якби ти знав, як мені було погано, коли я побачила вас, як ви виходили із РАГСу, я до останнього не вірила, що ти одружишся з Вірою.

– Я бачив тебе з Сергієм під деревом, мені Віра зловтішно сказала, мовляв подивися, он твоя колишня з Сергієм подивитися прийшли. А я, як побачив вас, ледве стримався, щоби не зірватися, Віра втримала.

– Знаєш, Сергій справді любив мене, я ні на хвилину не пошкодувала, що вийшла за нього заміж. Він мене любив, оберігав, порошинки здував, але себе не вберіг. Я намагалася, як могла витягти його з того світу, але він пішов, він навіть встиг прошепотіти мені, що так і не зміг заслужити моєї любові.

– А де Віра? Дочка ваша, мабуть, вже одружена?

– Так одружена, але вона не моя дочка. Віра мене обдурила, сама зізналася, що донька від Миколи, її сусіда, але їй хотілося заміж за мене. Ми тому й поїхали, пощастило, що квартира дісталася їй у спадок, сюди не приїжджали, вже нема до кого. Віра все життя мене тобою дорікала, що я не можу тебе забути, і це справді так.

Роман їхав на зустріч випускників з надією побачити Ларису, а тут виявилося, що вона одна, хоч це і непристойно, але був радий, що вона одна і більше не вийшла заміж. Він дивився на неї все з тим самим коханням, і ще в погляді була ніжність, Лариса це бачила. Він узяв її за руку:

– Ларисо, давай з тобою почнемо все спочатку, пробач мені. Я тоді все зіпсував своїми ревнощами, був молодий, гарячий, та ще бачив, що Сергій за тобою побіг на станцію.

Я прошу тебе, вибач, стільки часу втратили ми з тобою, мені ніхто не потрібний, я давно один, але часто думаю про тебе. А сьогодні побачив тебе і боюся знову втратити.

Звичайно, Лариса була згодна, їй ніколи й на думку не спадало, що в сорок вісім років раптом знову зустрінеться з Романом, та ще й вийде за нього заміж. Вони часто ходять на ту лаву під липою, згадують молодість, що пішла, і радіють своєму щастю.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.