Тамара приїхала в гості до матері. Коли Вікторія побачила на порозі доньку, то насамперед запитала: – Де твій син? – З татком залишився! – холодно і гордо сказала їй Тамара. – Тамаро! Ти що взагалі вже, чи що?! Ти чому його із собою не забрала? – Ой, мамусю, ти зі мною і так мала мороку. Навіщо тобі ще одна дитина? Вікторія аж присіла на стільчик

Тамара сиділа навпочіпки біля дитячого ліжечка і розуміла, що насправді не любить свого рідного сина.

Його маленькі ручки і закохані очі не викликали в ній розчулення і захвату, хоча часом вона талановито грала роль турботливої ​​матусі.

Сьогодні добіг кінця її черговий шлюб. Точніше другий. З Геною все було так зрозуміло.

Вона справді намагалася стати йому ідеальною дружиною, наскільки це було можливо. Так, вона не могла подарувати йому щирого і ніжного кохання, зате вміло створювала ілюзію цього.

Дізнавшись про те, як вона вчинила з його дочкою, він її ніколи не пробачить. Це вона зрозуміла одразу.

Благати і плакати вона і не збиралася, тому вирішила піти з гордо піднятою головою.

Спочатку Тома думала забрати з собою і сина, але потім зрозуміла, що його варто залишити з батьком.

Вона не боялася загального осуду, адже звикла, що в її житті є лише одна найважливіша людина – це вона сама.

Її тішило хоча б те, що й від цього чоловіка вона йшла не з порожніми руками. Життя навчило її робити заначки на чорний день.

І зараз це було дуже до речі.

Тамара дивилася на себе в дзеркало кілька хвилин, намагаючись зрозуміти, як вона до цього докотилася.

Колись вона була молодою і прекрасною. Закохувала чоловіків однією усмішкою. Хоча сама нікого у своєму житті так і не змогла полюбити.

Її першим чоловіком був Гриша. Імпозантний мужчина. Старший за неї на 15 років.

Він захоплювався її красою та неабияким розумом. Був їй одночасно і татком і другом. Вона жила, як у Христа за пазухою, більше п’яти років, поки його дружина не дізналася про походеньки чоловіка…

Другим її «коханням» був Костянтин. Теж одружений, але не такий успішний.

Натомість успішною була його дружина. Вона й оплачувала всі побажання чоловіка, а він був не жадібним і щедро ділився з Тамарою.

Знімав їй квартирку, платив за її салони краси, купував одяг та подарунки.

Що тільки не зробить чоловік заради коханої, яка знає, коли треба посміхнутися і промовчати, а коли казати йому компліменти.

З ним вона зустрічалася майже рік, поки дружина його не залишила. Відповідно зникли і гроші. Зрозуміло, Тамарі він перестав бути цікавим.
Після Костянтина вона вирішила, що час уже виходити заміж. Адже молодість не вічна. Мати часто їй говорила, що чоловіка можна втримати лише дитиною, тому Тамара була готова народити заради свого благополуччя.

На пошуки Валерія вона витратила майже рік, а потім ще рік намагалася від нього завагітніти. Чоловік так хотів дитину, але виявилося, що він не може її мати.

Коли він про це дізнався, то дуже засмутився. Перестав бути таким ніжним і люблячим, а потім взагалі вирішив розлучитися з молодою дружиною, вважаючи, що проблема в ній, а не в ньому.

Що ж, буває! Не пощастило!

Після нього Тамара познайомилася із Геннадієм. Він був, мабуть, найкращим з усіх. У нього був тільки один недолік – його донька, але Тамара спочатку вирішила, що впорається з цим.

Зрештою, акторкою вона була чудовою. Швидко пояснила дівчинці, де її місце. Навіть примудрилася нажитися за її рахунок.

Ну, дратувало її, що чоловік повинен витрачати гроші не тільки на неї кохану, а ще й на якусь малу, яку називає донечкою.

Марина виявилася дуже наївною. Нею було легко керувати. Тамарі вдалося переконати дівчинку, що їй більше немає місця у цій сім’ї. Вона повірила і відступила.

Тамара припустилася однієї помилки, коли залишила дівчину без належних їй грошей, коли та пішла вчитися.

Вона була впевнена, що Маринка і слова не посміє сказати, але вона посміла. Це і стало причиною їхнього розлучення.

Ну, як Тамара могла пояснити свій вчинок люблячому батькові? Ніяк. Тому й пішла від нього, залишивши йому сина на додачу.

Жаль, сором, гіркота втрати… Ці почуття їй були незнайомі. Все життя Тамара цінувала тільки гроші та дорогі прикраси, адже вони були запорукою безбідного майбутнього.

Коли Тамара поїхала з дому свого чоловіка, то вирішила спочатку відвідати матір.

Вона завжди їздила до неї після розлучення з черговим залицяльником, хоч і знала, що мати їй не рада, як і її новий чоловік, а ще її брат і сестра.

У Вікторії, так звали її маму, було троє дітей. Першою і найстаршою була Тамара. Її вона народила, будучи незаміжньою.

З маленькою донькою було не так просто знайти собі чоловіка, тому Вікторія постійно сварила дочку, звинувачувала її у своїх невдачах.

А мати зробила її нянькою для своїх інших дітей.

Старша сестра дивилася, як мати сюсюкається з маленькими братом і сестрою, і заздрила з кожним днем.

Вони мали різницю в два роки. Батьки їх любили.

Ще підлітком, вона відточувала свої навички маніпулятора на молодшій сестрі і браті, поки про це не дізналася її мати та вітчим.

Тоді її й попросили залишити батьківський будинок. Добре, що вона якраз тоді закінчила школу. Могла поїхати без проблем…

Вікторія не приховувала, що не любила старшу доньку.

Вона неодноразово говорила про це дочці. Вікторія вважала, що ця її відвертість має розставити все на свої місця. Але в результаті стало тільки гірше…

Зараз Тамара приїжджала до матері в основному, щоб похвалитися своїми успіхами та черговими золотими брязкальцями, поговорити з нею трохи, а потім знову поїхати на місяці, чи роки. Цього разу мета поїздки не змінилася.

Коли Вікторія побачила на порозі доньку, то насамперед запитала:

-Де твій син?
-З татком залишився! – холодно і гордо сказала їй Тамара.

-Ех, Тамара! Ти що взагалі вже, чи що?! Ти чому його із собою не забрала? Добре, тобі він не потрібен, то хоч би мені залишила!

-Ой, мамусю, ти зі мною і так мала мороки. Навіщо тобі ще одна дитина?

Вікторія аж присіла на стільчик.

-Як це? Може, я не була найкращою матір’ю у світі, але тебе я не залишала. Ніколи!

-Значить, учень перевершив вчителя! – сказала Тамара, знімаючи куртку.

-Ні, дочко, це означає, що я незрозуміло кого виростила!

-Так, ти маєш рацію, виростила мене саме ти. Тому я залишила Данила з батьком. Знаєш, мені здається, що так цей хлопчик матиме шанс вирости хорошим, а не таким, як ми з тобою. Адже я точно знаю, як це жити з матір’ю, яка тебе не любить.

Її слова були дуже неприємні Вікторії, але вона вже звикла. До того ж, дочка говорила чисту правду.

Вона ніколи її не любила так само сильно, як своїх інших дітей. І не особливо це й приховувала. Але щоб залишити свою дитину? Цього вона не могла зрозуміти.

-Навіщо ти його народжувала? – обурилася Вікторія.

-Так ти ж сама мене вчила, що втримати чоловіка можна тільки дитиною. Ось тому й народила.

-Ти маєш забрати мого онука! – з гіркотою сказала Тамарі мати.

-Я нічого тобі не винна! – відповіла їй дочка, карбуючи кожне слово.

-Значить так? Тоді забирайся з мого будинку! І забудь сюди дорогу! Бачити тебе більше не хочу! – закричала Вікторія.

Тамара навіть не здивувалася. Втім, їй все одно не було чого тут робити. Вона знову одягла свою дорогу куртку і пішла, збираючись забути про свою матір назавжди.

Вікторія сиділа на кухні і плакала. Вона не могла зрозуміти вчинку дочки. Довго не наважувалася, але через кілька місяців таки приїхала до Геннадія.

Вона хотіла запропонувати себе у ролі опікуна Данила, але побачивши, що він уже живе в повноцінній сім’ї, що нова мама Соня його любить, вирішила відступити.

-Може, Тамара й була права, що залишила сина. Там йому буде краще! – думала вона, їдучи додому. – Та й мені менше проблем…

Тамара, через кілька місяців, зустріла чоловіка на ім’я Іван. Він був двічі розлучений, але гарний і без дітей.

Іван і сам не хотів їх, тому його й залишили дві попередні дружини, але Тамарі це було тільки на руку.

За кілька місяців вона обкрутила своє нове «кохзання» і отримала заповітну каблучку на безіменний пальчик.

Тоді вона ще не знала, що її чоловік відточував свої навички на десять років довше, ніж вона сама, адже був старший за неї.

Зрештою, кожен з нас отримує те, що заслуговує.

Тамара знайшла своє «щастя». Вона отримала чоловіка, який зумів їй пояснити, хто у їхній сім’ї головний.

І тільки іноді уві сні до неї приходив чарівний маленький хлопчик, який тяг до неї свої пухкі ручки і ніби шепотів:

-Мамусю!

Тільки її не хвилювало все це, як і раніше, адже вона досі не відчувала до нього того материнського кохання, про яке колись читала в книжках…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.