Катя прийшла додому пізно. Тихо відчинила двері. Пашка сидів за столом і тільки побачивши дружину, кинувся її зустрічати. – Ти де була? – запитав він. – А я печеню смачну приготував! – Не хочу я твоєї печені! – простогнала Катя. – Все, розлучитися з тобою хочу! – Ти знову за старе? Мені зараз піти чи коли? Катя була налаштована рішуче

Катя сиділа за столиком в кафе, підперши голову руками і сьорбала чай з чашки.

-Ой, все, Людка, не можу я! Якби ти знала, як він мені набрид, цей Павлик! Бачити його вже не можу, розлучатися хочу!

-Та ти що, Катя, у тебе Пашка хороший мужик! – заперечила Люда. – Ласкавий, добрий, все для тебе робить, та ще й молодший на чотири роки. Дочку твою виростив та виховав! Він же не витримає, якщо ти йому таке скажеш!

-Та я йому сто разів уже говорила: “Краще самотність, ніж жити з тобою”. Ну, правда, його кохання вже набридло, – Катя сьорбнула чаю з маленької чашечки з візерунками. – 12 років прожили, а він досі на мене дивиться такими очима ніби, готовий тут же зробити все що я захочу.

-Сама ж зробила його таким покладистим, – зауважила Люда. – Я тобі одразу казала, не показуй свого характеру молодому хлопцю. Так ти ж романтики спочатку хотіла, а потім почала керувати ним.

-Це він винен, – відповіла Катя, а потім скривила обличчя, щоб зобразити Павлика в безглуздому вигляді: – «Катрусю, що ти хочеш: каву в ліжко чи масаж ніжок?». Тьху! І так 12 років на задніх лапках. Спочатку мені це подобалося, потім почало дратувати, а тепер зовсім дратує!

-От ти дивачка, а я б раділа такому мужику! – замріяно сказала Люда. – Мене ніхто так не балував.

-Ну, який він мужик? – здивувалася Катя. – Я його зовсім перестала поважати! От мій Олексій був! Нахабний, гарний, зухвалий! Справжній мачо! Аж мурашки по шкірі, коли його згадую.

-Твій Олексій ще той негідник! – посміхнулася Люда. – Дочку тобі зробив, так і не одружився! Гуляв і навіть до мене чіплявся, ну ти сама знаєш. Лишив тебе з донькою і пішов далі по дівкам. А ти його ще прощала, повертала, плакала! Який він після цього мачо?

-Ой, ну все одно, з Льошкою було як на американських гірках – то вгору, то вниз, такі віражі, що дух захоплювало! – Катя задумалася. – Навіть після моїх ридань таке бурхливе кохання було! А з цим Павликом нудно мені. От розлучуся зараз, знайдемо хороших мужиків і закрутимо романи.

-Людмило, у нас гості, ти працювати збираєшся? – Перед Людою з’явилася адміністратор ресторану. – Ти не забула, що ти тут офіціанткою працюєш?

-Гаразд, Катька, я пішла, – прошепотіла Люда і поправила форму. – Не вигадуй, викинь із голови своє розлучення. Ніде ти не знайдеш такого хорошого хлопця, як Паша. Знаєш таку фразу: “Що маємо – не цінимо, а втративши – плачемо”! Подумай!

Вдома на Катю чекав її Паша. Він сидів перед комп’ютером у навушниках, у щось там грав, але ледве побачивши дружину, кинувся її зустрічати.

-Ти де була? – запитав він, але так і не дочекавшись відповіді, похвалився. – А я печеню смачну зробив! Не знаю, як так у мене смачно вийшло. Там яловичина, наче м’ясо м’яке…

Знову у Каті виникло враження, що до неї підбирається нудота. Нічого чоловічого, погладшав на своїх стравах, приготованих власноруч, пальчики-сардельки, ямочки на круглих щічках і одна на підборідді.

-Не хочу я твоєї печені! – простогнала Катя. – Все, розлучитися з тобою хочу!

-Знову твоя стара платівка: “Краще самотність, ніж жити з тобою?” – запитав Паша. – Мені зараз піти чи коли?

-Ось ти і тут мене питаєш, що тобі робити? Як дитина, їй-богу! – зітхнула Катя. – Ну, зроби хоч раз щось по-чоловічому, як ти сам вважаєш!

Коли двері за Пашею зачинилися, Катя прошепотіла:

-Так! Нарешті!

Так здорово, тиша, самотність, ніхто не скиглить і не підлещується. Ліжко здається величезним і таким затишним. Хочеться свята та веселощів. Але поки що треба подати на розлучення, що Катя і зробила. За тиждень зателефонувала Люда.
-Ти знаєш, хто зараз в кафе у нас сидить? – таємниче спитала вона. – Паша з якоюсь дамою! Напевно, спеціально привів, щоб я тобі розповіла. Ну вона нічого така, років 35-ти, носик кирпатий, блондинка з кучерями. Сидять і посміхаються один одному. Мені здається, він навіть не нудьгує без тебе! Зараз він їй ручку цілує, а вона вся почервоніла.

-Та й хай сидить! – відмахнулась Катя. – Завтра ми гуляємо там же, ти начебто вихідна? От і добре, беремо Маринку, знайомимося з хлопцями! Замов столик на трьох.

У ресторані було весело, тісно та галасливо. Тільки сиділи троє дівчат за столиком зовсім одні – чоловіки, якщо й запрошували дівчат, то тих, хто помолодше.

Нікого на горизонті, за весь вечір не було навіть найнепригляднішого чоловіка! Час витрачено марно.

Через місяць відзначали там же розлучення з Пашею. Катя сиділа чорніша за хмару, ні їсти ні пити не хотілося. Вона з надією спостерігала за чоловіками, але всі вони були байдужі до них.

-Ну як тобі свобода і самотність? – запитали подруги. – Як Паша поводився на розлученні?

-Я в нього запитала: може він захоче все повернути назад і не розлучатися, – Катя опустила голову. – А він не схотів, він сказав, що в нього інша вже є. Швидко ж він заміну мені знайшов! Не хочу я ніякої самотності. Чомусь мені здавалося раніше, що Паша мені неприємний, але виявилося, що це просто я розпещена.

-Ну, я ж тобі говорила про це, – Люда з жалем подивилася на подругу. – Пашка у тебе був золото, а ти… Не цінувала, втратила та плачеш! Розумієш, не буде для нас уже жодних мачо! Роки не ті! Хіба заради грошей якісь.

-Та я розумію, Паша був золото! – погодилася Катя. – Ну бувайте, дівчата, втомилася я, додому хочу…

Катя самотньо брела містом, укутавшись у свій осінній плащ. У порожній будинок не хотілося, а йти більше не було куди. Дочка в далекому місті, в інституті, навіть не стала на бік своєї матері, підтримала вітчима, тепер навіть не дзвонить.

А зараз зустрів би її Пашка, нагодував би вечерею, укутав би в плед…

-Яка ж ти Катька д*рна, – подумала Катя. – Яка ж ти д*рна!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.