Галина Євгенівна дуже любила готувати. Ось тільки, не було тих, хто зміг би оцінити кулінарний талант жінки. Якось у Галини потекла труба у ванній. Розхвилювалася жінка, — а ну як, прорве трубу зовсім і затопить сусідів? Настелила ганчір’я, і пішла дзвонити в диспетчерську. Зробила заявку і почала чекати. До обіду в квартиру жінки прийшов чоловік

Галина Євгенівна на пенсії дуже сумувала. Жила жінка похилого віку одна в однокімнатній квартирі. Телевізор дивитися вона не любила. Ну, хіба трохи, вечорами. Хотіла було собаку завести, подумала-подумала, та не наважилася… Мороки з нею багато, а найголовніше це те, що регулярно гуляти з чотирилапим другом треба за будь-якої погоди. А Галина Євгенівна любила вдома сидіти в теплі та затишку. Вона взагалі любила будинок, а ще дуже любила готувати. Навіть для себе однієї ніколи не лінувалася приготувати обід із трьох страв. А чи їй багато треба? Тому супу варила вона по половині каструльки, але була в неї завжди різноманітність. І випічку любила робити. Пироги, пиріжки пекла з різними начинками: з овочами, крупою. Адже це не дорого, зате смачно.

Незважаючи на те, що Галина Євгенівна все життя відпрацювала кухарем у заводській їдальні, за весь багаторічний трудовий стаж готувати їй анітрохи не набридло. Навіть навпаки, вийшовши на пенсію, вона почала із захопленням пробувати готувати різні складні страви. Благо, в інтернеті можна було знайти будь-які рецепти, на будь-який смак та гаманець. Ось тільки, не було тих, хто зміг би оцінити кулінарний талант літньої жінки.

Якось у Галини Євгенівни потекла труба у ванній — сушка для рушників закапала. Розхвилювалася жінка, — а ну як, прорве трубу зовсім і затопить сусідів? Настелила ганчір’я, одягла окуляри, і пішла дзвонити в диспетчерську. Зробила заявку і почала чекати.

До обіду прийшов чоловік, відключив воду, щось підкрутив, підмотав і все, приймайте, мовляв, господиня роботу. А Галина Євгенівна так зраділа, що лад у неї тепер і нічого не тече, що почала пропонувати майстру пообідати разом із нею. Супу, каже, наварила повну каструлю, не з’їм, боюся, зіпсується, а вам, мабуть, і пообідати ніколи… У сантехніка було кілька хвилин вільного часу і він, після недовгих вагань, погодився.

Поки він сьорбав ароматний курячий суп, бабуся ставила тісто на пиріжки. Розговорилися. Виявилося, що майстра звуть Антон і пообідати йому та напарникам справді часто ніколи. Та й який там обід? Мівіна. Там у комірчині, де вони сидять у рідкісні хвилини, коли немає викликів, стоїть мікрохвильова піч і чайник, вони купують напівфабрикати і гріють або окропом заливають, от і обід. А бабусиним куховарством Антон захоплювався. Дуже, каже, смачно, ну просто диво якесь! Та ще компот із сухофруктів! «Ніби в дитинстві побував…» — сказав Антон і замріяно заплющив очі.

— Ех, — каже Галина Євгенівна, — Люблю дивитися, коли чоловіки з апетитом їдять… А, забігайте до мене, хлопці, може коли захочете поїсти? — старенька глянула на Антона химерними блакитними очима. — І мені веселіше і вам добре!

— Ні, що ви! – Замахав руками Антон. – Мені й так незручно. Що ми, зовсім без понять, стареньку об’їдати?

— Та я, синку, все одно готую! У мене залишається… Їм потім цілий тиждень. А готувати дуже люблю… Що там об’їдати? Капуста на борщ не дорого коштує.

Тут Антону зателефонували, і він поспішив термінову роботу виконувати.

– Ви подумайте, хлопці! Хорошим людям завжди приємно допомогти, — сказала услід йому старенька, зачиняючи двері.

Через деякий час вирішила бабуся водолічильники поставити в квартиру, щоб воду економити. А їх ще треба було купити, вибрати, їхати кудись. Для літньої людини морока та труднощі. От і подзвонила бабуся тому майстрові, Антонові, адже свій номер їй залишив минулого разу, і попросила його допомогти: самому вибрати та купити для неї лічильники, а потім, каже, я вам гроші віддам. “Добре”, – відповів Антон.

Лічильники Антон прийшов встановлювати із напарником. Зробили все, як треба, перевірили і знову бабуся їх за стіл посадила. Їжте, мовляв, сьогодні на обід гречана каша. Каша тільки зварилася, ароматна, розсипчаста, з олією та смаженою цибулею. Погодилися хлопці, але не безкоштовно. Ми, кажуть, давайте вам платити будемо, як у їдальні за обід. Отак по-чесному буде…

Так і пішла у Галини Євгенівни справа. Вранці встає, ставить каструлю на плиту, суп на обід варить. Тісто на пиріжки ставить. Слава про бабусину домашню їдальню швидко рознеслася по окрузі. І народ у неї в обід завжди був. Приклеїла вона на стінку біля холодильника меню та вартість страв.

Кухня у бабусі велика, простора була, ось там і обідали, як по одному, а коли по двоє. Зате, якщо що зламається у бабусі, то майстри завжди були свої: електрик, сантехнік, навіть з інтернетом проблеми допомогли вирішити Галині Євгенівні. А коли і вдома що зробити — теж помагали. Ножі поточити, табуретку полагодити або петлю на двері змастити. А нічого поганого вона не боялася. «Що в мене красти? Старий телевізор та дешевий ноутбук? — казала бабуся, а потім додавала: — Та й люди до мене гарні ходять, як рідні стали!».

***

Дільничний Олег Михайлович цілий день носився, як то кажуть, з «висунутим язиком» і ще не сів ні на хвилинку. Зранку підпрягли проводити поквартирне опитування у десятиповерховому будинку. Пригода там трапилася, машину біля під’їзду викрали. Як завжди, ніхто нічого не бачив і не чув. Свідків нуль, натомість писанини вагон. Ну, справився абияк, закінчив і хотів було піти на обід, відпочити трохи, та надійшов сигнал. Бабуся якась відкрила у своїй квартирі їдальню. Незаконно. Народ ходить, вештається туди-сюди, порушують тишу та спокій сусідів і взагалі контингент перевірити треба.

— Ну, треба так треба, — зітхнув Олег Михайлович і подався за адресою. Двері відчинила старенька. Низенького росту, рум’яна, вся така затишна, у фартушку та косинці з-під якої вибивались пасма сивого волосся. А з квартири дурно пахнуло пиріжками. Він представився, показав посвідчення. Жінка похилого віку люб’язно запросила дільничного пройти і запитала, в чому справа. Олег Михайлович шумно втягнув носом ароматний пиріжковий запах, зняв кашкет, почухав потилицю і, сам не знаючи чому, промовив:

— Там, це… пиріжки не підгорять?

При цьому шлунок у нього зрадливо забурчав, не жарт цілий день голодний! Галина Євгенівна кинулася рятувати пиріжки, а Олег Михайлович стояв у коридорі, ніяково переступаючи з ноги на ногу. За хвилину бабуся вийшла в коридор і каже:

-А давайте чаю поп’ємо, з пирогами! Ви втомилися, мабуть. Робота нервова, — за порядком стежити, сісти відпочити ніколи.

— А з чим пиріжки? — проковтнувши слину, тільки й зміг запитати Олег Михайлович, — Дуже вже пахне смачно.

— А з капустою, — витираючи руки об фартух, відповіла бабуся, — Та ви сідайте, що у вас за справа до мене була? Що сталося?

Дільничний поклав на стіл кашкет, сів за стіл і присунув табуретку зручніше.

— Та нічого особливого, — усміхнувся він, відкушуючи одразу половину гарячого рум’яного пиріжка. — Все нормально, перевірити зайшов, чи не кривдить хтось літніх людей…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.